Частина 61

Колись давним-давно за відчуттями я вибирала сукню для Алекси на Осінній бал. Досі мені мріється приміряти її у власному тілі, та покрасуватися перед дзеркалом. Як у сукні нареченої красуються дівчата, сподіваючись вискочити наступними заміж. Той китайський вишневий дракон, вишитий на корсеті мереживного боді, - досконала річ, з поміж коли-небудь бачених мною.
Я не я, якщо те вбрання не стало для неї знаковим і улюбленим. Тому що сьогодні, в нашій кімнаті, вона стояла в чомусь, віддалено схожому на ту річ.
Замість прозорої органзи навколо її струнких ніг майоріли темно-сині, майже чорні стрічки, талія, стягнута корсетом з грубої шкіри, робила її постать по жіночному спокусливою, але кольчуга, що відливалатехнікою чорніння, створювала поверх темно-вишневої сорочки загадковий візерунок подоби луски. Довгі ноги під клаптями пародії спідниці були в темно-вишневих лосинах, а взута вона була у подібних до армійських, чорні черевики на шнурках і висотою майже до коліна. В якості зброї їй дістався батіг з трьома хвостами, в кінці яких були вплетені металеві стріли, які швидше за все можуть завдати досить вагомої шкоди.
- Чи готова танцювати до упаду? - запитала вона у мене, простягаючи сріблясту маску. Свою, щільну, чорну, з вишневим мереживом по краю, вона одягла і дивилася на мене з хитринкою в погляді.
- Я готова, але фамільярів шкода.
- Нічого, сестричка, думаю, що це не дуже велика жертва, замкнути їх у кімнаті. Що б не трапилося, вони все одно перемістяться по першому нашому поклику.  До речі, як вважаєш, чому вас учора перенесло до океану?
- Мабуть, хтось жалісливий спить і бачить, коли вже з'єднається Малюк і його мати!
- Ти думаєш? - я не втрималася і підлетіла до сестри, - ти думаєш, що це планета, звідки забрали Маля?
- Думаю, що так, там пахне схоже, а своєму нюху я звикла довіряти. Закінчиться Бал і зможемо перевірити.
– Завтра?
- Завтра, Олександро, все завтра!
***
Броня, яку знайшов Семен, переливалася візерунками, які, як він пам'ятав з лікарського крила, повністю покривали його тіло. Це зараз від них нічого не залишилося, розтанули, поринувши під шкіру. Але в моменти сильної концентрації він раз-по-раз ловив перелив, майже невловимий оком, і як сила мчить слідом за його наміром, розцвічуючи шкіру і проступаючи в знайомі візерунки.
Може він і виглядатиме на Балу немов біла ворона, в повному бойовому захисті, але Степан не міг змусити себе розлучитися з костюмом Тоні Старка.
Це як втілена мрія. Сюрикени, як ордени, прилипли в ряд до грудей. Легкі та смертоносні, слухняні найлегшого жесту і повертаються до господаря.
Степан усміхнувся, - те, що костюм вибрав його як господаря, стало зрозуміло, коли він потягнувся до сюрикенів у костюмерній. Заточена зірочка сіпнулася, і хлопець здивовано роздивився глибокий поріз на долоні. А потім броня замерзла таким знайомим візерунком, що він, не роздумуючи, зірвав з найближчої полиці мішок і почав укладати в нього здобич.- Мені ще героєм ставати, - бубонів він собі під ніс, - а такий костюм, це половина справи!
***
- Сталевий Герцог, - Міхаель дивився на себе в дзеркалі і дивувався наскільки гармонійно виглядає складно зчленований захист, що охоплює праву руку і перетікає на плече та лопатку. На лівій був налокітник з гострим шипом, та плече було прикрите подобою наплічника. Сірий плащ, підбитий хутром, схожим на нірку, з оторочкою з білого песця по каптуру і низу, виглядав по-багатому і додавав ваги.
Щит, меч та шолом – як комплект із заговореного металу, були майже рідними. Бо сіли, як улиті. По голові, по руці, по відчуттям.
Міхаель приклав до обличчя маску, більше схожу на забрало лицаря і посміхнувся, - мабуть у такому вбранні не на Бал, а на війну. - ширнула думка, в котрий раз викликаючи почуття впевненністі у наближенні якоїсь дупи.
Занепокоєння за Мару не відпускало, і не розуміючи, що штовхає в спину, хлопець вийшов із гуртожитку і пішов розшукувати Дормана.

***
Некроманти, всі як один у чорних щільних костюмах, схожих на ніндзя, що роблять їх однаковими і не дозволяють визначити, де дівчина, а де хлопець, задоволено перемовлялися прямуючи до зони, в яку стікалися родичі студентів.
Звичайно, якби їх, таких задоволених, побачила Саша, то вона навряд чи вирішила, що це екіпірування «Стерв'ятників». Напевно, припустила б, що Степан розговорив своїм одногрупникам про великих ніндзя і ті перейнялися.
Відьми, на чолі з відьмаком, більше нагадували загін рейнджерів або щось середне між індіанцями та вікінгами. Войовниці в шкурах, у шоломах з рогами, в шапках єнота, з палицями, були більше схожі на загін партизанів, ніж на готових до танці юних дів. Відьмак, у шоломі з вовчої морди, у спідниці з вовчого ж хутра, з палицею, бубном і розмальований не гірше за шамана, був гордий і скалив відрощені за ніч ікла.
Стихійники, у вигляді королівських драконячих військ, з плюмажем на шоломах, із зображеннями хвостатих і крилатих на кірасах, найбільше були схожі на регулярну армію. Крокували сходами в ногу, і всім своїм виглядом говорили - геть з дороги.
Ректор, який розважав родичів, що прибували доволі повноводним потоком, та членів опікунської ради, не знав, що хтось міг так двояко витлумачити дозвіл брати все, що забажаєте.
Суміш подиву, захоплення та здивування, які приклали його між лопатками, коли першими до зони зустрічі прибули стихійники, змусила ректора напружитись.
Він повільно розвернувся, припускаючи побачити наступними землян і застиг, розглядаючи явище з минулого.

– Вольдемар! - заспівали над вухом приємним басом, змусивши здригнутися, - скільки років, скільки ночей!
Він скосив погляд на Яніса, що притримував за лікоть дружину, і неспокійно проковтнув, обсмикуючи манжет сорочки.
- А мої дівчатка де? - посмішка на губах порталника розтанула, ніби її й не було.
- І фамільяра я хотіла б побачити, - заспівала відьма, що виглядала підозріло задоволеною.
Ректор на секунду завмер, перш ніж видихнути, - о! чудово виглядаєте пані Самбатер, вас можна привітати?
Відьма почервоніла, і забувши про Тріумвіратія почала щебетати про таку дивовижну подію в житті.
Ректор акуратно розгорнув прибулих у бік до фуршетних столів, і пообіцявши направити дівчаток до батька розчинився в потоці гостей.
Старійшина льодових магів у супроводі сина та його дружини з подивом розглядав представленого Арьєжуазом Степана.
Його дивувала не так наявність бойової броні з родовими візерунками льодових магів, а сам факт того, що хлопець зміг її прикликати. Такі артефакти велика рідкість, скоріше анахронізм. А хлопець, як охарактеризував його онук, скаче в броні так, ніби вона нічого не важить.
Наречена ж взагалі позбавила представників сім'ї Арьєжуаза дару мови.
- Все ж таки вона майже в сукні, - першою відмерла бабуся Арьежуаза, і посміхнулася тепло і щиро дівчині, яка наближалась до них.
Від дівчини на всі боки розплескувалося майже невловиме тепло, зелене свічення і може крапля занепокоєння.Старійшина притримав долоню дівчини і заглянув їй у вічі, — Олександре, я радий, що ми познайомилися, що ви змусили мого правнука звернутись до розуму, а головне, ви навіть не уявляєте, яку подяку ми всі відчуваємо за те, що ви врятували його!
- Досить, - невістка обійшла Старійшину і звільнила долоню порозовілої дівчини з лещат мага, - ти зовсім збентежив Олександру! Подивись на неї! Вона тепер ховатиметься від нас, сподіваючись, що така велика подяка не зобов'яже її до чогось більшого! Ідіть діти, веселіться, сьогодні ваш Бал! - вона махнула внуку долонькою і тепло посміхнулася, прошепотів одними губами - бережи свій скарб! - І погрозила пальцем.