19 розділ

Саша

Ранок видався важким. Так завжди буває після зв'язку з фамільяром: голова розколюється, очі печуть, наче хтось піску насипав, весь час нудить і періодично хочеться здохнути. В такі дні мене навіть Куро не чіпає. Життя – малина, еге ж?..

Але занять ніхто не скасовував, тому схопилася раніше, аби хоч трохи привести себе в порядок. А знаєте що найприкріше у всій цій ситуації? Я цілитель, проте допомогти сама собі не можу. І тут справа навіть не в здібностях чи дефіциті знань, просто конкретно цей біль магія не знімає. Взагалі! Джо вже давно перевірив усі можливі способи, і нічого. Щоправда, деякі трави можуть ненадовго приглушити напад. Саме цим я й займалася весь ранок.

Спочатку півгодини масажувала голову з олією Лавенти (рослина дуже нагадує звичайну лаванду, тільки червоного кольору), медитувала, глибоко вдихаючи її аромат, потім до-овго виполіскувала волосся. Ви коли-небудь пробували змити олію з волосся? Те ще задоволення. І фінальний акорд: попрямувала на кухню випрошувати окропу. Нічого, крім чаю з Піперіумом, мені сьогодні не світить. Ненавиджу посвяти! Щоб їм… Р-ррр!

Думаю, не варто пояснювати, як проходили мої заняття. Сідала на задні парти, мовчала, і намагалася сховатися якнайдалі від світла. Друзі дивилися здивовано, проте не чіпали. А решті було не до моїх чудасій, їм самим не набагато краще. Все ж таки похмілля знімати ще ніхто не вміє.

До третьої пари біль трохи вщух, і я навіть іноді намагалася слухати лектора та щось писати, зате потім… Потім прийшов мій найстрашніший кошмар в цій академії – Айзек Горійський. Чому кошмар? А як інакше його називати, якщо, не встигнувши увійти в аудиторію, він викликав мене до дошки і завалив питаннями з основ цілительства. Щось я знала, про щось здогадалася, але було й багато невідомого. Наприклад, питання: «як лікувати сінну лихоманку у весняно-літній період?» Це вже потім я дізналася, що «сінна лихоманка» - це банальна алергія, і стару назву давно ніхто не використовує. Але сам факт, що я не знаю чогось, привів ментораса в шалений захват. Він третину пари знущався наді мною, наполегливо ігноруючи інших студентів, а наприкінці ще й двійку вліпив з єхидною посмішкою.

- Чекаю на вас п'ятого дня після занять (у п'ятницю!), відпрацюєте свою неграмотність, - ліниво протягнув наш куратор. - Вам має бути соромно! Імператорська академія не місце для лінощів та гульок. Сподіваюся, ви виправитеся до кінця року, інакше доведеться відправити вас у Чорний квартал на практику. А мені не хотілося б губити такий величезний талант...

Так ось у чому проблема! Він вз’ївся на мене через здібності. Схоже, менторас відчуває мій потенціал, і це його дратує. Адже магу життя набагато простіше влаштуватися на службу до імператора, аніж якомусь пересічному цілителеві, навіть зі зв'язками. Що ж, виклик прийнято! Я не здамся. Мій стимул – життя, а твій, лише дурні амбіції!

- Чого це він до тебе причепився? - запитав Альбін після пари. - На першому занятті навіть менторас Грозов двійки не ставить. Тим паче, на багато запитань ти все ж таки відповів…

Основи цілительства викладалися для всього курсу, думаю, багато хто чув нашу розмову, але мовчки проходили повз. За що мені подобаються хлопці, так це за невміння показово співчувати. Щоправда, пліткують вони куди охочіше тих самих дівчат, тому треба бути обережнішими у висловлюваннях.

- Напевно, це через їхній конфлікт із моїм дядьком. Свого часу вони навчалися разом.

- А-а, тоді все зрозуміло! - підсумував Рікс. - Бути тобі грушею для биття аж до п'ятого курсу.

Ото вже потішив!.. Неподалік з'явився Раян, він напружено заглянув у моє обличчя, сам собі кивнув і поквапився у інший бік. Дивний хлопець.

Так минув тиждень. Нас то ганяли на фіз. підготовці, то завалювали завданнями, то лякали на бестіарії. Загалом було цікаво. Але я так втомлювалася, що не залишалося сил навіть Джо зателефонувати, а варто було б. Він, мабуть, хвилюється. А ще час задуматися про підробіток, хоча б на вихідні. Практикуватися в лікуванні без ліцензії не можна, якщо дізнаються, виключать. Для аптек я ще мало знаю, доведеться шукати щось простіше. Може в таверну податися?

Але це потім, а зараз треба відпрацювати двійку в Горійського. Визубрила все, що він давав на лекції, дослівно, всі пройдені теми за підручником і навіть трохи більше. Якщо він зараз мене знову завалить, піду до ректора! Його прискіпування на парах вже стали звичними не тільки для мене, а й для всього курсу. Кого спитають першого? Мене! Хто не уважно слухає? Я! Кому треба дорікнути, якщо хтось шумить чи дошку не прибрано? Не вгадаєте, МЕНЕ!

Спочатку я боялася, потім сердилася, а тепер відношуся до цього по філософськи. Мабуть, у такий спосіб він піднімає свою самооцінку. Що ж, сприйматиму це як більший стимул не лінуватися.

Чоловіка я знайшла на кафедрі цілителів, закопаного в папери по самі вуха. Він чиркав щось на аркуші олівцем. (Так, звичайних кулькових ручок тут не було, але тішить і те, що писати доводилося хоча б не пером.) Зосереджене, трохи похмуре обличчя могло б здаватися неймовірно привабливим, якби я не знала, яка людина ховається за красивим фасадом.

- Кх-м! - Горійський здригнувся і звів очі. – Здрастуйте, я на відпрацювання.

- Заходь, Грейс. Ти запізнився!

- Вибачте, нас затримав менторас Рудеус на бестіарії...

- Мені не потрібні твої виправдання, - огризнувся чоловік. - Сідай, зараз я звільнюся.