35 розділ

Крейг Арчібальд Раян Реньє

- Ну, як вона тобі, - шепнув батько, вказуючи на принцесу. - Гарна! Якщо зумієш її зацікавити, до кінця наступного року зіграємо весілля! О, це буде найкраща угода у моєму житті!

Чоловік у передчутті потер руки. Він міцно вхопив сина під лікоть, пробираючись на початок черги бажаючих особисто привітати імператора. Церемоніймейстер називав ім'я та титул гостя, той говорив кілька вітальних слів та відходив, звільняючи місце наступному. Коли черга підійшла до них, Людвіг Реньє чемно привітався, не виявляючи зайвої послужливості, представив сина і відступив.

Крейг намагався викликати у собі хоч якісь емоції, але ні. Можливо, поговоривши, він зможе добитися від себе хоч чогось. Така можливість у нього незабаром з'явилася. Почалися танці. Батько, звичайно, поквапився, і Крейг потрапив до числа перших бажаючих потанцювати з принцесою.

Ввічливо вклонившись, він закружляв дівчину в повільному ритмі вальсу. Цей танок якнайкраще підходив для знайомства, але хлопець мовчав. Він, правда, хотів виконати волю батька, проте всередині все, ніби замерзло, навіть думки текли повільно, і ні про що.

- Чому ви мовчите, - прошепотіла дівчина, зацікавлено заглядаючи йому у вічі.

- Я мушу щось сказати? - він не збирався цього говорити, саме вирвалося. Але принцеса, як не дивно, лише прихильно посміхнулася.

- А ви нічого, - Її Високість кокетливо стрільнула очима і, ніби ненароком, прикусила нижню губу. Їй завжди подобалося, як чоловіки реагували на такий безневинний, на її думку, жест. Але погляд принца залишився холодним та байдужим, як і раніше. - Хіба вам не належить залицятися до мене? Викликати до себе інтерес?

- Ви маєте рацію, - Крейг задумався на секунду, проте на думку так нічого і не спало. - Ви дуже красиві…

- Ну, не будьте настільки банальним! – грайливо насупилась принцеса Елеонора. - Невже я не гідна кращого?

- Безперечно, Ваша Високосте…

- Облиште, Крейгу! – засміялася дівчина. Цей хлопець їй, безперечно, подобався. – Кличте мене – Розі, як усі рідні.

- Дякую, Ваша Високосте…

- Ви знову! – показово надулася принцеса. Який же він непробивний! Тим цікавішою буде гра. – Я ж вас просила. Ну, хоч би на Елеонору я можу розраховувати?

- Звичайно, Елеонора, - хлопець ледь помітно посміхнувся. - Вибачте мені мою незграбність, я не звик спілкуватися з такими прекрасними жінками.

Дівчина закружляла навколо партнера. Її волосся зачепило хлопця, огортаючи його яскравим квітковим ароматом. Крейг ледь не скривився, надто солодко. Він ніяк не міг налаштуватися на розмову, подумки повертаючись до недавніх подій. Хіба він готовий кинути все заради найвищого титулу та батьківських амбіцій? І взагалі, хіба йому потрібна імперія з усіма проблемами?

Принцеса м'яко повернулася в його обійми, притискаючись трохи сильніше, ніж належить. Крейг розумів, що треба діяти. Ось, прямо зараз, ненароком зачепити її тонке плече, міцніше обвити стан, глибше вдихнути і заговорити з явною хрипотою, але не зміг... Не зміг себе змусити навіть відповісти на її пильний погляд.

- Крейг, - звернулася до нього Елеонора, коли не знайшла відгуку на свої загравання. Або він тугодум, або зовсім не досвідчений у такому тонкому мистецтві флірту. - Ви колись закохувалися?

То був удар під дих. Хлопець не очікував такого запитання від вихованої дівчини. І як тепер відповісти?

- У мене були яскраві почуття, але чи це кохання, я не можу сказати напевно…

- Ось як? – принцеса на мить замислилась. - Кохання - це, коли жити без неї не можеш, коли намагаєшся хоч одним оком, хоч на секунду подивитися на неї, коли не можеш не думати про неї, коли вона тобі сниться. Ти в захваті від її посмішки, її запаху; впізнаєш її із тисячі лише за ходою. А коли ви поряд, увесь світ зникає, залишаючи лише вас двох і те світле почуття, що наповнює твоє серце… Так пишуть у книгах. У вас було так?

Дівчина перевела погляд на Крейга і обімліла. Хлопець виглядав зовсім збентеженим. Він навіть рота розтулив від здивування і, здається, зовсім забув, де і з ким знаходиться. Танець закінчився. Принцеса граційно присіла в низькому реверансі і покинула свого кавалера. Схоже, її слова щось зачепили в цьому крижаному серці. Можливо, вона має суперницю. Ну, що ж, так ще цікавіше. Відбивати чужих наречених їй завжди приносило особливе задоволення!

Саша

Коли туман розвіявся, у печері стояла така тиша, що якби тут була муха, її дзижчання прогриміло б набатом. Ні шелесту, ні подиху. Після яскравого видіння, я поринула в суцільну темряву, навіть світло від свічок та озера не могло її розсіяти. Або це просто я осліпла від жаху, коли уявила своє недалеке майбутнє. Помри, розшукуючи та убиваючи зрадницю, або помри, рятуючи світ від невідомих темних істот. А немає такого варіанту, де б я залишилася живою?

Коли в очах прояснилося, довелося повертатися на суходіл тим самим шляхом. Жриці богині споглядали мене в дивному заціпенінні. Чого це вони?

- Що далі? - запитала бабусю Рогнеду, вона здалася найбільш адекватною і виглядала швидше стурбованою, ніж ошелешеною.