34 розділ

Крейг Арчібальд Раян Реньє

Він помітив його одразу, як увійшов до зали. Ізмір Азарійський стояв поряд зі своїм батьком біля імператорського трону, з пісною міною розглядаючи оточуючих. Лише на мить в його холодному погляді майнув інтерес, далі спалах впізнавання і все. Більше жодних емоцій! Крейг розраховував на бурхливе з'ясування стосунків, аж до виклику на дуель, але ніяк не байдужості. Це зачепило! А ще страшенно кортіло дізнатися, кого ж Ізмір сподівався побачити на його місці?

Вечір проходив нудно. Батько знайомив його з усіма: правителями королівств, що входять до складу імперії, їх нащадками та іншими високими чиновниками. Щось розповідав, щось питав, іноді відправляв танцювати то з однією важливою «дочкою», то з іншою. Принц уже хотів просити про помилування, коли церемоніймейстер оголосив про появу господарів балу.

- Його Імператорська Величність Едуард Аврелій Крістіан Азарійський! – до залу увійшов статний, досить високий чоловік, сорока шести років від народження, з темно-каштановим, коротко остриженим, волоссям, темними очима, правильними рисами обличчя і такою силою в погляді, що всім присутнім інстинктивно захотілося прихилитися до землі.

- Її Величність Іраїда Мадіна Вів'єн Азарійська, уроджена Харлем! – поряд з імператором стояла висока, неймовірної краси, жінка, років тридцяти п'яти, з м'якими плавними лініями фігури, пишними, але не вульгарними формами, оливкового кольору шкірою, що неймовірно підкреслювали темне волосся та очі. У всій її поставі так і відчувалася зверхність. О так! Вона себе дуже любить та цінує! Жінка, для якої важлива лише вона одна.

- Її Високість Елеонора Розалія Марія Азарійська! - зовсім ще юна дівчина, не старше сімнадцяти, вона неймовірно нагадувала мати. Така ж смаглява шкіра, темне волосся, завите у високу зачіску, майже чорні очі, струнка, хоч уже з досить жіночною фігурою. Вона була дуже вродливою! Проте в розбитому серці нічого не здригнулося.

«Так, Крейгу, важко тобі доведеться сьогодні!»

Саша

Ну, от і прийшла остання ніч у році. Новоліття в цьому світі святкують без ялинки, феєрверків та олів'є, але з не меншим розмахом. Пані Беркар три дні поспіль готувала різні смаколики. В будинку весь час так пахло, що я намагалася без крайньої потреби взагалі туди не заходити, інакше кишки починали виводити голодні рулади. На відміну від Куро, який безсовісно крутився біля господині, випрошуючи найласіші шматочки, мені гладшати ніяк не можна. Я вже відчуваю, як корсет стиснув груди сильніше звичного. Якщо наберу ще трохи, боюся, одного разу звалюся без свідомості, наче якась легковажна панночка. І тоді кранти всій моїй конспірації!

А ще тут заведено влаштовувати народні гуляння. Всю ніч на центральній площі села горітиме величезне багаття, влаштують ярмарок з усілякими смаколиками та різним дріб’язком, музиканти гратимуть задерикуваті мелодії, аби ніхто не замерз. Влаштують хороводи, пісні, ігрища. Цікаво, що цієї ночі прийнято вибирати собі пару. Після Новоліття зазвичай настає сезон весіль, і сільські гуляння продовжаться аж до весни. Що сказати, веселий тут народ живе.

Про все це я дізналася від Карла і молодшеньких, які весь час крутилися поруч, особливо Мілена. Вона не відходила від мене ні на крок, намагаючись якомога більше часу провести разом. Така кумедна і світла дівчинка, чимось схожа на мою Соньку.

Але, було ще дещо, що змушувало моє серце завмирати в передчутті. Цієї ночі бабуся Рогнеда обіцяла провести ритуал посвяти. Мене «познайомлять» із богинею Діділією та її жрицями. Звідки вони візьмуться, я не знаю, старенька про це вперто мовчить. Проте ритуал відчинить мені двері у світ нових знань! І я, нарешті, дізнаюся, навіщо мене перенесли до Кхалассу. Чесно кажучи, від майбутньої зустрічі мене то прошибало тривогою, то накривало такою радістю, ніби я знову повернулася додому, в рідні обійми мами. Дурненька, так? Та я нічого не могла з собою вдіяти.

Гуляння почалися з вечора. Усією чесною компанією ми посиділи вдома, згадали предків, котрі давно відправилися на переродження, і вирушили на ярмарок. Що сказати? Було весело! Набагато крутіше, аніж розповідали друзі. Ми веселилися, танцювали, об'їдалися різними ласощами, я навіть через багаття стрибала, правда разом із Куро, а не з дівчиною, як тут заведено. Напевно, це єдиний день у році, коли хлопці та дівчата можуть вільно спілкуватися між собою, не викликаючи засудження в оточуючих. Можливо це воля богів, можливо вплив алкоголю, який тут же, на місці, продавали гарячим, зі спеціями, всім, кому за п’ятнадцять. Але факт залишається фактом: люди посміхалися і щиро раділи.

Ближче до півночі, я повідомила Карла, що в мене справи, і втекла до бабусі Рогнеди. Чим далі я відходила від центру, тим тихішими та безлюднішими ставали вулиці села. На небі мерехтіли яскраві зорі, підморгуючи одна одній, під ногами рипів білий сніг, поряд, ледь чутно, ступав Куро, і на душі було так світло, що всі тривоги та переживання минулих днів здалися мені дурістю. Хіба я повинна була хвилюватися через зустріч із богинею? Адже я не вперше спілкуюся з місцевими божествами, вони завжди поруч, завжди приглядають за нами. Мені нічого приховувати, нічого бояться. Нехай приймають такою, якою я є, а якщо ні, що ж, це не мої проблеми!

Бабуся вже чекала на нас біля ґанку. Вона виглядала надзвичайно бадьорою і свіжою, навіть ніби помолодшала за той недовгий час, що ми не бачилися. Рогнеда мовчки впустила нас в будинок, а коли я скинула верхній одяг, покликала за собою. Спочатку мене здивувало, куди це ми йдемо, адже будиночок маленький. Не в підвал же? Як виявилося, саме у підвал. Проте там ми не залишилися.