43 розділ

Саша

Була вже майже північ, коли я забарабанила у двері кімнати під номером 156 західного крила. Апартаменти для багатих, знатних синочків, тут навіть ремонт був шикарнішим. Що ж, на це варто було очікувати. Можна було потерпіти і до завтра, але до чого ці два дурні додумаються за ніч, страшно навіть уявити.

Двері відчинилися майже відразу. На мене якимись божевільними очима дивився Раян. Обличчя змарніло, бліде, під очима синці. Він що, схуд? Ми ж всього тиждень не бачилися!

Я не встигла навіть смикнутись, коли цей ненормальний згріб мене в обійми, ще на коридорі.

- Задуш-шиш... - прохрипіла кудись в район кадика.

Форістер одразу ж відпустив, але при цьому схопив мене за руку і затяг до кімнати. Здається, я потрапила до божевільні! Ізмір знайшовся тут же. Він ошелешено глянув на наші з'єднані руки. До речі, про це! Висмикнувши кисть, про всяк випадок ще й відступила. Агресія, що розривала мене, поки йшла сюди, плавно змінилася шоком. Я по черзі глянула на господарів кімнати, пропонуючи виправдатись першими. Це їм ще пощастило, що я Куро в кімнаті залишила, бо дехто міг і без «обіймалок» залишитися!

- Де ти був? – накинувся на мене Азарійський. – Ми весь день тебе шукали…

- Навіщо?

- Що? – хлопець аж смикнувся, наче від ляпасу.

- Навіщо шукали? – терпляче повторила. Гнів повільно закипав всередині, ніби чайник на плиті.

- Сашо, послухай… – почав було цей «пр-ринц».

- Раян, чи як тебе там, не лізь! - здається, останні мої слова сильно зачепили хлопця. Він зблід ще більше, відійшов до вікна і розвернувся до нас спиною. Що ж, так навіть краще! - Що тобі треба від мене, Азарійський? Навіщо переслідуєш?

Ізмір напружився, подивився на сусіда, але ухилятися не став.

- Я знаю про ритуал...

- І що? Це протизаконно? - я не збиралася відхрещуватися від звинувачень. Якщо зволікатиму з відповідями і бубонітиму, тільки ще більше зажену себе в кут.

- Ні, але…

- Але що? Якби ти хотів здати мене батькові, зробив би це вже давно. Значить, тобі щось потрібно саме від мене. Запитую: що? І не тягни! Не люблю, коли зі мною граються! - я сердилася і, чесно кажучи, ходила по межі дозволеного. Зараз я або захищу себе, або втрачу все. Що ж, Джо завжди казав, краще зробити та пошкодувати, ніж не зробити взагалі.

Хлопець ще більше напружився. Здається, він уже сам не радий, що почав цю розмову. Ну, Ваша Світлість, розкривайте карти!

- Я хочу знати, хто ти! Навіщо слабкому магу ритуал приховування? – випалив Ізмір. Я бачила, як напружилася спина Форістера.

- Не можу сказати, - відповіла спокійно і впевнено, хоча всередині все завмерло. – Це не моя таємниця. Думаю, тобі не треба пояснювати наслідки порушення магічної клятви… Але, так і бути, скажу одне: ні я, ні мій ритуал жодним чином не пов'язані з подією, що сталася вчора, і не несуть жодної фізичної загрози Імперії та її правителю. Тому, прошу лише раз: не лізь до мене! Інакше не подивлюся, що ти з королівської династії!

У Азарійського навіть щелепа відвисла. Схоже, йому вперше так відкрито погрожують. Ще й не таке буде, блондинчику!

- Як ти смієш?.. Та що ти можеш?

- Я все сказав! А що можу? Що ж, якщо минулого разу було мало, я можу придумати щось куди цікавіше!

Ізмір тільки міцно стиснув щелепу та кулаки. Аргументи, схоже, скінчилися! Фізично я слабша, проте враховуючи мої знання, кмітливість, а ще безліч американських комедій, котрі я масово ковтала в дитинстві, мені не склало великих зусиль «закатати хлопця в асфальт»! Повилуплявшись і пожбурлявши у мене блискавиці, та не знайшовши відгуку, він вилетів із кімнати, як пробка з пляшки шампанського. Хе, перший раунд за мною!

Крейг Арчібальд Раян Реньє

Він не знаходив собі місця з того часу, як Ізмір все розповів. Тільки зараз Крейг зрозумів, наскільки насправді йому дорогий цей хлопець. Він уже не просто скалка, він міцно засів у його серці та голові. Нехай це не правильно, нехай він ніколи не відчує взаємності, але хоча б спостерігати здалеку, спілкуватися, а може навіть дружити йому ніхто не заборонить. Ніхто, окрім самої смерті.

Що, якщо Азарійський правий, і на Сашу напав соуру? Це кінець! Навіть якщо Куро відновиться, що малоймовірно, навіть якщо поряд виявиться хтось із магів… Йому не вижити! Пожирач душ ніколи не відпускає свою жертву. Він переслідуватиме її до останнього подиху. Тут врятують лише боги!

Пошуки нічого не дали. Ні друзі Грейса, ні однокурсники, ні навіть менторас Горійський не змогли нічого сказати. Останній, до речі, почувши, що Олександр зник, розлютився дужче скаженого нуаті (тварина, схожа на африканського буйвола, тільки з величезним горбом, як у бізона, і абсолютно білою вовною. Мешкають переважно на півночі Імперії). Обіцяв, якщо цей паршивець не повернеться до першого дня тижня, він особисто його виключить із академії, а потім уб'є. Певно, сказати, що хлопці були шоковані, це нічого не сказати. Ступор поступово перейшов у злість і розпач.

- Якщо до ранку не повернеться, піду до батька! – заявив Азарійський швидше собі, ніж сусідові. Схоже, йому й справді не байдуже. От тільки чому?