33 розділ

Ізмір Каррітер Азарійський

Зимовий бал, місце, куди всі аристократи Імперії обов’язково притягнуть своїх дітей для  налагодження контактів, укладання угод та вигідних шлюбів. Ізмір ненавидів цей період. Щороку батько возив його до Зимової резиденції, але не для розваг, а щоб осягнути науку шпигунства, світською балаканиною виманюючи всі необхідні йому відомості. Так, він був такий не один! Щороку подібне тренування проходили всі нащадки великих родів. Хоча, певно, він єдиний плекав щиру огиду до всього, що там відбувалося.

Проте цього року, окрім роботи, Ізмір передчував близьке знайомство з людиною, яку ось уже шість місяців намагається вистежити у Великій Імператорській Академії. До списків запрошених включили другого принца Борейського королівства.

О, він уже відчув солодкий присмак перемоги на губах, коли нарешті подивиться в очі цьому дрібному вискочці, та заявить, що завжди знав, хто він насправді. І головне, не забути згадати про ритуал! Це буде його тріумфом!

З того часу, як хлопець зрозумів, з ким має справу, Олександр не давав йому спокою ні вдень, ні вночі. Весь час потрапляючи на очі, привертаючи увагу своєю неймовірно дратівливою посмішкою, занадто гнучким тілом чи веселою вдачею… А ця його безглузда звичка закушувати нижню губу, коли про щось думає!.. Ізмір і так не міг відірватися від спостереження за хлопчиськом, а тут ще й дурнуваті сни…

Іноді це були лише картинки раніше побаченого, іноді щось на кшталт видінь. То сірі, як грозове небо, очі мучать його всю ніч, ніби хочуть зазирнути в найпотаємніші закутки душі, то світла посмішка, від якої мороз пробігає попід шкірою, або ця демонова прикушена губа... Для чого він так робить? Хіба хлопці кусають губи? І чому у нього такі правильні, навіть дитячі, риси обличчя? Де не голене підборіддя, де гострі вилиці, де великі грубі пальці? Чому немає мозолів на руках від постійних тренувань із мечем? Чому він досі згадує ці вузькі долоні, які так міцно його тримали, коли він упав зі сходів…

Демони! Як же він втомився від постійних думок, і неможливості в усьому розібратися. Але сьогодні хлопцеві більше не втекти! Вони поговорять, Ізмір посміється трохи, а потім запропонує йому зайняти місце поряд. Навіщо? Він ще не вирішив, але час є, щось вигадає. Він певен, так треба!

Вечір розпочався. У величезному золотому залі, прикрашеному ілюзорним снігом, квітами, вкритими інеєм, безліччю магічних свічок, що додавало казковості приміщенню, і темним зоряним небом замість стелі, збиралися гості. Їх ставало дедалі більше. Церемоніймейстер оголошував титул за титулом, імена змінювалися, але омріяного все ніяк не було. Ізмір навіть перенервував в очікуванні. Ще ніколи він не хотів чогось так пристрасно, і не боявся розчаруватися у побаченому. Серце шалено билося в грудях, прискорюючи потік крові настільки, що, здавалося, незабаром він повинен знепритомніти.

І ось звучить довгоочікуване ім'я:

- Людвіг Едуард Сіверус Реньє, король Борейї, - оголосив церемоніймейстер, - і не наслідний принц Крейг Арчібальд Раян Реньє!

Здається, серце зупинилося. Воно завмерло всього на мить, щоб знову забитися рівно і не поспішаючи, як і має бути у спадкоємця герцога Азарійського на офіційних прийомах. Розчарування? Ні, його не було. Він підозрював щось таке. Так, сподівався на зовсім інший результат, але не відкидав такої можливості. Що ж, він повинен визнати, Раян непогано обвів його довкола пальця. Але відторгнення та несприйняття він не викликає. Швидше навпаки, він зумів влитися в їхню компанію, будучи ніким, тепер усім стане лише простіше його прийняти.

Що ж до Саші... Він залишається загадкою, яку буде неймовірно цікаво розгадати. Ізмір потерпить ще трохи, рівно стільки, скільки буде потрібно, щоб цей паршивець не зміг вислизнути з його чіпких пальців.

Саша

- Ти маєш зрозуміти одне: твоя сила – це не просто ємність з енергією, як у інших; це жива частка душі нашої богині! Коли Сварог і Радегаст (бог війни) створили цей світ, вони наробили безліч помилок.

- Ще б не наробити, по п'яні!

- НЕ перебивай! - гаркнула старенька. Ми сиділи за її великим столом і перетирали сушені трави та коріння в порошок. Бабуся Рогнеда була єдиною лікаркою в селі. І хоч у цьому світі жінка не має жодних прав, її всі поважали, поради цінували, і лікуватися йшли лише сюди. Не дивно, зважаючи на те, хто вона насправді! - Так, дурниці завжди відбуваються або у пориві пристрасті, або на п'яну голову. Отож, коли вони створили цей вимір і населили його людьми та тваринами, вони віддали їм усю зібрану від боротьби силу. Проте сила та була породженням зла, заздрощів і ревнощів. Вона не могла дарувати життя, лише вбивати та руйнувати. Такий світ був приречений на смерть… Саме тоді наша світла мати Діділія, богиня життя, родючості та родинного тепла, віддала частинку своєї душі, і поселила ці крихти в серця найсвітліших істот на землі, у серця люблячих матерів. Їхні доньки, народжені в любові та турботі, стали першими посланцями богині. Сила богині жива, вона врівноважує зло та руйнування…

- Зачекайте, - знов перебила я. Зараз влетить, але ж цікаво! – Ви кажете так, ніби всі маги життя – це жінки, але ж були й чоловіки! Я точно це знаю. Мене саму заледве в кабалу до спецслужб не загребли.

- Чоловіки, - Рогнеда реготнула, - жалюгідні підробки… Розумієш, дитинко, буває так, що у благословенної матері народжується хлопчик. Тоді іскра повністю не переходить до нього, а лише віддає маленьку частинку, сподіваючись все ж таки знайти місце в серці наступної дитини. Тому вони сильніші, ніж звичайні маги, але не є Знаючими.