59 розділ

Ізмір Каррітер Азарійський

П'ятого дня, близько шостої години, зайшов Олександр. Вони з Крейгом обговорювали його похід до тітоньки Філліди. З огляду на підозри батька, ця жінка викликала дедалі більше неприязні. Її відстороненість, холодність і байдужість до всього, самі по собі моторошні, але якщо уявити ще й соуру поруч… Так, напевно вона єдина, хто реально міг перетягнути тварюку через Сутінкову завісу, для досягнення власних цілей.

- Сашо? - здивувався бойовик, коли відчинив двері. - Щось трапилося?

Хлопець озирнувся і відповів:

- Зі мною зв'язався Луклан, є результати...

Ізмір навіть не зрозумів, як втягнув співрозмовника до кімнати. Серце гриміло в грудях, наче ненормальне. Невже вони справді знайдуть соуру?

- Розповідай! - від ентузіазму в голосі герцога хіба світильники не лопалися.

Цілитель, якось зацьковано, глянув на Крейга. Здалося навіть, що в сірих очах, лише на мить, промайнув жаль. Але швидко взявши себе в руки, хлопець присів на вільний стілець.

- Загалом, я не дуже орієнтуюсь у нижніх кварталах, але десь на околиці нетрів зберігся кам'яний будинок. Подейкують, він проклятий, бо не горить у вогні та не руйнується від часу. Люди й так обходили його стороною, проте останнім часом навіть тварини та птахи розбіглися хто куди, хіба що джарах крутяться поруч. Кажуть, там погана аура... Ти розумієш, до чого я веду?

- Та я-то розумію, - з досадою, вигукнув хлопець, - але гадки не маю, де це. Доведеться завтра перебрати гору паперів, щоб віднайти те місце.

- Взагалі-то, - раптом втрутився Реньє, - я, здається, знаю, як туди потрапити… У нас на факультеті вже кілька місяців страшилка гуляє про проклятий особняк божевільного експериментатора. Деякі хлопці навіть ходили туди. Це щось, типу тесту на сміливість. Кажуть, моторошне видовище. Можу розповісти…

- Чудово! – загорівся Ізмір. Його, як одержимого, тягло до того місця. Так, усередині тихо шкреблося сімейне передчуття, проте азарт погоні його майже заглушив.

Ще півгодини пішло на складання карти місцевості. Саша мовчав і не втручався в жваві розмови багатих, зголоднілих до пригод хлопчаків. Проте йому все більше не подобалося те, до чого підводив розмову Азарійський.

- Сашо, - зрештою, заявив герцог, дивлячись на цілителя сяючими жагою очима, - ми негайно повинні все перевірити!

- Ні! – рішуче відмовився хлопець.

- Але чому? – завив, скривджений у найкращих почуттях, бойовик.

- Вже пізно! – не поступався Грейс. - Не можна на ніч пхатися у нетрі! Жити набридло? Мені - ще ні!

Ізмір роздратовано розтріпав волосся, зіпсувавши ідеальну зачіску. Чому цей хлопець такий непробивний? Невже він не розуміє, наскільки важливо якнайшвидше зловити соуру?

- Сашо, послухай… - спробував достукатися герцог.

- Ні, - категорично відмовив Грейс і попрямував до дверей.

- Тоді я піду один! – рішуче заявив Азарійський. То був його останній козир. Хоч би що казав цей паршивець, він ніколи не покине людину в біді, це Ізмір засвоїв на «відмінно».

Цілитель завмер з піднятою рукою. Він уже збирався штовхнути двері, коли його зупинила остання фраза.

- Ти не посмієш! – прошипів Олександр не гірше за тварюки. - Ти ж розумієш, що можеш здохнути раніше, ніж дістанешся до проклятого будинку?

Азарійський скривився. Хлопець, звичайно, має рацію, але відступати ще рано.

- Але ж ти цього не допустиш! - упевнено заявив він. – Ти ніколи не залишиш безпорадного вмирати…

Після цієї фрази, Крейг якось різко зблід і смикнувся.

- Я піду з вами, - заявив він, підводячись з ліжка.

- Ні! - вигукнув цілитель, міцно стискаючи кулаки. Його плечі напружилися, спина неприродно вирівнялася. - Мені вистачить і одного ненормального. Бракувало ще й принца угробити! Зустрінемось внизу через півгодини. Спізнишся, я повернуся до кімнати і нікуди не піду.

Після цього хлопець вийшов у коридор, голосно гримнувши дверима. Ізмір радісно посміхнувся та кинувся збиратися. Він ще не знав, що на нього чекає, проте уже відчував солодкий присмак пригод. Напевно, це і є та сама ейфорія, яка п'янить без вина і туманить голову не гірше шаманського зілля.

Через двадцять п'ять хвилин він уже чекав свого компаньйона внизу у холі. Саша з'явився вчасно. Він був сердитий, сильно напружений, та все ж мовчки попрямував до виходу із гуртожитку. Біля воріт академії на них уже чекала чорна карета, одна із тих, що належали управлінню. Ізмір, як і обіцяв, перед виходом зв'язався з Грегом Рівером і повідомив про їхні плани. Слідчий божився надіслати на місце своїх людей.

Грейс зупинив карету на в'їзді до Сірого кварталу. Герцог не розумів для чого така обережність, але суперечити не став. Вони ще близько години слідували карті, яку їм намалював з розповідей очевидців Крейг, блукали провулками, ховаючись від добряче підпитих осіб із сумнівною репутацією, навіть один раз тікали від розлюченої зграї горраїв, що погнала їх від занедбаного двору. Але коли до місця залишалося сотні три кроків, Грейс раптом завмер.