20 розділ

Саша

Вихідні! Як солодко звучить це слово, музика для моїх вух і втомленого мозку. Я спала зайві три години, перш ніж Куро зажадав прогулянки. Побігали в парку, поснідали і в піднесеному настрої вирушили переодягатися. До міста ми зібралися всією компанією, погуляти, озирнутися, принагідно підшукуючи підробіток. Рікс та Гурій обіцяли допомогти, чим зможуть. За годину ми вже залишали територію академії.

Академія займала північну частину міста, або якщо вже бути геть чесною, це місто виросло навколо замку. Центральну частину - займав королівський палац, а довкола - багаті будинки місцевої аристократії. Далі Золотий квартал. Тут виробляють прикраси, дорогий одяг, найкращу зброю, але простим смертним вхід до таких закладів закрито. Ближче до ринку торговий квартал (Зелений): різні майстерні, магазини та аптеки для пересічних громадян. Тут уже селяться всі, чий дохід вищий за середній. Робітники з сім'ями намагаються знайти місця навколо ринку (Сірий квартал), там і відносно безпечно, і не так дорого. А далі... далі вже геть інший світ.

Чорний квартал. Світ бідняків, п'яниць, жебраків і злочинців. Це тіньове королівство, жорстоке та страшне. Тут у пошані сила і гроші, тут свої закони та свої правителі. Тут немає місця слабким і цінують за вміння мовчати. Це величезна трясовина, з якої немає шляху назад.

Все це я дізналася від хлопців, коли ми гуляли містом, прямуючи в бік ринку. Рікс і Гурій збиралися відвідати сім'ї, Альбін за компанію, а ми з Карлом - обстановку розвідати, людей подивитися. Йому робота не така важлива, але якщо є можливість, чому б і ні.

Будинок Рікса розташовувався у Зеленому кварталі, невеликий, але затишний, світлий. Весь перший поверх займала крамниця з кількома обробними столами, безліччю холодильних шаф та підсобками. Пан Густав Борнс, батько Рікса, повний, лисіючий чоловік, з пишними вусами і величезними могутніми руками, якраз обробляв тушу якоїсь тварини. Проте, помітивши відвідувачів, передав роботу помічникові.

- Ріксе, синку, не думав, що ти заглянеш додому, - чоловік міцно обійняв свого спадкоємця. - Хто це з тобою?

- Тату, знайомся, це мої друзі!

Нас провели до хазяйської частини будинку, нагодували досхочу і вже за чаєм, Рікс розповів батькові про причину візиту.

- Тату, може, ти знаєш, кому потрібен працівник на вихідні?

Пан Борнс замислився, почухав потилицю, та все ж відповів:

- Не пригадую такого, та й хто братиме робітників лише на вихідні? Це не вигідно.

- Тату-у?..

- Я можу взяти лише одного, - він глянув на Карла. - Пробач, Сашо, але ти виглядаєш надто тендітним, для важкої роботи.

- Я розумію, - було прикро, але що вдієш.

Посиділи ще трохи і вирушили до Сірого кварталу. Там, неподалік ринку, розташовувалася маленька аптека. Вінзер Крокс, худий, високий чоловік, із сивим укладеним волоссям, нагадав мені удава зі старого радянського мультика, такий же спокійний і повільний. Він неквапом розрахував покупця і, лише потім, звернув увагу на нас.

- Гурію, тебе мама прислала? – беземоційно запитав чоловік. - Я ж їй сказав, що сьогодні ненадовго, не треба було приносити обід.

Ми всі завмерли, шоковано дивлячись на Крокса-старшого.

- Ні, батьку, - абсолютно спокійно відповів син. - Ми з друзями зайшли запитати, чи не чув ти бува, може, хтось працівника на вихідні підшукує?

- Ні, - відповів аптекар, втрачаючи до нас інтерес. - Ти ж знаєш, я ніколи не збираю плітки. Іди!

- Добре, - відповів Гур і вже збирався йти, коли пан Крокс раптом заговорив.

- Луклан шукав помічника для дрібних доручень. Спитай у нього.

- Добре, дякую, - більше не говорячи ні слова, ми покинули приміщення.

- Гур… - почав було Альбін.

- Не варто, - хлопець якось весь зсутулився і спохмурнів, - він завжди таким був. Я звик.

Більше ми цю тему не порушували. Час перевалив за полудень і з ринку люди потроху розбрідалися хто куди. Ввечері гуляти в цих кварталах небезпечно, а шлях до академії пішки займе десь три години. Адже зайвих грошей на візника немає ні в кого, тож перед нами постала дилема: що далі?

- Що робити будемо? - запитала, вже не сподіваючись ні на що.

- Ходімо, поговоримо з Лукланом, - відповів Гур.

Рікс раптом підвівся.

- А Луклан, це випадково не власник "Синьої Дракайни"?

- Він самий, - відвернувся цілитель. – Проте, якщо батько сказав, отже це не просто плітки...

- Але ж його таверна розташована на самому кордоні Сірого кварталу! - обурився побутовик.

- Знаю...

Всі замовкли. Гур замкнувся. Він і так не знатний веселун, а після зустрічі з батьком, ніби ще більше віддалився. Схоже, хлопець завжди отак спілкується з батьком. Питання лише в тому, котрий із його образів справжній?..

Що ж, час розібратись у мене ще буде.

- Поспішімо! - з ентузіазмом подивилася на проводжаючих. - Скоро почне темніти, а нам ще в академію треба встигнути до закриття.