48 розділ

Крейг Арчібальд Раян Реньє

«Куди подівся Саша?» - крутилося в голові, поки він танцював із якоюсь фрейліною. Раяну наказали відволікати принцесу, та коли твоя душа рветься до іншої людини, а ревнощі, наче кислота, роз'їдають нутрощі, дуже складно зосередяться на ділі. Зараз Елеонора зайнята іншим кавалером, але незабаром підійде його черга, і що тоді? Він має зосередитись, інакше може постраждати Грейс. А цього Крейг ніколи собі не пробачить. Ніколи!

- Потанцюєте зі мною, Ваша Високість? – ввічливий уклін і пильний погляд у вічі.

Дівчина мило зашарілася і запропонувала кавалеру свою долоню. Знову вальс! Чому йому весь час щастить на такі інтимні танці, де легко можна порушити правила пристойності і трохи зачепити особистий простір партнера? Чим принцеса не знехтувала скористатися. Крок, легкий дотик до щоки, поворот, видих з придихом, крок, прикушена губа… Ця дівчина знає, як притягнути чоловічий погляд.

- Ви знову мовчите, Крейгу, - погляд з-під вій із смішинкою. – Про що замислилися?

- Любуюся, - відповів, намагаючись не косити очима на всі боки.

- І ким же? – відкрито посміхнулася дівчина.

- Вами, звичайно! - майже правда. Принцеса сьогодні надзвичайно вродлива. У червоній пишній сукні, з пікантним декольте і відкритими плечима, висока зачіска підкреслює довгу тонку шию, прикрашену елегантним діамантовим кольє, що витончено спускається до виїмки між пишними грудьми. І якби не цей нудотно-солодкий аромат, Крейг був би зачарований такою бездоганною партнеркою. Був би… якби не постійні думки про зовсім іншу людину. - Ви сьогодні прекрасні!

- Ось як, - Елеонора спокусливо прикусила нижню губу, глянувши у вічі співрозмовнику. - Крейгу, ви дозволите поставити вам особисте запитання?

Необхідно напустити більше невинності в погляд та голос!

Так, питання, котре уже декілька годин мучить ЇЇ Високість, не дозволяючи сповна насолодитися святом. Ще вранці, до неї дійшли дивні чутки з академії про Ізміра і принца Борейї. Ну, брат її мало хвилював, а ось те, що Крейг може бути закоханий у якогось цілителя… Абсурд! Так вона думала доти, доки не побачила їх разом у бальному залі. Дівчина досвідченим поглядом відразу помітила, як трепетно ​​хлопець відноситься до цього дрібного вискочки, як несвідомо намагається відгородити його від чужих поглядів, як ненароком торкається плеча чи руки. А той погляд, яким він дивиться на свого однокурсника, доки той не бачить, сказав принцесі набагато більше, ніж усі плітки разом узяті. Невже вона може програти якомусь хлопчині? Ніколи!

- Що у вас із цим вискочкою, Грейсом? - вона помітила, як напружилися плечі партнера.

- Чому ви питаєте, принцесо? – Крейг внутрішньо вилаявся. Невже його почуття такі помітні?

- Елеонора, - поправила дівчина. – Ми ж з вами домовились. Нічого такого, просто дійшли деякі чутки.

Хлопець важко зітхнув, збираючись із думками. Так, вони тоді не врахували любов студентів до пліток. Але він не думав, що вони можуть вийти за межі навчального закладу.

- Ваша Високість… - почав Реньє, але помітивши її докірливий погляд, виправився. - Елеоноро, вам не варто вірити всім чуткам, котрі час від часу з’являються у нашій академії. Розумієте, студенти люблять різні пікантні історії та інтриги, а якщо нічого немає, щоб розважитися, починають самі вигадувати різні нісенітниці. Так би мовити, один із варіантів відволіктися від постійного стресу.

- Але ви привели його сюди, на мій бал! – не вгамовувалася дівчина.

- Це була ідея вашого брата. Він взяв на себе опіку над Олександром. Знаєте, Грейс хороший хлопець і ми з ним дружимо.

- Невже вам подобається возитися з простолюдинами? - скривилася принцеса. - Що може бути в цьому приємного?

- В академії всі статусні нерівності згладжуються, - посміхнувся Крейг, хоча всередині все кипіло. Що ця самозакохана принцеска може знати про його Сашу? Як вона сміє щось говорити про нього? – Там цінуються розум та здібності. Іноді, дуже важливо не прогаяти можливість завести вигідні знайомства.

- Ось як… Що ж, ви маєте рацію! - відмовка її не заспокоїла, але стимулювала будь що добитися свого. Незабаром принц Борейї буде біля її ніг!

Саша

Ізмір знайшов мене в парку на лавці. Вечір був прохолодним, але  перехвилювавшись, я зовсім не мерзла.

- Що ти тут робиш? - запитав хлопець, сідаючи поруч.

- Дивлюся на зорі, - відповіла перше, що спало на думку. Не розповідати ж йому, що я тут планувала вбивство його тітоньки.

- І як тобі?

- Ніяк! - почала дратуватися. От чесно, не було ніякого настрою говорити про природу-погоду! - Вдома набагато кращі! Чого прийшов?

- Просто так! Хотів спитати, - хлопець трохи помовчав, дивлячись у височінь, - чому ти такий?

- Який? - щось у мене погано почала працювати голова.

- Інший! – відповів Ізмір. - У тобі немає нічого, притаманного звичайному сільському простачку!

- Вам не подобається моя говірка чи манери, світлий пане? Що вдієш, інакше не привчений. Батько мій таким був, дід був, прадід був ...