19 розділ

Саша

Ранок видався важким. Так завжди буває після зв'язку з фамільяром: голова розколюється, очі печуть, наче хтось піску сипнув, увесь час нудить і періодично хочеться померти. У такі дні мене навіть Куро не чіпав. Життя – малина… Ех!

Але занять ніхто не скасовував, тому схопилася раніше, щоб хоч трохи привести себе в порядок. А знаєте, що найприкріше у всій цій ситуації? Я цілитель, але допомогти собі не можу. І тут справа навіть не в здібностях чи дефіциті знань, просто цей біль магія не знімає. Взагалі! Джо вже давно перевірив усі можливі способи, і нічого. Щоправда, деякі трави можуть ненадовго приглушити напад. Цим я й займалася весь ранок.

Спочатку півгодини масажувала голову з олією Лавенти (рослина дуже нагадує звичайну лаванду, тільки червоного кольору), медитувала, глибоко вдихаючи її аромат, потім до-овго виполіскувати волосся. Ви коли-небудь пробували змити олію з волосся? Те ще задоволення. І фінальний акорд: попрямувала на кухню випрошувати окропу. Нічого, крім чаю з Піперіумом, мені сьогодні не світить. Ненавиджу посвяти! Що б їм… Р-ррр!

Думаю, не варто пояснювати, як проходили мої заняття. Сідала на задні парти, мовчала, і намагалася сховатись від світла. Друзі дивилися здивовано, але не чіпали. А решті було не до моїх чудасій, їм не набагато краще. Все-таки похмілля знімати ще ніхто не вміє.

До третьої пари біль трохи вщух, і я навіть іноді намагалася слухати лектора та щось писати, але потім… Потім прийшов мій найстрашніший кошмар у цій академії – Айзек Горійський. Чому кошмар? А як інакше його називати, якщо, не встигнувши увійти в аудиторію, він викликав мене до дошки та завалив питаннями з основ цілительства. Щось я знала, про щось здогадалася, але було й багато невідомого. Наприклад, питання: «як лікувати сінну лихоманку у весняно-літній період?» Це вже потім я дізналася, що «сінна лихоманка» - це банальна алергія, і стару назву давно ніхто не використовує. Але сам факт, що я не знаю чогось, привів ментораса в дикий захват. Він третину пари знущався з мене, наполегливо ігноруючи інших студентів, а наприкінці ще й двійку вліпив з єхидною посмішкою.

- Чекаю на вас п'ятого дня після занять (у п'ятницю!), відпрацюєте свою неграмотність, - ліниво простяг наш куратор. - Вам має бути соромно! Імператорська академія не місце для лінощів та безділля. Сподіваюся, ви виправитеся до кінця року, інакше доведеться відправити вас у чорний квартал на практику. А мені не хотілося б губити такий величезний талант...

Так ось у чому проблема! Він вз’ївся на мене через здібності. Схоже, маг відчуває мій потенціал, і це його дратує. Адже магу життя набагато простіше влаштуватися на службу до імператора, ніж якомусь пересічному цілителеві, навіть зі зв'язками. Що ж, виклик прийнято! Я не здамся. Мій стимул – життя, а твій, лише дурні амбіції!

- Чого це він до тебе причепився? - запитав Альбін після пари. - На першому занятті навіть менторас Грозов двійки не ставить. Тим більше, на багато питань ти відповів.

Основи цілительства викладалися для всього курсу, думаю, багато хто чув нашу розмову, але мовчки проходили повз. За що мені подобаються хлопці, то це за невміння показово співчувати. Щоправда, пліткують вони куди охочіше тих самих дівчат, тому треба бути обережнішими у висловлюваннях.

- Напевно, це через їхній конфлікт із моїм дядьком, вони навчалися разом.

- А-а, тоді все зрозуміло! - підсумував Рікс. - Бути тобі грушею для биття аж до п'ятого курсу.

Ото вже потішив... Неподалік з'явився Раян, він напружено вдивився в моє обличчя, чомусь кивнув і пішов у інший напрямок. Дивний хлопець.

Так минув тиждень. Нас то ганяли на фіз. підготовці, то завалювали завданнями, то лякали на бестіарії. Загалом було цікаво. Але я так втомлювалася, що не було сил навіть Джо зателефонувати, а варто було б. Він, мабуть, хвилюється. А ще час задуматися про підробіток, хоча б на вихідні. Практикуватися в лікуванні без ліцензії не можна, якщо дізнаються, виключать. Для аптек я ще мало знаю, доведеться шукати щось простіше. Може в таверну чи доставку податися?

Але це потім, а зараз треба відпрацювати двійку у Горійського. Визубрила все, що він давав на лекції, дослівно, всі пройдені теми за підручником і навіть трохи більше. Якщо він зараз мене знову завалить, піду до ректора! Його причіпки на парах вже стали звичними не тільки для мене, а й для всього курсу. Кого спитають першого? Мене! Хто не уважно слухає? Я! Кому треба дорікнути, якщо хтось шумить чи дошку не прибрано? Не вгадаєте. Мене!

Спочатку я боялася, потім сердилася, а тепер відношуся до цього філософськи. Мабуть, у такий спосіб він піднімає свою самооцінку. Що ж, сприйматиму це як більший стимул не лінуватися.

Чоловіка я знайшла на кафедрі цілителів, закопаного в папери до вух. Він чиркав щось на аркуші олівцем. (Так, звичайних кулькових ручок тут не було, але тішить і те, що писати доводилося хоча б не пером.) Зосереджене, трохи похмуре обличчя могло бути дуже привабливим, якби я не знала, яка людина ховається за красивим фасадом.

- Кх-м! - Горійський здригнувся і звів очі. – Здрастуйте, я на відпрацювання.

- Заходь, Грейс. Ти запізнився!

- Вибачте, нас затримав менторас Рудеус на бестіарії...

- Мені не потрібні твої виправдання, - огризнувся чоловік. - Сідай, зараз я звільнюся.