Частина 56

- Ха-ха-ха, - заливалася Бабу, переходячи моментами на "хо-хо-хо" і "більше не можу!"
Драко мав напад на показушного дурня.
Відьмі це нагадувало далекі часи навчання власної доньки навичкам самообслуговування.
Хоча тоді вона не сміялася з розмазаної каші, або зіпсованого одягу, бо милим це назвати було неможливо.
Впевненість, що маленький дракон вирішив використати максимально можливості свого розміру, і насолодиться дитинством, якщо воно до цього часу загубилося в пам'яті, не залишало відьму.
Надто вже в нього розумними були очі. Навіть більше того, в них іноді таке миготіло, що у жінки мурашки марширували стрункими колонами від куприка до потилиці, при цьому співаючи бравурні марші або мукаючи похоронний реквієм. Вибір пісні був спонтанним, на її думку, але саме це й лякало.
Вперше відьма не могла з наскоку визначити, що ж вони співають, і до чого варто бути готовою, але все ж таки те, як Драко намагався пристосувати антикварну срібну двозубчасту вилку, як зброю для боротьби з Галом, таки ввело її в безодню істеричного сміху.
Навчання на прикладі "вгадай для чого?" - з тріском провалилося.
Гал перейшов до погроз, але чим він питається може загрожувати, якщо тільки й встигає озиратися і однією рукою помішувати м'ясо, що шкворчить на сковорідці, намагаючись відбити наміри одного не в міру ретивого хвостатого.
Для сервірування столу Бабу підхопила дракончика в оберемок і вирушила до головної зали.
Але там на неї чекав сюрприз.
Грегорі витягнув усе з комори, і картина, що напівобгоріла, зайняла головне місце в цій кімнаті, потіснивши стіл, стільці та інші меблі.
- Ваша Високість? - відьма не розуміла, навіщо цей бардак, і де їм сьогодні обідати.

Грегорі відійшов від картини і зітхнув, - непоправно зіпсована!
- Вам що, робити нічого, - фиркнула жінка, - чи ностальгія замучила?
Через десять хвилин, поставивши дракона на підлогу, вона з азартом почала застосовувати призабуті побутові закляття на задній частині намальованого дракона.
- Тобто ви думаєте, що картина – це стаціонарний телепорт? Вибачте, портал?
– Я точно знаю, що бачив! У Дракона горів погляд, а кіт зник, наче його й не було.
Відьма хотіла запитати, скільки випив перед цим чоловік, але прикусила язика, бо п'яним він не виглядав ніколи.
- То може справа не у відновленні картини? А в чомусь іншому?
- У чому, наприклад? Жодної згадки про чарівні властивості картин я не знайшов у жодній книзі! Ось ви можете згадати щось подібне?
- У нас на планеті з порталами було лихо. Лише стаціонарні. А ось різних артефактів було багато. Навіть давні, ну знаєте, такі оригінальні, хочеш щось отримати, треба ретельно потерти!
- Головне не протерти дірку, - прокоментував Гал, що стояв у дверях.
– І що терти? – перепитав Грегорі.
- Раму? - запропонував кухар.
- А може, треба пальцем у око дракону ткнути? – у відьми весь час крутилася в голові думка про те, що не дарма він світився золотом. Може там захована сигнальна кнопка. Або як на землі, вкл – викл?
- Тільки ткнути? Чи, може, потрібна якась фраза?
- Ага, - відьма хмикнула, - а раптом лічилку втратять чи забудуть, і потім без «заклинаю – відкриваю» нічого не станеться? Не думаю! Якщо до такого здогадалися, то тут має бути щось інше!
Грегорі кивнув, - головна умова переміщення - точка входу, точка виходу та ключ.
- І що тут ключ? - подав голос Гал, а відьма, що продовжувала періодично поглядати на дракона, несподівано для себе знову відчула маршируючих мурашок, що співають щось по криваві жнива.
- А раптом уся справа в крові? - озвучила вона свій здогад і відразу отримала такий погляд від Драко, що мимоволі сховалася за коханого чоловіка. Нічого собі він виразний і пронизливий до самого нутра.

- Ну що ж, - Грегорі простягнув руку до ока дракона, - спробуємо включити без крові.
У момент, коли він доторкнувся до зіниці ящера, той спалахнув золотом, і прихована голка проколола палець, запускаючи процес, який без інструкції однозначно мігби стати останнім.
Але не став. Бо правитель, що не зійшов на трон, опинився в кабінеті, з якого відкривався шикарний вид на озеро і майже закінчений храм Темного бога. На відміну від полудня Літньої резиденції тут була майже північ, і кабінет був порожній.
Люм фон Тхерх не залишав у кабінеті жодної сигналізації, тому що периметр кімнати був захищений настільки високоякісно, ​​що проникнути всередину не поміченим вважалося неможливим. Та й нічого важливого у кабінеті голова установи не зберігав. Так по дрібниці та особисті речі.
Грегорі, практично готовий до відбиття атаки, видихнув і ступив до вікна.
Він навіть не міг повірити, що таке можливе. Озирнувся на картину, що губилася в нічних тінях, і згадав, що вона висіла в кабінеті міністра безпеки.
«Чому мене перенесло саме сюди?» - розмірковував чоловік, розглядаючи вид на нічну столицю, і на що її перетворили за понад п'ятдесят років його відсутності.
Трохи заспокоївшись, вирішив, що його перенесло саме сюди з тієї простої причини, що йому хотілося окинути своїм поглядом картину майбутньої битви. Приміряти план, який виношувався і відточувався стільки років.
Ненависний храм Темних, нарив на поверхні планети, та й чого гріха таїти, найзлісніше і водночас закликаюче до помсти місце. "Я обов'язково поставлю на його місці пам'ятник усім загиблим!" - Грегорі відвернувся від скла, скидаючи скупу чоловічу сльозу і підійшов до картини, з мерехтливим червоним поглядом.
«Хто б не зробив це, він був справді геніальним! Переносити людину з прив'язкою до крові! Однозначно це найкращий ключ!»
У своє лігво він повернувся ще більш зібраним, цілеспрямованим та впевненим.
Відьма, глянувши на його обличчя, несподівано посміхнулася, — значить ми мали рацію? Кров?
- Так, і гадаю, що це дуже давня технологія. Передбачаю, що технологія була сімейною, і тільки потім її вдосконалили і випустили в люди.
- Скажімо так, - хитнула головою відьма, - не зовсім у люди, тому що поширення цей винахід не набув. І я думаю, що не в мутації справа. Здатність відкривати портали лише завдяки власній магії та силі, це дуже корисна якість. Але якщо все йде не так, то картина – це майже чорний вхід!
– І ним може скористатися лише той, хто знає, де він перебуває.
- Згодна, - Бабу подивилася на Гала, і знову звернула погляд на Грегорі. - А як ви вважаєте, кров не може привести Гала до його нащадків? Його син із сім'єю зник, і він мріє побачити і його, і онуків.
– Боюся, що головна умова – наявність картини. Із драконами. І навіть не всякої!
- Чому не всякої?