11 розділ

Саша

Вранці, коли я збиралася до сніданку, в двері моєї кімнати несміливо постукали. Дивно, кого це принесло? Відчиняла з певним острахом. За порогом стояла мила дівчина років шістнадцяти, у сірій сукні, білому фартуху та чепчику, який повністю приховував її волосся. Вона дивилася в підлогу і відчайдушно червоніла.

- Доброго ранку, пане. Вибачте, що насмілилася потривожити, але до вас прийшли ліерди маги.

- Які маги? - запитала, нічого не розуміючи. Якби вони дізналися, хто я, то не відправили б за мною служницю. А якщо не знають, тоді навіщо прийшли з самого ранку?

Не очікувала, що дівчина відповість. Добре, що їй вистачило сміливості… Або ж, навпаки, не вистачило, щоб піти, не відповівши. Тут як подивитись.

- Ліерд Рудеус, головний цілитель, і маг-перевіряючий зі столиці. Він уже кілька тижнів гостює в місті.

- Ясно. Дякую, - я судомно міркувала, що робити. - Передай ліердам, що я зараз спущусь.

Як тільки дівчина пішла, я кинулася до Джо. Чарівник відкрив після першого ж стуку. Він уже був одягнений і збирався виходити до сніданку. Ривком заштовхала його назад і, коли Куро прослизнув слідом, зачинили двері.

- Сашо?

- За мною прийшли, - видихнула, нервово міряючи кімнату кроками. - Внизу головний цілитель та якийсь столичний перевіряючий. Навіщо вони тут? Вони знають? Здогадуються?

Джо спокійно сів на ліжко, замислившись.

- Сумніваюсь, що знають. Схоже, цілитель розповів про тебе і перевіряючий прийшов переконатися, що ти не брешеш.

- Брешу?

- Усяке буває... Ходімо! Нічого змушувати гостей чекати. Не хвилюйся, ми впораємося.

Внизу за дальнім столиком, біля вікна, сиділи двоє: вчорашній цілитель, який мені сподобався, і чоловік, років сорока на вигляд, темне волосся, тонке доглянуте обличчя, презирливо викривлені губи. Складалося враження, що йому неприємно тут перебувати. Гарний, але слизький тип, наче слимак: доки повзе – такий гарний, а як торкнешся, не відмиєшся.

Коли ми підійшли, у "слимака" навіть брови вгору поповзли. Не знаю, що його так здивувало, але впорався він з емоціями швидко. Ліерд Рудеус чемно підвівся і привітався. Схоже, присутність Куро, який тихо крокував поряд, його теж не залишила байдужим.

- Пан Олександр Грейс, наш новий талант. Я розповідав вам про нього, ліерде Горійський. А це...

- Джонатан Грейс власною персоною, - бридко посміхаючись, протягнув маг. - Скільки років? Я вже думав, тебе давно черви зжерли.

- Айзек Горійський, такий же слизький, як ті самі черви. Не очікував побачити тебе в нашій глушині. Ти, здається, на місце головного цілителя мітив?

- Не склалося, як бачиш. Але я тепер заступник декана цілительського факультету ВІАМ. Так що, ще встигну, - слимак почекав, коли ми сядемо, і продовжив. - Не знав, що у тебе є сина. Ви зовсім не схожі.

Напевно, він хотів якомога дужче вколоти Джо, але той лише тепло посміхнувся і розтріпав моє волосся своєю величезною долонею. Колись так робив мій тато…

- Не пащекуй, Айзеку. Слиною захлинешся, - перевіряючого аж перекосило, а ми з ліердом Рудеусом шоковано переглянулися. - Саша – мій племінник. І, повір, я навряд чи пишався б ним більше, навіть якби він був мені рідним сином.

Здається, зараз розревуся. Ні, точно розревуся! Коли я востаннє плакала від щастя? Угу, ніколи!

- Ліерди, - втрутився місцевий маг, - думаю, помірятись в дотепності ви ще встигнете. Ми тут зібралися з іншою метою.

- Ви маєте рацію, Августусе, - взяв себе в руки ліерд Горійський. - Джонатане, я прийшов, аби переконатися, що твій племінник справжній маг життя, а не просто намагається відхреститися від бойової практики.

Столичний франт огидно посміхнувся, намагаючись образити мене, але тут обізвався Куро тихим загрозливим гарчанням. О, він це вміє! Спочатку навіть мене проймало до кісток. Не дивно, що чоловік здригнувся.

- Айзеку, не варто кривдити Сашу. Не я його основний захисник, - в очах Джо танцювали смішинки. Він отримував істинне задоволення від усього, що відбувалося довкола. Мабуть, таким він був у молодості, до того як осів поруч із Сірими землями.

- І все ж, - більш чемно, чи що, продовжив перевіряючий, - ми повинні переконатися в правдивості вашого твердження. Зрештою це моя робота.

Джо упіймав мій стривожений погляд:

- Твій вихід, Сашо.

Триндець! Ну, і що я маю зробити? Демонстративно підняла брову.

- Що-небудь простіше, - прошепотів одними губами "дядечко".

Он воно як... «Простіше» буває тільки при використанні сирої сили. Вийде ефектно, але малоінформативно. Вони не зможуть промацати мій резерв. Та-ак... Що ж, приступимо!

Озирнулася. В кутку повільно помирала декоративна квітка. Вся в пилюці, хвора, їй ніяк не вдавалося загинути. Викинути її було б набагато гуманніше, аніж намагатися реанімувати. Ну, гаразд! Зосередилася, відчула, як сила, що тихо дрімала в районі сонячного сплетіння, сколихнулася на мій поклик і тонким, ретельно контрольованим струмком побігла до пальців. Переключилася на магічний зір. Легкий помах кистю. Золоті та зелені нитки магпотоків, що оточували рослину, затремтіли. Так ось чому ти ще жива! Хтось періодично вливає в цю доходягу енергію. Треба повідомити Джо… Підтягнути потоки ближче до рослини та прискорити рух внутрішніх соків. Маленький стимул... і ось уже на очах у всієї таверни на місці чахлого кущика розпускаються величезні фіолетові квіти, листя зазеленіло, хвороба відступила і рослина ожила. Треба попередити господарів, щоб пересадили його в горщик побільше.