9 розділ

Три роки потому

Саша

- Куро, ти зовсім зледащів, - вигукнула я, петляючи між деревами. - Жирдяй! Сьогодні ти рибалиш!

- М-мря-аф! - почулося позаду.

За три роки ранкова пробіжка перетворилася на своєрідний ритуал, щось неминуче та незмінне. Сніг, дощ, та хоч ураган! Ми летіли лісом наввипередки, хто швидше...

Так! Минуло три роки. Навіть не віриться. Ми змінилися: Куро страшенно вимахав, десь метр у загривку і майже два метри завдовжки. А скільки важить, навіть не питайте! Джо каже, це через наш зв'язок. У природі карракали менші. Але  ми не проти! Тепер, якщо він має настрій, я можу навіть покататися верхи на своєму "котику".

Ну а я така ж струнка і висока, хоча більше не кістлява, а швидше жиляста. М'язи, як у бодібілдера, мені ніколи не накачати, та й не хочу, а ось спритності побільшало. Груди, слава всім богам, маленькі, легко сховати. Ви думаєте, я божевільна. Що ж, навіть якщо й так, я не збираюся відмовлятися від своєї нав’язливої ​​ідеї. Краще спробувати і програти, ніж і зовсім не жити. Тому, що жінки в цьому забутому богами світі не живуть!

То про що це я? О так, ми змінилися не тільки зовні. У нас із Куро утворився зв'язок, як між відьмою та фамільяром у земних казках. Ми завжди відчуваємо один одного: де знаходимося, про що думаємо (це з мого боку), відчуваємо емоції та іноді я бачу щось подібне до мислеобразів, тільки не чітких і після цього дуже болить голова. Це трохи страшно, бути такою відкритою для когось, але в той же час величезне щастя мати рідну душу поруч. Три роки Джо підтягував нас, як міг, готував до будь-яких складнощів, вчив виживання не лише у дикій природі, а й серед людей. Крім усього іншого, я вивчала політологію, анатомію, зілляваріння, науку про отрути та протиотрути, визубрила більшість найлегших цілительських заклинань. (Так, про всяк випадок.) І найголовніше, я заново вчилася ходити, сидіти, говорити, навіть стояти як хлопець. А ви знали, що центр тяжіння у чоловіків та жінок розташований по-різному? І тому будь-яка знаюча людина тільки по ході відразу дізнається хто перед ним, хлопець чи дівчина. А знаєте, як складно зламати у собі вбиті у підсвідомість звички?

Рефлекси, які ми в принципі не помічаємо, та що там, просте дихання може все зіпсувати, адже виявляється ми дихаємо грудьми, а чоловіки більше животом. Сказати, що я була у розпачі, це нічого не сказати. Іноді хотілося все кинути і плакати в подушку, благаючи повернути мене додому. Але потім приходив Куро і біль, поділений на двох, уже не здавався таким сильним.

Загалом, за три роки я пройшла всі сім кіл пекла, щоб досягти задуманого, але основна проблема все ще була невирішеною. Як приховати ауру, за якою будь-який лікар, та й не тільки, зможе дізнатися, хто я? До вступних іспитів залишилося два тижні. Час невблаганно біжить, а я ще не готова.

- Я перша! - регочучи на все горло, танцювала на узліссі. - Нарешті я виграла!

Куро промчав повз мене, навіть не зупиняючись, і тільки тоді я зрозуміла чому. З дому, до головокружіння, смачно пахло м'ясним рагу. М-мммм... А це означає, що Джо повернувся! Його не було майже тиждень. Не знаю, чим він займався, але мене з собою не брав.

Чоловік стояв біля столу та нарізав овочі. Все такий же величезний і бородатий, але дуже добрий і розумний. Навіть не уявляю, що було б зі мною, якби не він. Я стерла дурну усмішку з лиця і увійшла до хати. Потрібно стежити за собою уважніше. Мені не можна розслаблятися, тільки не зараз.

- Ти повернувся, - стримано привітала другого батька. Інакше я вже не могла його сприймати. - Як з'їздив?

– Добре, – кивнув чоловік, – результативно. Мий руки та за стіл. Мене не було тиждень, а ви вже схудли. Одна шкіра та кістки.

- Не бурчи, ти ж знаєш, мені не можна набирати вагу, - звично огризнулася.

- Більше їж і тренуйся, щоб зайве в м'язи йшло, а не тріщи кістками. Дивитись страшно! Таких дрищів у магакадемію не беруть.

- Та ну тебе! - стало прикро. Хіба я винна, що не ростуть на мені м'язи?

- А тепер серйозно, - чоловік оперативно накрив на стіл для нас, та й Куро дісталася величезна порція рагу. Ось чому я не повнішаю, ця пухнаста морда мене об’їдає! - Я дещо дістав. Це було складно зробити, щоб не привернути зайвої уваги. Довелося нагадати про старі борги, але найголовніше результат. Через три дні, на світанку, після повного місяця, ми проведемо ритуал приховування аури.

Я аж подавилася! А так можна було? Джо, мабуть, зрозумів питання із моїх витріщених очей. Говорити я не могла, перебуваючи в глибокому шоці.

- Можна, але це не є законним і не зовсім безпечним. Це своєрідне відведення очей від аури: кожен, хто захоче перевірити її, побачить тільки розмиту пляму, а згодом зовсім забуде, навіщо дивився. Раніше його використовували імператорські спадкоємці, щоб сховатися від бунтівників. Ефект триматиметься до наступного повного місяця. Тому ти маєш вивчити весь процес так, щоб уночі від зубів відскакувало. Ясно?

- Так, - я все ще не могла повірити, що проблема, над якою я ламала голову три роки, вирішена!

- От і славно. Після обіду отримаєш сувій. У тебе три дні. Після ритуалу, я маю його повернути.

- Стривай, а звідки...

- Не питай, - усміхнувся маг. На цьому розмова була закінчена.