17 розділ

Саша

Заняття йшли своєю чергою: після загально-ознайомчої, була лекція з основ анатомії, причому для всього курсу, а не тільки для цілителів, потім півтори години травознавства (дізналася стільки нового про тутешню флору), а на солодке – фізпідготовка. Цього я боялася найбільше, адже мені довелося б перевдягатися у спільній роздягальні. Тому я зіслалася на склероз і вирушила до гуртожитку за речами.

Ну що сказати, менторас Грозов – звір! Спочатку він просто ганяв нас навколо полігону, намотали кіл десять, а в кінці ще й на смугу перешкод вигнав. Ось тут ми й здохли! Інакше це не назвеш. Що там до кінця, дві треті навіть до середини не дійшли. Пам'ятаю, сама до фінішу діставалася по-пластунськи, не відчуваючи ні рук, ні ніг.

Коли нас відпустили, і натовп цілителів потрусив в душ, я тихенько втекла до кімнати. Ви запитаєте, а де ж в цей час був Куро? Так ось, зізнаюся чесно, пів ранку благала його не ходити зі мною на заняття. Я і так найпомітніша, адже всі знають, що я тут із вихованцем, та ще й живу одна. Дивно, як хлопці ще не зненавиділи мене за таке нахабство. А коли ще й котик буде поруч крутиться, боюся мене або розсекретять і повісять, або тихенько закопають із заздрощів. А мені так жити хочеться!

Тому, брудну та втомлену, мене зустрічали біля полігону єхидним оскалом.

- Радій, доки можеш! Наступного разу на фізпідготовку підемо разом. Ти й так від усіх занять ухиляєшся. Тобі буде корисно!

До вечора я закопалася в книги по самі вуха. Домашні завдання ніхто не скасовував, а з незвички, голова сприймала нову інформацію туго. Джо, звичайно, ганяв мене не по-дитячому, але не в таких же обсягах! І це лише перший день.

Близько дев'ятої, коли очі вже з'їхалися і намагалися хоч ненадовго прикритися повіками, щоби остаточно не вивалиться, у двері наполегливо постукали. І кого це принесло на ніч? Зважаючи на те, що Куро навіть носом не повів, свої.

І справді, за дверима виявився Рікс, абсолютно щасливий, з рум'яними щоками і трохи захеканий.

- За тобою гналися? - запитала, пропускаючи друга всередину.

- Що? А, ні, - він плюхнувся до мене на ліжко, приминаючи листки з домашкою. Скривилася. Не люблю, коли чіпають моє. – За тобою прийшов. Збирайся!

- Куди це? - почала складати книги на полицю. Схоже, що мої заняття на сьогодні закінчені.

- Старші курси влаштовують посвяту для першокурсників. Запрошено лише обраних. Але Карла покликали, адже він бойовик, а без нас він іти відмовився, - у голосі хлопця було стільки захоплення, ніби його запросили на обід до імператора, не менше. – Тому, давай швидше!

- Рікс, послухай, - я зам'ялася, намагаючись підібрати слова, - не хочу тебе образити, але ти певен, що це безпечно?

Друг глянув на мене, як на ненормальну. Схоже, він ні на хвилину не сумнівався у всій цій затії. А мені чомусь згадалися разом усі американські комедії та їхні посвяти для новеньких. Нічим добрим вони ніколи не закінчувалися. Що, якщо і тут є такий звичай, знущатися з першокурсників?

- Сашо, ти про що? – хлопець щиро здивувався. – Там збереться вся еліта академії. Для нас це такий шанс…

- Саме так! Еліта! Таким, як ми там не місце. Невже ти думаєш, що якийсь граф чи герцог став би спілкуватися з простолюдинами просто так, не намагаючись його принизити?

Рікс дивився на мене, як на хвору. Він навіть уявити не міг, наскільки жорстокими бувають підлітки, а тим більше якщо вони відносяться до вищої аристократії . Адже там тільки в очі потрібно бути ідеальним, а коли ніхто не бачить, випливають справжні морди цих шакалів. Так було завжди і скрізь, навіть у нашій школі. Я на таке вдосталь надивилася!

Ні, мене ніколи не ображали, але булінг доводилося бачити і не раз. Це бридко і жорстоко. Тому, зіткнуться з цькуванням зараз дуже не хотілося б.

- Сашо, у тебе таке обличчя, ніби я не на вечірку тебе кличу, а на четвертування подивитися, - Рікс підвівся і попрямував до дверей. – Загалом, збираємось у нас із Карлом за десять хвилин. Думай швидше. Сподіваюся, ти прийдеш.

- І що робитимемо? - запитала котика, коли двері зачинилися. Від Куро прийшла хвиля занепокоєння. - Знаю, мені теж не по собі. Не хочу туди йти, але й відпускати їх одних страшно. Мало що може творитися у головах цих багатіїв!

Карракал зіскочив з ліжка, потягнувся і сів біля дверей. Що ж, схоже, рішення ухвалено. По-швидкому переодяглася в непомітні, але пристойні речі і вирушила на пошуки проблем для своєї багатостраждальної зад... кх-м. Так!

Першокурсників виявилося багато. Схоже, зібрали весь бойовий та потроху з інших факультетів. Нас вивели надвір і погнали, як гусенят, у бік господарських будівель, подалі від центрального корпусу. Не подобається мені це все!

Зрештою, ми вийшли на велику галявину в далекому кінці академічної території. У центрі горить багаття, навколо якого зібралися старшокурсники у балахонах із капюшонами. Вгадайте, хто головний у цьому цирку? Правильно, той блондин, якого я днями вдало прокотила сходами. От пощастило! Сподіваюся, він мене не впізнає.

Підійшовши ближче, помітила в натовпі Раяна. Він також із ними? Хоча, судячи з занепокоєного погляду, на нього чекає та сама доля, що й на нас.