Частина 58

Чи бувало у вас таке, що, прочитавши книгу, яка дуже сподобалася, але, на жаль, фінал, у якої залишився відкритим, ви якийсь час прокручуєте в голові долі героїв і думаєте: «А що ж там було далі?»
Сама Саша в дитинстві, та й чого гріха таїти і в часи пізніші, і не заохочуючі безцільні фантазії, насолоджувалася моментом відходу до сну. Тому що тільки тоді дозволяла собі придумати продовження історії, книги, що сподобалася, або серіалу. Залишаючись, сама в собі, у темряві і тиші, вдавалася до таємногоу захопленняю, засинаючи під акомпанемент пісні мандрівок, зустрічей з улюбленими персонажами, які обов'язково десь там наприкінці мали щасливий хепі-енд.
З щоденником Джимбо була така сама історія. Можливо тому, що в нинішньому житті ні серіалів, ні бульварних романів у вільному доступі не було, саме про продовження щоденника мріяла Саша, поки в її дівочі думки не проник один довговолосий красень.
Тому, коли в знайденому пункті управління брамою знайшлася друга частина щоденника, у Сашіа від нетерпіння тремтіли руки. Вона шалено хотіла переконатися, що саме Джимбо повів драконів, чи точніше дракони найняли його на високооплачувану роботу і він не зміг відмовитися.
У її розумінні це було б мрією, заради якої можна було залишити і Академію, і людей, і все це давно знайоме, досліджене і від того нудне. Думати про те, що винахідник брами помер, чи банальним чином його було вбито, не хотілося. Особливо з огляду на офіційну історію, в якій було сказано, що він просто зник. Одного погожого літнього дня. У центрі кімнати нагромаджувалася пристойного розміру кам'яна куля, з майже непомітними вкрапленнями іскорок. Спочивала вона на увігнутому постаменті. Здавалося, навіть злегка ширялав над ним, і це ширяння дозволяло без зусиль обертати непідйомну на вигляд кулю одним рухом руки.
Чорна, але при цьому з незрозумілою глибиною, якщо довго вдивлятись, куля дарувала відчуття, що розбиратися з пультом управління знову належить саме їй.
А ще, якщо довго дивитись на окрему іскорку, то тебе ніби затягує у камінь, і відчуття падіння, як уві сні, змушує здригатися та відводити погляд.
Карту Алекси теж розгорнули та встановили, на протилежній від входу стіні.
Саме тоді й спитав Степан: "Де інструкція?"
І звичайно ж друзі кинулися ворушити гори карт, графіків, плакатів, списаних аркушів, товстих фоліантів та книг. Цього добра в кімнаті було достатньо. Здавалося, що один із кутів приміщення нагадує одночасно робоче місце божевільного вченого та розкрадача гробниць. Саме це спадало на думку від безлічі різних дрібничок, розкиданих на столі, широкій тумбі і на полицях ґрунтовної книжкової шафи.
- Сорока – злодійка? – крутив у руках веселку химерну вилку Міхаель, яка переливалася всіма кольорами веселки.
- Швидше це трофеї, - Степан розглядав невеликий камінь, з наскрізним отвором, що віддалено нагадував слов'янський оберег. Його ще курячим богом називають.
Алекса згадала, що в речах Саші, які дісталися їй на Мальті, був такий самий камінчик, обкатаний морем до гладкості.
- За повір'ями, такий камінь приносить удачу і здоров'я тому, хто знайшов, - повідомила Саша, з якимось сумом розглядаючи «скочившого» в руки іншого оберіг. - Якщо камінь дарувався комусь, то обдарований повинен був поцілувати того, хто дарував, щоб запозичити удачу, здоров'я.
Степан підкинув камінь у руці, - ну, це по ходу проблематично, господар давно помер! Чи можна мені його взяти?
- Потрібно, - буркнула Саша, хоч Алекса і спробувала заперечити.
- А раптом він не даремно замкнений тут? – відьма простягла загребущі лапки, до кам'яного кубка з якогось дорогоцінного мінералу. Навіть не кубка, а охайного жіночому келиха, грам на триста. Вона вже передчувала, як замовить цілий набір, і виставлятиме його перед гостями уо їхньому будинку з Вольдемаром.
Саша встала на носочки і потягла на себе товсту книгу, на корінці у якої був один єдиний символ – око зі зіницею, в яке було вписано ще один символ. Ось що за символ захотілося розглянути.

Книжка ніби зачепилася за щось. Пролунав скрегіт і шафа повільно від'їхала від дівчини, що тут же відскочила в бік. За шафою була ще одна кімната.
Саша послала в той бік Світлячка, а Степан увімкнув один із ліхтариків, щоб не залишитись зовсім у темряві.
Таємна кімната була меншою за розміром і виявилася художньою майстернею.
- Нічого собі, - свиснув Степан, входячи в неї одразу за Міхаелем, - ось де картини писали!
У кутку стояли дві цілі рами і одна була розібрана. На мольберті лежала незакінчена картина, на якій були накидані лише контури. В іншому кутку був столик, два крісла і в цілому кімната дуже відрізнялася від зали керування.
- Не інакше, художником була жінка, - сказала Алекса і підійшовши до крісла потягла за кінчик накидку, що висіла на спинці.
- Точно, - ахнула Саша, - значить у Джімбо була дама серця?
- Або бойовий друг, - хмикнув Степан.
- Чому ти так вирішив? - обернулася в його бік дівчина.
- Поміркуй сама, ніде не згадується, що він одружився, - за Степана відповів Міхаель, - у хроніках сказано, що він був фанатично відданий справі і крім побудови порталу більше нічим не займався.
- Двояке твердження, - Алекса похитала головою, - якщо вони вигадали цю фішку з картинами, про яку не знали інші, то це було попутним винаходом. Кількість картин – однозначно свідчить про те, що винахід монетизували. Художниця явно з Драконами була знайома, оскільки так достовірно зобразила на полотнах цих вимерлих істот.
- Пішли, - поправила сестру і нахилилася до крісла. Під столом, ближче до стіни, вона помітила якусь річ і потяглася її дістати. - Щоденник, - ахнула через кілька секунд і притиснула його до себе, - тут однозначно має бути інструкція!
– Пропоную читати не тут, – Міхаель кивнув у бік кулі, – краще буде, якщо нас не дуже надовго втратять, а то мало що!
- І з освітленням треба щось вигадати, - підтакнув Степан, - і костюми нарешті вибрати - Бал післязавтра!
- О так! - потерла передчувальним жестом долоні Алекса, - що збиває з ніг.
- Краще вибиває дух, - хихикнула Саша.
У печері з воротами на друзів чекав не тільки Тріумвіратій, що крутив у лапах журавлик, а й висажені в ряд Феня, Шнирки і Міхо.
Так і хотілося сказати, як новобранці перед сержантом.
— Це тобі, — засунув кіт у руки Міхаелю журавлик.
- Звідки – не зрозумів той.
- Прилетів майже відразу, як ви того, - показав кіт лапою на ворота.
- Виходить, накопичувачі зарядилися, і тепер можна вважати вони, що - самозаряджаються? – висловив припущення Степан.
Міхаель, що читає осторонь листа, підняв на інших погляд і хрипко видав, - Мара знайшла того, хто знищив увесь наш рід. А ще вона пише, що спробує виловити перевертня, що втік від нас, і доставити через картину. Сюди! А енергії на цей рух вистачить?
- О! - Алекса підійшла до чоловіка і поплескала його по передпліччю, заглядаючи тому в очі, - ти прослухав, Степан щойно сказав, що ця система картин наситилася до потрібного рівня нашими сплесками магіїи і тому журавлик не попросив твоєї крові.