18 розділ

Ізмір Каррітер Азарійський

Все йшло, як завжди: місце готове, з менторасом Руберті домовився, він ніколи не проти погодувати своїх вихованців, а про наш маленький секрет йому знати не обов'язково. Рой із хлопцями приведуть новеньких. Головне, щоб цей Форістер нічого не запідозрив. Він геть не дурний і навіть, навпаки, з ним варто бути насторожі. Якщо слухи про цю маленьку забаву спливуть у вищих колах, батько мене по голові не погладить.

Коли з'явилися новенькі, Ізмір штовхнув натхненну промову, яку щороку із задоволенням ковтають, роздав вказівки і став ліниво спостерігати за тим, що відбувається. Його робота мінімальна, схема давно налагоджена. Цей маленький експеримент дозволить відібрати найкращих зі зброду бовдурів, щоб вони могли продовжити практику посвячення після того, як він закінчить академію. Щороку його все більше розчаровує побачене. Студенти стають якимись поверхневими. Ніякої уважності, підозрілості, кмітливості. І сальвія тут зовсім ні до чого! Хіба він сам став би пити будь-яку рідину, не перевіривши її на наявність отрути? Ніколи!

Хлопець повільно переводив погляд від обличчя до обличчя, поки не помітив одне знайоме. Ось він, той паршивець, через якого ВІН, герцог Азарійський, племінник імператора, вивалявся в пилюці. І мало того, він ще й познущався з нього, обвівши навколо пальця, виставив дурнем перед друзями! Злість скипіла всередині. Як він наважився сюди з'явитися?

- Хто це? - прошипів крізь зуби, не звертаючись ні до кого конкретно. Він так часто робив, і завжди отримував необхідну інформацію від того, хто її має.

- Це новенький, Олександр Грейс, цілитель. Кажуть, його сам Горійський притягнув з якогось села на півночі.

Ізмір навіть не дивився на свого співрозмовника, йому все одно хто це. Головне, щоб дані були перевірені.

- Звідки інформація?

- Так вся академія гуде. Ще нікому не дозволялося привозити сюди вихованця. А тут ректор пішов на поступки. Сказав, що такий талант не можна втрачати.

Значить цілитель… Подивимось!

Проте, спостерігаючи за хлопчиськом та його недолугим зборищем, Азарійський був приємно вражений. Ніхто з них не пив із фляги. Так, вони невміло зімітували, але все ж таки... «А хлопчина не промах. Варто придивитися.»

Поки герцог спостерігав за майбутньою жертвою, з виду зник Раян. Демони! А згодом ще й Олександр зник разом із друзями.

- Отже, вони знайомі! – скривився хлопець. Що ж, буде трохи складніше, але він свого не проґавить. Гра почалася, і він обов’язково вийде переможцем!

Раян

- Це було неймовірно! – він із Сашою та його друзями швидко кралися до гуртожитку. Не варто світитися, мало кого зустрінеш по дорозі. - Як ти здогадався, що нас підставлять?

- З власного досвіду, - буркнув хлопець, не повертаючись. Він взагалі сьогодні був якимось скутим, гетьне в настрої.

- Тобі вже доводилося проходити через посвяту? - здивувався худий прищавий хлопець.

- Не мені…

Наблизившись до входу в гуртожиток, зупинилися.

- Як пробиратимемося повз чергового? — спитав Раян, щоб розвіяти гнітючу атмосферу. Навіщо так близько до серця сприймати невдачі.

- Може напролом? – спитав високий рудий хлопець, здається, він із бойового факультету.

- Ні, - Саша підібрався ближче до дверей і прислухався. Що він намагався почути, Форістер так і не розумів. - Куро, відволікай!

Карракал ствердно кивнув і прослизнув у прочинені двері. Почулася метушня, лайка і швидкі кроки.

- Можна, - хлопець першим увійшов всередину, а решта гуськом побігли слідом. На першому поверсі нікого не було. Оце помічник! Йому б такого.

Зітхнувши із полегшенням, компанія вирушила по кімнатах.

- Сашо, - покликав Раян. Його кімната в іншому крилі, тому прощатись доведеться тут. - Дякую! Ти врятував мою репутацію.

Хлопець ледь всміхнувся, і втомлено повів плечем. Це було так… так, він не знав, як. Але в грудях стало тісно, ​​серце збилося з ритму і помчало галопом. Та що ж це з ним коїться?

- Не говори дурниць. Ти й сам би чудово впорався. До завтра.

Він махнув рукою і зник за поворотом.

Збентежений власними почуттями, бойовик повернувся до кімнати. Йому, справді, варто триматися подалі від нового знайомого. Ще ніколи Раян не був настільки в собі не впевнений, як поряд з Олександром. Цей хлопчина викликає в ньому бурю емоцій: від захоплення до підсвідомого страху побачити зневагу в його очах. Раян не міг собі дозволити так від когось залежати. Тільки не зараз!

Настрій зіпсувався. Неможливість розібратися у собі пригнічувала і сердила найбільше. Коли повернувся Азарійський, хлопець вже настільки себе накрутив, що був готовий порвати будь-кого, хто полізе до нього.

- Ти рано пішов, – беземоційно зауважив господар кімнати. – І не пив, хоч я й радив.

- У мене немає звички пхати до рота все, що пропонують! – даремно Ізмір його зачепив.