54 розділ

Саша

Від Гримуара відривала себе силоміць близько четвертої ранку. За дві години мене підніме Куро на пробіжку, а попереду ще цілий навчальний день. Розумію, організму потрібні хоча б ці дві години, але сил зупинитися просто немає! Там стільки цікавого та нового! Я буквально заново пізнаю свою магію. Окрім цього, там багато захоплюючих історій із життя попередніх Знаючих. Я в захваті!

Вранці, як і думала, заледве встала, а протягом дня витала в хмарах, роздумуючи над прочитаним. Умудрилася навіть заробити чергове незадовільно в Горійського і пройти третьою смугу перешкод на заняттях з менторасом Грозовим. Хоча раніше завжди трималася першою. Чоловік здивовано поцікавився, чи все в мене гаразд. Можливо, мені недобре, а він не розібрався, вигнав хворого студента на спортивний майданчик. Від відвідин цілительської заледве відкараскалася!

Увечері в їдальні помітила Раяна. Він виглядав набагато краще: зникли блідість, синці під очима, тривожність і смикання. Він ніби знову став собою. Хлопець здалека глянув на мене дивним, не читабельним поглядом і відвернувся. Схоже, він вирішив розірвати зі мною всі зв'язки. Що ж, так навіть краще.

Всю ніч знову просиділа над книгою, а вранці… Вранці прийшла весна! Не в тому сенсі, що зійшов увесь сніг, трава зазеленіла, полізли проліски і голосно заспівали птахи. Ні! В тому сенсі, що за календарем настав березень, Цутар по-тутешньому. А ще це перша ніч без заморозку, тож вранці під ногами хлюпотів мокрий сніг і бігати геть не хотілося. Останнє мало хвилювало мого котика. Щоправда, після такого забігу купатися довелося обом!

Раян зупинив мене одразу після занять. Він тримався відсторонено і весь напружився, немов перетягнута струна.

- Нам треба поговорити, - процідив хлопець крізь зуби.

- Добре, - відповіла, намагаючись не приймати близько до серця такі разючі зміни. Хоча, відчула себе пре паршиво.

- Шостого дня у центральному парку. Я чекатиму тебе біля входу о десятій годині. Постарайся не запізнюватися!

Буркнув і втік. Знаєте, мене й раніше нервувала його поведінка, але зараз це вже ні в які ворота!

Крейг Арчібальд Раян Реньє

Все виявилося ще гіршим, аніж він очікував. Почуття поверталися у геометричній прогресії в міру того, як він наближався до Олександра. А коли він зважився домовитися про зустріч, його буквально накрило хвилею тепла, кохання та радості. Може, справа не в питві? Адже вони більше не пересікалися, цілитель точно не міг йому щось підлити. Може це парфуми? Тому що знайомий аромат скошеної трави та польових квітів одразу ж огорнув його з ніг до голови. І навіть набагато пізніше, відчувався принцом так само чітко.

Шостий день тижня наблизився несподівано швидко. Крейг все ще почував себе не готовим до цієї розмови, ні фізично, ні морально, проте відтягувати більше нікуди. Він має все з'ясувати!

Саша прийшов вчасно. Він виглядав цілком звичайно, як і завжди, та Реньє здалося, ніби він весь сяяв у променях ранкового сонця. Хлопець струснув головою, намагаючись відігнати видіння.

- Привіт, - невпевнено привітався Грейс. Він виглядав якимсь напруженим, навіть стривоженим. Поглядав на принца з побоюванням, ніби щомиті очікуючи нападу.

- Привіт, - видавив з себе хлопець, намагаючись засунути руки в кишені сюртука, щоб випадково не потягтися до співрозмовника. Поруч із ним він погано володів своїм тілом. – Сашо, у мене є до тебе дуже важлива розмова…

- Раян, послухай!.. – перебив його цілитель. Тривога в його очах зростала по мірі  погіршення стану принца. «Невже вирішив зізнатися?» - майнула в голові одна здорова думка. Майнула і зникла, коли хлопець продовжив. – Нам не можна більше бачитись!

- Що? – явно не на це очікував запалений мозок Реньє. – Отже, ти вже використав мене за призначенням і вирішив викинути як непотрібну річ?

Розпалювався бойовик. Він уже й сам не знав, що його більше зачіпає: примусова закоханість чи можливість бути покинутим отак, без будь-яких пояснень.

- Що ти таке кажеш? – обурився Грейс. - Хоча, про що я? Ти зараз навряд чи здатен розумно міркувати…

Раян лише гірко посміхнувся. Значить, герцогиня права! Його напоїли, використали, а тепер намагаються викинути, як ганчірку! Він схопив хлопця за руку і поволік за собою. Тут, неподалік, має бути закрита альтанка. Там вони можуть поговорити без чужих вух. Там він дізнається, чим заслужив таку непривабливу долю.

На щастя, в альтанці було порожньо, як і довкола неї. Час ранній та й холодно ще для пікніків, які так полюбляють місцеві ліерди. Він втягнув до середини Олександра, що геть не пручався, накинув на альтанку полог тиші і глянув в очі своїй спокусі.

- Що ти там казав про мою розсудливість? – не голос, гарчання, сповнене злості та болю, про які він встиг забути за ті два тижні.

- Раяне, - хлопець не ворушився, тільки благаюче дивився своїми сірими, як грозове небо, очима. Такими глибокими, такими прекрасними, такими... - Раян!

Здається, він знову потонув у своїх мріях. Стрепенувся і відійшов у дальній кінець приміщення.

- Ти вже тут? – чи то питання, чи констатація факту. - Послухай мене і постарайся повірити, гаразд?