38 розділ

Ізмір Каррітер Азарійський

Ізмір сердився. Ні, не так. Він СЕРДИВСЯ! Він був скажений, наче дикий горрай! Та як цей паршивець тільки насмілився так зганьбити його? ЙОГО, третього в черзі на престол Івлійської імперії? І добре, якби просто приспав, тут ще треба похвалити за кмітливість, але сховати ЙОГО спляче тіло в копиці сіна? Це вже ні в які ворота не лізе! Що про нього подумали однокурсники, яких він зустрів, повертаючись до кімнати? Що він тягав якусь сільську дівку на сіновалі! І це ще у кращому випадку. До чого вони додумаються у гіршому, хлопець навіть уявляти не хотів.

Його бездоганній репутації кінець! І хто у цьому винен? Правильно, Олександр Грейс! Якщо цей дрібний пройдисвіт думає, що зміг його обійти, то він глибоко помиляється! «Досить ходити колами. Сьогодні ж примушу його у всьому зізнатися! Інакше не бути мені герцогом Азарійським, спадкоємцем голови Таємної канцелярії.»

Але ні того дня, ні наступних два, хлопчина так йому на очі і не попався. Ізмір вартував його біля аудиторій після занять, виглядав в обох їдальнях, навіть ходив до його кімнати. Марно. Олександрові якимось чином весь час вдавалося непомітно втекти. До шостого дня тижня злість стихла, залишився тільки азарт полювання. Що ж, навіть так Ізмір зможе спіймати і добре покарати цього мерзотника!

Зі звіту, Азарійський пам'ятав, що хлопчина у вихідні підробляє в шинку «Синя Дракайна» на кордоні Сірого та Чорного кварталів. Це чи не найнебезпечніше місце. І чого йому не сидиться в академії? Відправлятися на пошуки вирішив по обіді. Тепер-то, він точно не втече!

До шостої години трактир був набитий відвідувачами. Але одне місце біля дальньої стіни все ж таки знайшлося. Ізмір сів обличчям до зали, не знімаючи плаща з глибоким капюшоном. Так він міг спостерігати за всіма і залишатися невпізнаним. Саша був у залі. Він швидко бігав між столами, примудряючись іноді згинатися в неприродних позах, щоб обійти і не зачепити відвідувачів, особливо тих, хто уже добряче напідпитку. Оце спритність! Азарійському залишалося лише захоплюватися.

Близько десяти хлопець зібрався додому. Він попрощався з господарем і пірнув у двері за стійкою. Там, мабуть, кухня. Ізмір уже хотів підвестися, щоб почекати Грейса біля заднього виходу, коли помітив, як у другому кінці зали промайнуло знайоме обличчя. А він що тут робить?

Випереджаючи герцога на десяток кроків, до задніх дверей поспішав не хто інший, як Грег Рівер, голова слідчого відділу Таємної канцелярії. Ізмір вирішив поки що не показуватися цим двом. Може, вдасться дізнатися про щось цікаве.

Олександра довелося чекати хвилин із п'ятнадцять. Чому так довго? Вони з Куро з'явилися якраз вчасно, бо хлопець уже весь перенервував.

- Це знову ви, - не питання, констатація факту. Схоже, Рівер не вперше зустрічається із цілителем. Що йому потрібно від нього?

- Сашо, послухай, - чоловік, бадьорим кроком, попрямував за студентом у бік академії, - тобі нема чого боятися! Я нікому не скажу, якщо ти сам цього не захочеш. Але, ти повинен визнати, що я правий!

- Навіщо? - Грейс виглядав виснаженим та нервовим. Він весь час оглядався, перебирав шерсть на загривку карракала, а в очах проглядалася тривога. Грег що, сліпий? Хлопчину явно щось турбує. Чого він докопався до нього?

- Пане слідчий…

Раптом каракал голосно загарчав і здибив шерсть. Він дивився у бік темного провулка, біля якого зупинилися співрозмовники. Ізмір весь підібрався. Карракал явно відчув небезпеку, і не слабку, якщо зайняв оборонну позицію. У темряві між будинками спалахнули два червоні вогники. Це ще що таке?

Саша

Втомилася, як собака! Після обряду Ізмір зовсім із ланцюга зірвався. Він день за днем ​​переслідував мене, куди б я не пішла. Доводилося викручуватися, щоб всюди встигнути і з ним не зіткнуться. Мої друзі хіба що біля скроні пальцем не крутили. Вони не могли зрозуміти, що може знадобитися герцогу від простого сільського хлопця. Ось і в мене те саме запитання: що його не влаштувало? По голові не била, магією не контузила, з холодної землі підібрала, впевнена, він ще й чудово виспався. Ну і що, що в сіні? Зате, тепло і пахне приємно!

Проте сміливості, щоб чесно висловити свою думку, мені не вистачало, тому ховалася, як могла. Вихідні підкралися непомітно, як благословення від місцевих богів: знаєш, що воно є, але фізично не відчуваєш! Я навіть не здивувалася, коли біля воріт академії нас зустрів Грег Рівер. Схоже, завзяття йому не позичати.

- Здрастуйте, пане слідчий, - дружелюбно посміхнулася. Може, так він швидше відстане. – Знову подякувати прийшли?

Чоловік так скривився, ніби я йому запропонувала лимон без цукру.

- Ні, Олександре, - він примостився поряд, і подався з нами в «Дракайну». Тільки його мені не вистачало. - Я хочу зрозуміти, чому ти приховуєш свої здібності?

- А-а… - дістав! – Ви знову про це. Та чому ж приховую, ясний пане? Ось вони всі, на виду. І камінчик ваш підтвердив, що я маг. Слабкий, звісно, ​​проте Джо завжди казав, головне не сила, а знання. Ось вивчуся, повернуся додому і працюватиму цілителем у Сірих Васильках. А якщо пощастить, то й до Бігля доросту. Професійно! Он воно як!

- Якщо це правда, і твій рівень сили синій, тоді навіщо менторас Горійський привіз тебе до Алеррама? За моїми відомостями, ти вступив до Орревільського цілительського інституту.