50 розділ

Саша

Про те, що треба з кимось позайматися, я вирішила ще у бабусі Рогнеди. Залишалося лише вибрати з ким. Найпростіше було б звернутися по допомогу до Карла, але він і сам ще мало вміє. Раян, впевнена, і знає достатньо, і не відмовиться, проте його почуття все ще більше ускладнять. А воно мені потрібне? Залишається найвигідніший і в той же час найважчий варіант. Важкий у тому сенсі, що мені реально не хочеться з ним зв'язуватися, враховуючи нестерпний характер і занадто допитливий виступаючий орган на обличчі, тобто ніс!

Ретельно все обміркувавши, я таки звернулася до Азарійського і навіть щиро здивувалася, коли він легко погодився. Очікувалося більше опору, чи що.

Раян... Що ж, мені дуже прикро. Але, навіть якби я була в сукні, вільною від деяких зобов'язань, навряд чи в нас би щось вийшло. Він прекрасна людина і вірний друг, але я не відчуваю до нього нічого більшого. Думаю, коли він охолоне, нам потрібно буде відверто поговорити. Так буде правильно!

Та поговорити не вдалося ні наступного дня, ні ще через день, ні протягом наступного тижня. Я питала в Ізміра, де його товариша носить. Хлопець лише знизував плечима. Надвечір понеділка в кімнаті з'явився лист, написаний його рукою, де Реньє вибачався і просив дати йому час. Скільки часу йому знадобиться, я не знала. Але з наближенням вихідних всередині міцнішала незрозуміла тривога.

Цілий тиждень, після занять, Ізмір тягав мене на полігон і змушував створювати пульсари. Проте все, що в мене з'являлося, лише кілька іскорок, котрі відразу ж танули. Спочатку ми вирішили, що справа у нестачі знань. Я визубрила все з академічної програми для бойовиків, і навіть більше, про пульсари, їхню природу, створення, навіть розібрала, в буквальному значенні, на магічні частки. І… нічого!

- Знаєш, якби я сам не бачив, як ти кинув у соуру парою пульсарів, вирішив би, що все марно! – сказав якось Азарійський після тригодинного тренування. – Може, нам варто змінити тактику?

- Що ти маєш на увазі? - запитала, знесилено тягнучись слідом за бойовиком до гуртожитку.

- Того разу ти несвідомо намагався врятувати свого вихованця від смертельної небезпеки. Тіло працювало з максимальною віддачею. Може нам спробувати відтворити ту ситуацію?

- Перетягнемо через грані соуру? – знаю, коли я втомлююся, стаю страшенно нестерпною. Думаю, це стрес! Принаймні Сонька завжди списувала на нього свій поганий настрій. Даремно згадала! Шкала радості сповзла кудись під плінтус.

- Ні. Хоча, було б цікаво спробувати! – здивовано глянула на бойовика. Невже він вміє жартувати? – Ну, а що? Мені теж вихованця хочеться!

Скривилася, пригадавши того виродка. Очі б його більше мої не бачили!

- Він же смердить нестерпно! – мене аж пересмикнуло.

- Що, правда? – Ізмір здивовано почухав потилицю. – А я в запалі бою навіть не помітив…

- Пощастило тобі! – реготнула. – То що там за ідея?

- Завтра побачиш! – усміхнувся Ізмір і ми розійшлися по кімнатах.

Вже восьма година. Потрібно поквапитися з домашкою, тому що всі вихідні в мене розписані майже по хвилинах. Іноді здається, що простіше було б стати чиєюсь дружиною і щороку народжувати дітей, аніж вивчити цю чортову бойову магію!

Зранку ми з Ізміром зустрілися на полігоні. Хлопець був до неприємного бадьорий і свіжий, на відміну від мене. Із завданнями закінчила ближче до трьох годин ранку, а близько шостої Куро підняв на пробіжку. Сказати вам, що я не виспалася, чи й так зрозуміло? А коли мені не дають поспати, настрій автоматично наближається до мінусу. Тому радісна пика Азарійського просто вибішувала.

- Доброго ранку! – посміхнувся Ізмір, наближаючись. – Ви готові до випробування?

- Ти міг би так не сяяти! Осліпну! - огризнулася на автопілоті. Я вже почала звикати до наших постійних суперечок. Це навіть бадьорить, до певної міри. - Що за дурню ти несеш? У нас начебто урок намічався?

- І урок буде. Але, спочатку я хочу подивитися, наскільки тобі дорогий Куро! - котик, що флегматично стояв поряд, від несподіванки навіть пирхнув. Від нього прийшла хвиля цікавості та передчуття забави. "Ага, гра намічається!" – це не мої, це його думки. – Отже, зараз я повішу йому на шию захисний артефакт. За ідеєю, він повинен поглинути більшу частину енергії пульсара, та неприємно все ж таки буде…

- Стоп! - щось голова зовсім не варить. – Якого пульсара?

- Та я ж пояснюю!..

- Коротко і чітко! Занадто багато зайвої інформації! – я вже відкрито сердилася.

- Ти не даєш мені сказати! - надувся бойовик, правда, ненадовго. – Зараз я стану біля одного кінця поля, ти – біля іншого, а Куро буде посередині. Твоє завдання, захистити свого вихованця від моїх пульсарів!

- Ти що, збираєшся зробити з Куро живу мішень? - здається, я зараз декому вріжу і без магії! - Здурів?

Азарійський підступно посміхнувся та подався на своє місце. Куро, зрадник такий, поплівся за ним! Ну, і коли вони встигли знюхатися? Може, ну його? Піду до кімнати і посплю перед роботою кілька годин! Ага, а коли прийде соуру, ти теж спати підеш, тільки вже вічним сном! Зар-раза!

Коротше, це була жерсть! Ми стояли один навпроти одного, Ізмір час від часу кидав невеликі пульсари в котика, а той намагався ухилитися. Спочатку, у нього досить добре виходило, і я навіть розслабилася, нехай хлопчики повеселяться! Та невдовзі маг поцілив вперше, і це було дуже неприємно! Навіть мені! Що вже казати про карракала. Куро загарчав і, накульгуючи, ухилився від наступного пульсара. Я хотіла вже кинутися йому на допомогу, але мій великий герой тільки грізно рикнув. Що ж, то його бій!