Частина 50

- І що, він сказав, що продемонструє тобі бойове татуювання в першу шлюбну ніч? – Алекса потерла зап'ястя, яке кілька хвилин тому демонструвала сестрі.
На ньому була присутня в'язь, найбільше схожа на невідомі письмена, увиті якимись невідомими ж рослинами.
Саша сказала, що літери нагадують арабські, але вона не впевнена, бо сама арабську не знає. Та й із рослинним орнаментом із неї помічник ніякий. А особливо її напружують колючки, що стирчать у різні боки.
- Алексо, а ти впевнена, що це просто договір про наміри? Якось воно на договір не скидається!
- А що ще? Моя твоя не розумій! - І вишкірилася на всі тридцять два.
- Ну, якщо мислити здорово, - Саша подивилася на задоволене обличчя сестри, - то це було взаємне бажання?
Та кивнула, - виключно взаємне, точно!
А спогади одразу ж підкинули покроковий план спокуси ректора, який вона ідеально втілила в життя. Ну, хіба що на тлі агресії, що цукерки ректор сховав і їй не запропонував. Напевно, це все ж таки сплеск ревнощів був. Кому призначалася коробка? Хоч Вольдемар і клявся, що її вилучили у студентів, але відьомська натура вимагала допитатися в кого, і коли саме.
Ну, потім розібралися, тоді ж коли у Саші з сумочки чучу вилучали, а от у кого, ректор так і не зміг згадати. Нарік, що на згадку ніколи не скаржився, а тут замість спогадів – чорна діра.
Відьму ж цікавила одна дуже рідкісна складова, яка змусила збожеволіти і з пожадливістю накинутися на чоловіка, а крім того, застовпити того. Без згоди відьму жоден представник протилежної статі не зміг би окольцувати, а отже, з усього виходило, що вона і без цукерок хотіла виявитися місіс Ілліясі.
- Або ти закохана, Алексо, - Саша задумливо дивилася на конструкцію воріт у таємному сховку Джимбо, де вони з Алексою вели цю розмову, сподіваючись, що їх не підслухають, як на решті території Академії, - або насувається така дупа, що твоя відьомська сутність вирішила бути ближче до того, хто може захистити.
Алекса, що на фразі про закоханість відкрила рота і збирається заперечувати очевидне, голосно клацнула зубами на згадку дупи.
- Це що, передбачення?
— Це інтуїція, вона останнім часом пустує! - зЗітхнула землянка, - знаєш, мені весь час здається, що ми з Зимового Балу підемо на фронт, як випускники сорок першого.
- В сенсі? – відьма не так довго була на рідній планеті Саші, щоб з ходу зрозуміти, про що говорить сестра.
- Не важливо, - махнула рукою молодша, - ти не думаєш, що настав час йти забирати !Я сам зможу увійти", а то він від натуги лопне з того боку.
- Ти його теж не любиш? – Алекса рушила у бік воріт.
- Він мені Бегемота з «Майстра і Маргарити» нагадує, а за книгою це все ж таки демонічний кіт. І в мене весь час крутиться на язиці питання – де Коровйов?
- Але ж він не Бегемот!
- Тоді підемо, переведемо його на інший бік сили, - хмикнула Саша, а Алекса поставила ще одну зарубку в пам'яті для їх із Вольдемаром медового місяця. "Непочатий край справ замальовується, яка війна, який сорок перший!" - вона єхидно поцікавилася у Тріумвіратия, що сидів перед картиною - чого застиг? Чи просвітлення втратив?
Кіт підняв на неї майже людський погляд і тужливо зітхнув: а куди йдуть дракони?
Сестри застигли перед ним, і кожна з них думала про те саме. Швидше за все, дракони йдуть туди ж, куди і дитинство. Тому що тільки в дитинстві віра у казкових істот є абсолютною. Отже, ці шляхетні істоти саме там. У світі, де дитинство нескінченне.
- Ходімо, мученику! - Алекса потягла кота за шкірку, - подивися з того боку, може якісь вказівники залишилися, а то ми по-іноземному не читаємо!
Кіт стрепенувся і піднявся на задні лапи, поправив лапою вуса і видав: «за кожними відчиненими дверима ховається можливість і тільки в наших силах визначити ступінь її прийняття».
- Філософ, біса тобі в ребро, чортяку в печінку!, - пирхнула Саша, слідуючи за сестрою.
Кіт окинув поглядом печеру. Покрутився навколо осі та проголосив – нелюдським духом пахне!
Саша гикнула і зробила страшні очі. У Алекси кольнуло зап'ястя, і вона зробила захисний жест. Бракувало тут ще й ректора, що ж це вона не подумала про такий простий спосіб вичислення партнера.
- Гаразд, касатику, нелюдським, це яким?
Кіт дивився під стелю.

- Звідти пахне, - зам'явся на секунду, - крихіткою Му!
Саша простежила за його поглядом і стукнула себе по лобі.
- То це вентиляція, і з того боку озеро з Малюком.
- Так, а до речі? - Кіт розвернувся товстим задом до вентиляції і примружився одним оком, - у ваших воріт розмір відповідний!
- Для чого? - напружилася Алекса, представивши катастрофу з того боку, в королівському коридорі дракона.
Але кіт уже не слухав, він підскочив до сегментів воріт і почав огладжувати їх лапою і розмовляти на два голоси.
- Не може бути, - говорив один.
- Може, кажу тобі, що принцип векторного сингулярного потоку тут можна розглядати, як божественне провидіння! – захлинався інший голос.
- Досить, провидіння з нас таке собі!
- Та не треба, більше впевненості, і до тебе протягнуться!
- Я мрію, щоби від мене відтяглися всі! А ти насамперед!
- Ти ще сумуватимеш за мою шовковистою вовною, про здатність розпізнавати запах м'яса на досить великій відстані!
- Та я ніколи не забуду твої мішечки під хвостом! І потребу лизати їх!
Обидва ображено замовкли і тільки після цього подала голос Саша – то що там із брамою?
Кіт повернувся до сестер і повідомив - у вас, по ходу, розсувні, великогабаритні ворота з відкритим каналом.
Саша беззвучно повторила про розсувні та великогабаритні, і спіткнулася на каналі.
- Відкритий канал – це можливість переміщатися координатами, як сучасні порталники?
- Так, - кивнув кіт, не кіт, - тільки з незмірною для сучасних порталників потужністю.
- І скільки сюди влізе? - запитала практична Алекса.

- Крихітка Му - запросто, - але краще відеплібрувати на неживому.
- І як ти собі це уявляєш?
- Можемо спробувати сперети Храм темного Бога, - запропонував кіт, дивлячись хитро на сестер.
- І де він тут поміститися? – сплеснула руками молодша.
- Потрібен сильний порталщик, зробити синхронізований портал.
- Ми нічого не пертимемо! - погрозила пальцем коту Алекса.
- А Маля повернути матері? - запропонував кіт нову ідею.
- Ти ж сказав випробування мають бути на неживому?! – обурилася Саша.
- Так казав, - Тріумвіратій почав задумливо намивати вуса лапою, - Малюк невідома постійна, векторно прив'язана до підземного озера, що змінює траєкторію переміщень у просторі Академії. Я зрозумів, повторних нападів не було через зміну алгоритму!
- Ти хочеш сказати, що Конклав обчислює нову траєкторію, і якщо він вирішить це завдання, то Академії не встояти? - Алекса дивилася на кота так, ніби вважала його оракулом.
- Дуже можливо, але скоріше сюди спробують відправити шпигуна.
- Перевертень, - разом скрикнули сестри, - треба розповісти ректору, - продовжила одна, коли друга сказала Вольдемару.
Вони кивнули одна одній і кинулися до воріт.