36 розділ

Саша

Канікули закінчилися несподівано. Я тільки розсмакувала. Мені дуже сподобалося вдома у Карла. Такої невимушеної та світлої атмосфери, я ще жодного разу не зустрічала у цьому світі. Мені подобалося навчатися у бабусі Рогнеди, з кожним разом дізнаючись все більше про рослини і свої здібності. Мені подобалося більше не почуватися чужою в цьому місці та цьому світі. Так, я знову прив'язалася, хоча не повинна була. Почуття тільки все ускладнюють, я знову ризикую своїм життям і свободою. Але що вдієш? Така вже я людина: якщо мені щось чи хтось подобатися, значить, воно моє, і я захищатиму його до кінця. Думаю, ця риса мені дісталася від Куро.

Котик ласкаво притиснувся до мого боку. Він глибоко втягнув повітря ніздрями, кумедно чхнув і потрусив уперед. А мені передався знайомий аромат хвойного лісу та морозу.

- Доброго дня, Раяне, - привітала знайомого раніше, ніж він встиг нас з Карлом наздогнати. Ми якраз увійшли на територію академії, по дорозі зустрічаючи все більше знайомих облич.

- Як ти дізнався, що це я? – ошелешено, спитав хлопець. Він виглядав інакше, ніж зазвичай, і справа не лише у дорогому одязі. Щось у ньому самому змінилося… Навіть не так, швидше, повернулося на місце! Не знаю, як це пояснити. Просто, його колишній образ був, начебто, не повним, чи що. А зараз все гаразд. Цікаво, так?

- Куро сказав, - відмахнулась я. Карл тільки хмикнув. Він уже давно перестав дивуватися нашим із котиком витівкам, і завжди стверджував, що кожен має право на власні дивацтва. А ми просто доповнення до правила. - Ти змінився…

- Помирився з батьком, - якось надто поспішно відреагував Раян. Здалося, чи він уникає цієї теми. - Як канікули? Що нового?

- Чудово, - відчула, як мої губи неконтрольовано розповзаються в ідіотській посмішці. От вже!.. Згадалося обличчя Карла, коли я вранці заскочила до нього після святкування Новоліття. О, погано того дня було не лише мені. Сіро-зелений величезний орк з копицею сплутаного рудого волосся і заплившими очима те ще видовище. Бідолашний, він навіть говорити не міг. Тільки мукав і стогнав. А я думала, навіщо мені Рогнеда відварчик цілющий із собою дала. А воно он як виходить! Мав рацію пан Беркар, старенька - мудра жінка .

Занурившись у спогади, я не відразу помітила, що Раян залишився десь позаду. Він якось дивно, шоковано, дивився на мене, час від часу відкриваючи та закриваючи рот. Його що, контузило чиїмось заклинанням? Перевірила фон. Ні, спокійно. Лише легкий шлейф побутових чар.

- Гей, Форістер? З тобою все гаразд?

- Здається, ні... Вибачте! - хлопець, з диким жахом в очах, обійшов нас по широкій дузі і зник за поворотом доріжки.

- Що це з ним?..

Крейг Арчібальд Раян Реньє

Як далеко можна втекти від себе? Чи можливо сховатися від власних думок та почуттів? Навряд чи! Крейг це розумів, проте все одно біг до кімнати, ніби там щось зміниться.

Це почалося ще на балу, після розмови з принцесою Елеонорою. І навіщо він тільки з нею заговорив? Її питання і наступна відповідь настільки вибили хлопця з колії, що ні батько, ні Азарійський, який зволив його помітити лише ближче до кінця заходу, ні навіть тиждень, проведений вдома, не змогли вивести зі ступору. А причиною всьому - ВІН, Олександр Грейс, смішний спритник, з дуже чуйним серцем, готовий будь-кому прийти на допомогу.

Чому він раніше не зрозумів, що почуття, які хлопець відчуває до цілителя, не зовсім дружні? Коли проста цікавість встигла перерости у щось більше? Адже це не нормально! Може, він помилився, приймаючи дружню прихильність за кохання? Кохання? Яка дурість! Весь тиждень Крейг намагався переконати себе, що це все надумано і не серйозно. Та варто було тільки побачити Сашу, його світлу, таку радісну посмішку, і серце, здійснивши божевільний кульбіт, помчало галопом. А коли він зрозумів, що ця посмішка адресована не йому, та ще й пов'язана з кимось іншим... Крейг ще ніколи такого не відчував! Злість і бажання порвати будь-кого, хто спробує відібрати його скарб, піднялися звідкись із глибин його хворої душі. Що це? Чому? Що за дива з ним творяться?

Розуміючи, що контролювати себе і свої емоції він не здатний, хлопець плутано попрощався та боягузливо зник у гуртожитку.

- За тобою хтось женеться? – пожартував Азарійський.

- Відчепись! - огризнувся бойовик і закрився у ванній. Йому треба заспокоїтись! Треба все добре обміркувати та щось зробити! Він обов'язково щось вигадає! А поки що краще тримаються на відстані від подразника…

Грегоріан Іврей Джордан Азарійський, голова Таємної канцелярії

У двері голосно постукали. Так буває лише коли є важливі новини. Що знову могло трапитися у цій демоновій імперії? Чоловік розтер втомлене обличчя руками та запросив відвідувача увійти.

Всередину тихою тінню ковзнув співробітник розвідувального відділу.

- Майстре, - прошелестів, беземоційним голосом, відвідувач, - термінові новини з кордону.

Грегоріан прийняв до рук чорний конверт, без будь-якого маркування, запечатаний яскраво-червоним клеймом із зображенням птаха Кайру (легендарної посланниці богів, що приносила погані новини, і згорала після виконання своєї місії). Зламавши печатку, чоловік уважно вчитався у повідомлення.