4 розділ

- Я стану хлопцем! - випалила я, піднімаючись на ноги і походжаючи вздовж берега вперед-назад.

- Е... - чоловік завис з витріщеними очима.

- Ну, подумай сам, яка з мене дівчина? Мені чотирнадцять, а я все ще худа каланча, геть без грудей, стегна вузькі, волосся коротке і веду себе зовсім як пацан. Та я за все життя навіть сукні жодного разу не одягала! - завмерши на місці, подивилася в очі своєму новому другові, адже я давно вже не сприймала Джо, як чужого. - Це він, Джо! Це мій шанс прожити нормальне життя! Я зможу вчитися, стати магом, сама зароблятиму гроші...

- Стій. Почекай. Про що ти говориш? – шоковано прохрипів чоловік. - Ти ще дитина, але через рік-другий форми з'являться, і ти не зможеш цього приховати, та й аура... Будь-який цілитель відразу зрозуміє, хто ти насправді. А якщо обман розкриється, тебе привселюдно стратять на центральній площі!

- Що ж, з аурою, це дійсно прокол... - я завмерла з невидячим поглядом, намагаючись згадати всі книги жанру "фентезі", які встигла прочитати за своє коротке життя. - Треба щось вигадати. Потрібно… Так, я подумаю! Джо, ти молодець! Дякую.

- Сашо!.. Вона мене не чує!

Дні побігли один за одним. Виїжджати я категорично відмовилася, тож згодом друг просто змирився. У мене було лише три роки, аби змінити своє майбутнє на краще. І ні, я не здамся! Ніколи!

Незабаром, я перестала відключатися після їжі, в мені ніби власне сонечко прокинулося. Енергія вирувала, і весь час шукала вихід назовні. Коли це сталося вперше, я думала, посивію передчасно!

Був сонячний ранок. Ми з Джо прополювали грядки (не повірите, мені навіть подобалося) коли я побачила на своєму носі бридку білу личинку! Ні, так я комах не боюся, але личинки… бридкі, білі, слизькі, які постійно щось жеруть... б-р-р-р. Ненавиджу!.. Я так кричала! О, як я репетувала, і брикалася, і розмахувала руками, намагаючись скинути цей жах. Голова геть відключилася. Певно, витоптала б увесь город, якби не магія. Заспокоїлася я лише, коли перестала відчувати своє тіло. Це Джо на мене неповний стазис накинув, щоб розуміла, але не скакала шаленою білкою по грядках.

- Оглянься, - все, що він сказав, коли мої очі стали нормального розміру і туди повернувся проблиск розуму.

Стазис спав тієї ж миті, а навколо буяла рослинність. В прямому сенсі. Рослини навколо мене вимахали майже до пояса, цвіли та радували око. Щоправда, лише бур'яни.

- Вітаю! - посміхнувся маг. - Магія життя. Якщо твій план спрацює, ти будеш сильним цілителем. А тепер прибери за собою! Щоб до обіду тут було чисто!

- Та-ак! - зраділа я, підстрибуючи, наче ненормальна.

Коли магканали стабілізувалися, але спонтанного сплеску магії не сталося, я дуже засмутилася. Джо попереджав, що так іноді буває. Величезний резерв, але вузькі протоки не дозволяли скористатися своїми можливостями. З таким діагнозом мені не те, що навчання, мені навіть прості побутові закляття не світили. Але тепер усе зміниться! Я знаю!..

Ага, знаю! Змінилось! За мною тепер по п'ятах бігала, повзала і літала всяка живність. Білосніжка, трясця його матері! В основному комахи, дрібні пташки та гризуни. Джо казав, що в цьому світі всі тварини трішки з магією, ото вони й тягнуться за дармовою енергією, яка витікає з мене струмком. І так буде, доки я не навчуся її стримувати.

Після спонтанного викиду, він зайнявся моїм навчанням. Розповідав про потоки, як їх бачити, як використовувати, які краще взагалі не чіпати. Приплів навіть космічну енергію… Я була в шоці! Ми вивчали історію, астрономію, фізику, математику, біологію, медитували по кілька годин щодня. А ще цей деспот почав ганяти мене вранці на пробіжки. Спершу це було навіть весело. Але коли я звикла, він додав силові вправи.

- Навіщо? - стогнала я, тягаючи вже вдесяте відра повні води з лісового озера до будинку. Добре хоч на коромислі, бо зірвала б руки.

- У сильному тілі дужий дух! Як ти з таким кволим тілом керуватимеш потоками? Та ти їх і дві хвилини не втримаєш!

- Г-рррр...

Коротше, життя біль, пекло та зламана зарозумілість.

За три тижні я так втомилася, що знову почала відключачися ще за столом. Здавалося, сили витікали в прірву. І коли я вирішила, що все, більше не можу, Джо поставив на стіл величезний казан з м'ясом зі словами:

- Вранці виїжджаємо до Сірих Васильків.

У мене душа в п'яти сповзла. Рот розкрився сам собою, а стулити його, ніяк не виходило. В носі защипало, ком підкотив до горла, руки затряслися... Починалася найбанальніша істерика.

- За що? - прохрипіла не своїм голосом.

- Не "за що", а за чим, - як ні в чому не бувало, продовжив маг. - Тобі потрібні нові речі, причому чоловічі. Думаю, варто вже зараз звикати одягатись, як хлопець. Подивишся, як живуть тутешні люди, як спілкуються. Навчайся на їхньому прикладі, слухай їхній говір. Нехай всі вважають тебе сільським простачком із величезним потенціалом. Так тобі буде простіше приховати деяку дивакуватість. Та й продукти б закупити заодно…

- Фу-у-у-у... Здається, я щойно втратила кілька років життя. Боги, як же я злякалася! Думала, ти покинеш мене. Відправиш до ліцею, бо я бездарність з кривими руками.

- Звідки такі думки? – здивувався чоловік.