3 розділ

Заснула я, здається, ще з ложкою в роті. Та що ж це таке?..

Коли знову розплющила очі, наближався вже вечір, у кімнаті панували сутінки. Джо, при світлі дивної лампи, яка висіла під стелею без кріплення, порався біля грубки.

- Ти що, мені снодійне в їжу підмішуєш? - пробурмотіла, присідаючи на стілець.

- Ні, - почувся тихий сміх, - це твоя магія. Протоки розкрилися, але щоб нормально запрацювати, їм потрібно багато енергії, ото сила тебе й вимикає, наче світлячок. Потерпи ще кілька днів, там стане легше.

Та мені, наче й так не важко, особливо якщо не думати про рідних. Ех...

- Джо, а часто трапляються у вас?..

- Хто?

- Ну, мандрівники з інших світів?

- Та ні… А взагалі, не знаю, – задумався він. - Років з десь десять тому наші маги-вчені намагалися створити портал у сусідній вимір, але щось пішло не так, і проект закрили. А, як ти... Не чув ніколи. Навіть якщо хтось і був, то про це не говорять. І тобі не варто!

- Просто Зона 51, - чоловік грізно зиркнув у мій бік. - Не хвилюйся, я зрозуміла, хочеш спокійно жити, мовчи і не відсвічуй. В нас так само... Джо, розкажи мені про ваш світ...

І він розповів багато, починаючи з його створення. Було все до банальності просто: два боги сусіднього виміру побилися за одну богуньку. Ну, і так набешкетували, що залишкова енергія повинна була знищити їхній підопічний світ. Тоді, схаменувшись, вони направили її на створення ще одного виміру і всього, що в ньому є. От тільки поки ці два термінатори місцевого розливу, працювали разом, їх відвідала геніальна думка: усі баби зло! Їхнє місце біля плити з дітьми і більше ніде. Нічого очі мозолити та порядних чоловіків до гріха доводити! І цю чудову ідею вони намертво вбили в голови місцевим аборигенам. Щоб їм феміністки мізки все життя полоскали!

Тепер ви розумієте, яке щасливе майбутнє на мене тут чекає! Вся влада в руках  чоловіків. В магічних академіях навчаються лише чоловіки, торгівля, ресторанний бізнес, медицина, скрізь одні мужики. Жінка, в кращому разі, може виконувати дрібну брудну роботу, виховувати дітей, догоджати чоловікові і головне, вона повинна мовчати! Ми тут як корисна безсловесна худоба.

Це мене просто розлютило! Я довго розпиналася про права людини, про гендерну рівність, розповіла про свій світ, про своє прекрасне майбутнє, якого вже не буде. Доводила недосконалість їхніх законів, аж доки не охрипла. А коли сили закінчилися, впала на стілець і сховалася за долонями. Так, я ще дитина, але ж не дурна! Я чудово розуміла, що ніколи не зможу так жити, не зможу підкоритися обставинам…

- Джо, що зі мною буде? - запитала згодом свого рятівника.

Чоловік поклав переді мною тарілку з кашею та м'ясом.

- Поїж і йди відпочивати. Вже пізно. Завтра вранці поговоримо.

Слабість зморила мене біля ліжка.

Вранці ми разом напекли оладок. Піч, скажу я вам, тут не проста, на магкристалах. Зовні звичайнісінька, а всередині тридцять режимів випікання, пароварка, гриль і ще купа різного. Так що впоралися ми швидко. А поснідавши, Джо запросив мене прогулятися до озера, порибалити і скупатися. Ви не подумайте, в будинку було, де помитися, тобто біля будинку господар приробив щось схоже на наш літній душ у селі (ну, кабінка та бочка зверху, нагріває воду сонце, ви зрозуміли), і навіть поруч туалет із зручностями, я була шокована, коли вперше побачила. Але ж скупатися в озері, це святе!

Поки чоловік розмотував звичайнісіньку вудку, я роздяглася за найближчим кущем до білизни і пішла хлюпатися на мілководді. Лісове озеро було невелике, проте глибоке, з чистою прохолодною водою і піщаним дном біля берега. Здається, я сто років не плавала стільки, як сьогодні. А накупавшись до синіх ніг та сопливого носа, вийшла погрітися.

Час поговорити про моє майбутнє.

- Джо, то що ти вирішив? - я закуталася у величезне простирадло і вмостилася поруч із чоловіком.

- Я довго думав, Сашо, і найкращим варіантом для тебе буде переїхати до міста, - всередині щось здригнулося, стало прикро і сумно. - Зачекай! Дослухай... Я живу в глушині, подалі від людей, і не зможу знайти тобі хорошу партію. А це важливо! В цьому світі інакше не вижити. Через два тижні я планував з'їздити до найближчого села, Сірі Васильки, закупити продукти. Я добре знайомий з тамтешнім старостою. Він хороший мужик, толковий. Ми можемо поїхати разом, я домовлюся, і Гупер особисто завезе тебе у Бігль...

– Куди? – я аж подавилася.

- Бігль, - повторив маг і насупився, коли я заржала в голос. Я реготала, аж поки не вибилася з сил. Це справді нервове. - Що смішного?

- Б-бігль... - захрюкала, катаючись по землі. - Ой, не можу!.. Це ж треба було так назвати…

- Так ось, - продовжив Джо, коли істерика трохи стихла, - у місті є дві школи для дівчаток, одна при храмі, але звідти тільки в послушниці йдуть. А друга – ліцей закритого типу для багатих панянок і тих, у кого вдосталь таланту, але брак коштів. Для останніх це справжній шанс вдало вийти заміж.

- А в чому зиск, ну, для ліцею? – не подобалася мені ця ідея. - Як то кажуть, безкоштовний сир і так далі...

- Про сир не знаю, але після заміжжя чоловік виплачує закладу добрі відступні. Усі залишаються задоволені.