Частина 67

Три місяці потому.
- Це тобі добре! - Саша в черговий раз потерла кулачками очі, що злипалися, - і іспит заліком тобі зарахували, і заміж ти, як би вискочила, і навіть фамільяр при тобі!
- Неправда, у мене бабусю вкрали! Катастрофічна втрата!
- І все ж таки не в приклад моїй!
Саша важко зітхнула. Ось уже третій місяць її наречений носився територіями колишнього Конклаву, допомагаючи наводити подобу порядку. Бачились вони дуже рідко. Перший раз на принесенні клятв сестрою та ректором Академії, через місяць після епічної битви. Саме тоді Ар'єжуаз спробував натякнути, що може і їм також заручиться.
- А як же весілля? - ахнула тоді Саша, розглядаючи парадний костюм відьми і строгий, химерний костюм ректора. Нехай ці двоє і виглядали моторошно, але все ж вона була дуже рада за них. Чи за себе? Тому що шарахання Алекси, а також її несподівані ревнощі, дістали далі нікуди. Після весілля ж відьма переїжджала до апартаментів Іліясі і це питання не мало більше турбувати землянку.
Вдруге вони зустрілися місяць тому. Туга за втраченим фамільяром того дня напала не тільки на неї одну. Яніс привів Ягідку, яка почала скаржитися дочці на відсутність одного нахабного та триєдиного. Вийшло майже засідання кинутих.
- Так тобі ж батько пропонував вибрати нового - намагалася напоумити матір Алекса. У матінки скакали гормони і був сльозливий настрій.
- А я нового не хочу, - шморгала носом доросла жінка, - навіщо йому моя мати знадобилася?
- Як пам'ять? - невпопад ляпнула Саша.

- Яка пам'ять? - заголосила старша відьма, - посмертна?
- Мамо, не нагнітай! - гаркнула Алекса, - ось здасть Саша іспит, і їй дозволять повернутися до кулі.
- До передбачувальної? - шмигнула вже тихіше Ягідка.
- Ні, мамо, до переміщувальної! Телепортаційної? Керівної? Що то за штука така, а сестричка?
Дівчина посміхнулася, переосмисливши епітети сестри. Ось уже два місяці високі і не дуже комісії маститих учених періодично навідувалися до Академії, що повернулася в міжсвіт.
Навіть експропрійовані ректором щоденники Джимбо так і не допомогли їм запустити дивовижний винахід.
- Ні, Олександро, - нехай, якщо їм так хочеться, розбираються самі, - сказав Вольдемар на одній із «сімейних» вечерь. Алекса намагалася хоч зрідка витягувати на них сестру.
- А от якщо не розберуться, тоді так, уявляєш, як підвищиться твоє значення? І на досліди настояти не посміють. Тож наберись терпіння.
Може ректор мав рацію. Точніше напевно мав рацію. Не інакше за допомогою богів склалися їхні пари. Дивовижним чином Алекса та Вольдемар доповнювали один одного, і Саша раділа, що й їм із Ар'єжуазом колись дозволять стати настільки гармонійною парою.
- Пробач, дівчинко з Землі, - казала їй Феня, прощаючись, стоячи на порозі дивного серпанку. - Мені довелося прикидатися фамільяром, хоч ти й не відьма. Але тільки так ти прийняла б мою допомогу і не запідозрила, що я не дуже відповідаю статусу фамільяра. Чотири пари, долі, пов'язані в одну, дозволили б богині, якій служать дев'ятивості лисиці, здійснити задумане. А мій рід нарешті стане вільним і не прив'язаним до джерела.

- Чому чотири? - запитала вона тоді.
- Вольдемар і твоя сестра, що відстояли Академію. Мара та Міхаель. Цих довелося зводити через величезні відстані та за невеликої допомоги самої богині. Їм належить відновлювати рідну планету Міхаеля. Бабу та Гал, які наглядали за Драконом. І нарешті ти і Арьєжуаз. З вас вийшла чудова пара, хоч я і не вірила в таке поєднання магій. Чотири промені зірки дали можливість богині здобути власне щастя. А моя місія закінчена. Прощай, Сашо, у тебе попереду довге і не побоюсь сказати насичене життя.
- Ми що, більше ніколи не побачимось?

- Я дуже сподіватимусь, що тобі більше не знадобитися допомога представників нашого роду. У нас з тобою різні дороги, але мені було дуже приємно познайомитися з тобою, - Феня підійшла і обняла міцно.
Я шмигнула, стримуючи сльози, і дивуючись її зросту, і силі, яку лисиця більше не ховала і не стримувала.
- Вище ніс, у тебе все вийде, - побажала вона на прощання і пішла своєю стежкою.
- Теорію ти знаєш, - сестра поплескала втомлену землянку по плечу, - викинь із голови артефакти, ти зможеш впоратися і без них.
- Але з ними простіше, і правильніше, - однозначно А з'єднується з Б - і без варіантів. А при залученні сили – боюся потрапити не туди!
- Та ти, здається, взагалі боїшся потрапити хоч кудись. Зберися! Уяви щось, чого тобі дуже хочеться і переміщайся!
Саша засопіла, скривдженим їжачком і спробувала збагнути, куди їй в Академії хочеться найбільше. Десь глибоко всередині хитнувся серпанок, схожий на той, що приховував стежку Фені, і далекий жіночий голос ніби підштовхнув у спину.
- Бачити, відчувати, усвідомлювати, - пролунало безмовно, і Саша повторила слова вголос.
Коли вона розплющила очі, то в перший момент не повірила. Вона стояла біля озера. Околиці були занурені у темно-сірий туман. Все ж таки зараз глуха ніч. І вони з Алексою засиділися так пізно лише тому, що завтра іспит.
Дівчина окинула поглядом озеро, згадуючи, як тут танцював Арьєжуаз, і відзначаючи, що чомусь не спрацювало оповіщення несанкціонованого нічного переміщення.
- Сашо! – заскакало луною над територією Академії.
- Нічого собі в Алекси голос, - хмикнула землянка, - так вона всю Академію перебудить.
Вона представила кімнату, відчула занепокоєння сестри, що стоїть на парапеті і вдивлялася в нічний туман і усвідомила, що лисиці поділилися з нею здатністю ходити їх стежками. Або просто подарувавши їй впевненість, що вона теж це вміє.

Дівчина посміхнулась і рушила в туман, розуміючи одне - якщо не пробувати, то ніколи нічого не вийде.