37 розділ

Ізмір Каррітер Азарійський

Повний місяць! Він чекав на нього, як дитина – дива. Хлопець знав, що на світанку Олександр Грейс обов'язково вирушить до озера, щоб оновити ритуал приховування аури. Це буде його шанс про все дізнатися. В момент проведення обряду, божественний захист спаде, і тоді він зможе розгледіти, хто ж ховається під маскою сільського простачка. Ізмір ще не знав, що робитиме з цією інформацією, але обов'язково щось вигадає.

Він знову не спав усю ніч. Проте сил залишатися в будівлі геть не було. Одягнувшись непомітніше і захопивши амулет для обігріву, він ще за темно вирушив до озера. «Краще почекати на місці, так надійніше!»

Відшукавши відповідне місце неподалік, він накинув щит для відведення очей та для приховування запаху, одягнув зігріваючий амулет і став чекати. Час протікав нескінченно довго. Герцог встиг втомитися, побродити, знову сховатись, але малого паршивця ніде не було. Незабаром небо на сході забарвилося яскраво-червоними та помаранчевими сполохами. До сходу сонця залишалося не більше години.

Невже він не прийде? Передумав ховатися? Чи, може, знайшов інше місце, безпечніше, аніж це? Ізмір дедалі більше нервувався, накручуючи себе невеселими думками. А якщо Саша зовсім не прийде? Доведеться чекати ще місяць? Може, не треба було так поспішати? Так, він мав дочекатися хлопця біля гуртожитку. От дурень!

Коли до сходу залишилося якихось тридцять хвилин, щось хруснуло за спиною в Азарійського. Хлопець різко розвернувся, шукаючи джерело шуму, і раптово відчув, як щось дрібне та ароматне, з силою, вдарило йому в обличчя. У голові зашуміло, тіло ослабло і повалилося на сніг. У цей момент всі щити спали.

- Так ось ти який, північний олень, - встиг почути Ізмір, перш ніж знепритомніти.

Саша

Перші дні в академії пройшли дуже бурхливо. З'їхалися студенти, привезли новини з дому, подарунки, кумедні історії. І поки лектори намагалися хоч якось приборкати перезбуджених хлопчаків, ті ділилися свіжими плітками. Було весело!

Проте мені розслаблятися ніколи. Наближався повний місяць. Я маю оновити ритуал, а ще бажано б з'ясувати, хто ж тоді шпигував за мною. Пізніше я намагалася відстежити цього когось із дуже довгим носом, але він не з'являвся. Не знаю чому, проте цього разу, я була впевнена, ми зустрінемося!

За дві години до світанку, ми з Куро вислизнули, вже не раз перевіреним шляхом, на вулицю і попрямували до озера. Вночі пройшов дрібний сніжок, і сліди ніг були чітко помітні на алеї. А ось і наш гість! Куро потрусив уперед, обстежуючи околиці. Покладатися тільки на його нюх не варто, мало які магічні штучки міг використати шпигун. Тому я відстежувала ауру супротивника, а мій котик прислухався до навколишнього світу.

Куро помітив його першим. Він передав мені емоційну хвилю: передчуття, нетерпіння, трохи втоми; та ледве вловиме вухом дихання. Придивившись, я помітила його неподалік озера. Добре місце підібрав. За вічнозеленим чагарником було видно лише ледь помітний серпанок. Ого! Він навіть ауру спробував замаскувати.

Час підтискав, тому вирішила діяти безвідмовним способом. Спасибі бабусі Рогнеді! Відправляючи нас на навчання, вона забезпечила мене різними зіллями та порошками на всі випадки життя. Навіть пошила невеликий пояс з кишеньками, щоб я завжди мала запас при собі, мало що трапиться. От зараз мені її зілля і знадобилося.

Материнка, чебрець, лавента, валеріана і м'ята, перетерті в дрібну пудру і щедро присмачені магією Знаючих. Я набрала дрібку ароматного порошку, непомітно підкрадаючись до шпигуна. Боялася, що нас помітять, та гість виявився надто не уважним, або ж він заснув, під щитами не видно. Підкравшись якомога ближче, я наступила на суху гілку, і коли прозоре марево ворухнулося, сипнула зілля навмання. Сподіваюся, потраплю в ціль.

Боги сьогодні були на моєму боці. Марево завалилося на бік і щити злетіли.

- Так ось ти який, північний олень! – під покровом невидимості ховався не хто інший, як сам герцог Ізмір Азарійський. От кого точно не очікуєш побачити!

Що ж, ти тут полежи трохи, а мені час зайнятися ритуалом. Сподіваюся, він не простигне! Швидко організувала ополонку, надряпала руни на мерзлій землі, запалила свічки, віршик і полум'я навколо мене спалахнуло величезним стовпом.

- Ну, привіт, донько Діділії, - з полум'я з'явився Сварог, - радий бачити, що ти стала обережнішою.

- Які люди!... Чи не люди… Чим зобов'язана? - ні, я не збиралася хамити. Просто, саме цей бог викликав у мене яскраві негативні емоції.

- Циц, дрібното, - шикнув вогненний чоловік. - Я тут не просто так. Точно не на тебе подивитися прийшов. Мати каже, часу мало. Будь уважною!.. І запам’ятай: темну істоту знищить лише світло зірки!

Сказавши, розчинився у вогні. Що б йому… життя довге! Хіба так можна робити? Прийшов, налякав і змився! А мені що робити накажете?

Сили схлинули, як вода перед цунамі. Що ж, подумаю про це пізніше. Зараз би речі зібрати та з Азарійським розібратися. Ото ще проблема на мою голову! І чому всяким герцогам поночі в кімнаті не сидиться? Навіщо йому здався бідний сільський хлопчина? Це що ж, тепер щоразу перевіряти кущі на наявність цього недоробленого шпигуна?

Злість надавала сил, тому я навіть не намагалася заспокоїтися. Зібрала речі, закинула сумку на плече і полізла в кущі, перевіряти сплячого красеня на наявність пневмонії. Ізмір виявився живий, здоровий і мирно сопів, згорнувшись калачиком. Можливо краще його тут залишити? Зілля буде діяти ще години дві, в нього явно з собою якийсь зігріваючий артефакт, тож навіщо надриватися?