Частина 64

У кабінеті Люма, який відбув на відкриття храму Темного Бога, знаходився штаб Опору.
Зв'язківці, що снували через картину, розносили по околицях столиці останні коригування.
Грегорі встав з-за столу і пристебнув піхви меча на пояс, - час!
Його заступник підвівся і вкотре за цей день запропонував, - а може все ж таки залишишся тут, а піду я?
- Якщо у Яніса не вийде наш задум, то з монстром зможу битися тільки я! - як відрізав той, - для поранених тримайте периметр, що охороняється, не підпускайте до коридору нікого!
- Так точно, ваша Високість, - вклонився заступник і потім міцно обійняв друга.
Стоячи на невеликому піднесенні, в безпосередній близькості від обгородженої зони навколо ретельно охороняємого озера, Грегорі міркував про вдачу і ймовірність. Якщо виходити з того, що йому довелося прожити набагато довше відміряного, то він повинен вірити, що успіх його не залишив. Але, з іншого боку, наскільки можливо те, що везтиме постійно?
Башта, що стояла на острові посередині озера, засвітилася крізь чорне каміння червоним, і Грегорі зрозумів, що час. У безпосередній близькості від храму з озера з'явилася чорна півсфера, що спливала вище і вище, неймовірна кількість щупалець звивались навкруги неї, роблячи з води подобу окропу.
- От і все! - підняв очі вгору останній правитель Лучезарної, - якщо за нами все ж таки доглядають боги, то дайте мені сил зробити задумане і збережіть життя тих, хто пішов за мною.
Увійшовши в картину, замасковану за простими дощаними дверима, вийшов уже за подвійним оточенням, за відгалуженням жолоба, яким в озеро збігали стоки від дощів та танення снігу. Цим шляхом непоміченим можна було дістатись до самої води, а значить і часу вигадати більше.
Грегорі прискорився, концентруючись на необхідності вкласти всі сили в заморожування озера і тут перед його носом високі очерети зникли і з дірки вивалилися Яніс, з напівголою бабою на руках, воїн Шторміуса Бестрашного в броні, ще один з мечем, щитом і захистом на правій руці , а також дівчина, що натягла на голову капюшон і відразу розчинилася, як невидимка.
Одночасно з явищем людей за стіною очерету щось смачно шльопнулося у воду і верескливо заревіло ультразвуком.
- Маро, стій! – закричав Яніс, і тільки після цього Грегорі відчув кинджал біля своєї шиї.
- Він свій, - опускаючи дружину на землю, пояснив він невидимій Марі.
- Як скажеш, - пролунав тихий голос за спиною Грегорі, і він несподівано видихнув.
За очеретами відбувалося щось незрозуміле, воїн у броні розвернувся і взявся ломитися носорогом крізь очерет, - з нас Саша відбивні зробить, якщо ми не захистимо Малюка.
Грегорі рвонув слідом за іншими і здивувовано застиг від картини, що відкрилася.
Двоокий монстр, що висунувся до половини тіла з озера, з подивом розглядав одноокого, який з розлюченістю тицяв у нього довгою жердиною, схожою з берега на зубочистку, намагаючись потрапити в одне з зайвих, на його погляд очей.
- Твою ж дивізію! - підстрибнув Степан, - точно вб'є!
- Хто такий Саша? - уточнив Грегорі і йому відповів Яніс.
- Дочка молодша, це її улюбленець, і не зносити нам голови, якщо з ним щось погане трапиться.

- А, - кивнув правитель, - а мама де?
- Думаю, що на підході, - похмуро глянув на друга Яніс, - розумієш, з таким розмахом переміщати вміє, як виявилося, тільки моя молодша. Чи ти про матір Саші?
Грегорі махнув рукою і промовив: — Значить, монстра треба відволікти.
- Степане, - другий воїн у стародавньому екіпіруванні кивнув у бік озера, - давай айсберг за спину монстру, спробую відволікти, хоч ненадовго.
- Два айсберги, - Яніс відчепив руку дружини і наказав, - звідси ні ногою!
- Де мій чортовий фамільяр, коли він потрібен, - тупнула та ногою.

- Збільшимо шанси, Степане, - три айсберги, - запнувся Грегорі на дивному слові, - на рівній відстані один від одного.
- І зіграємо у наперстки?
***
- Мало, дівчинці не вистачає сил, - сказала Феня хвилин через десять, як Саша стала відстороненою.
Вона подивилася на мага, на руку з обручкою, за яку він тримав Сашу і веліла – дай клятву, що ніколи не розповіси про те, що зараз побачиш.
– Даю слово мага! – Арьєжуаз перебрав усі варіанти, вивчені про фамільярів, і так і не зміг зрозуміти, до якого виду належить ця висока дівчина.
За спиною дівчини розпустилося три хвости, і вона заспівала про щось давніше, ніж сам Всесвіт.
І ніби зникли стіни і ззаду у лисиці заструмів туман, з якого почали виходити її одноплемінники.
Одна за одною, з чотирма, п'ятьма, шістьма хвостами.
Останньою увійшла статна, висока жінка, про таких ще кажуть – без віку.
Нарада, якщо вона і була, лисиці провели беззвучно. Повертали обличчя то до Старійшини, то до Фені.
- Не бійся, Верховна Мати поділиться силою з твоєю нареченою! – нарешті озвучила їхнє рішення Феня.
І Ар'єжуаз побачив, як дев'ятивоста лисиця встала за спину Саші і поклала долоні на плечі дівчини. Та випросталась, розпрямила плечі, і ніби стала вищою.
Інші лисиці схилилися так низько, що Ар'єжуазу на секунду здалося, що вони попадають.
Але ні. Він перевів погляд на Верховну і зрозумів, що так давні істоти прощаються з тією, що йшла за межу, віддавши всю свою силу. Вона танула, до останнього притримуючи долоні на плечах землянки, і разом з тим у кулі загорялося все більше і більше іскор, поки вона не перетворилася на один блискучий смарагд. Лисиці розтанули, ніби їх і не було, Саша розплющила очі і сказала, - вони зустрілися, і тепер все буде добре!
А на щоках у Фені залишилося дві доріжки зі сліз, мовчазно пролитих за минулим.
***
Через картини прибувало до Академії підкріплення. Повітряний бій, вдало зупинений тандемом відьми та мага темряви, перемістився на землю. Здебільшого перший удар на себе прийняли викладачі та випускники.
Першокурсники знімали картини з драконами і несли ближче до передової, щоб уникнути неможливості побудови порталів.
Відьми, на пару з побутовиками варили зілля, що вибухають та спалахують при потраплянні у ціль та додатково заряджали їх прокльонами. Стихійники створювали смугу перешкод перед військами Конклаву. Палили дерева і гнали у бік супротивника отруйний дим. Піднятий навчальний матеріал завзято хапав наступаючих, вибираючись із розкинутого ґрунту.
Прибулі льодові маги робили з води озера крижані списи, а бойовики кидали їх у гущу противника.
Ось із картини в королівському драконьому крилі вибралися три фамільні підняті умертвіння древніх птахів Рух. У розвалку вибравшись на пандус, спікували на три сторони від Академії, і за ними на пандусі опинилися керовані ними некроманти.
Саша та Ар'єжуаз, що вийшли з Академії, потрапили в сюрреалістичну апокаліптичну зиму, коли замість снігу на голову сиплеться попіл.
- Тобі треба у лікарське крило, - підштовхнув чоловік Сашу в той бік.
Дівчина пригорнулася до мага, - прошу, будь обережним, особливо тоді, коли мене немає поруч!