Частина 46

А за півгодини Степана зігнуло навпіл, і він засвітився яскравим білим світлом.
Шнирки забурчала і кинулася до мага. Незважаючи на те, що сльози не давали дивитися на хлопця, що палахкотить магією, інші спробували кинутися йому на допомогу.
- Стійте, - скомандувала Саша, почувши, як Феня верещить це слово.
- Не підходьте, вам не можна підходити, - шелестіло приглушене від напарниці. Міхо теж вчепився двома лапами в поділ господині і репетував поганим голосом.
- Стійте, - Саша відвернулася від нестерпного світла, - це родова магія, дочекаємось закінчення!
Крик землянина перейшов у стогін і за мить усе закінчилося. Розвернувшись до Степана, Саша ще кілька секунд намагалася проморгати сльози та відновити зір.
Хлопець лежав на боці, обійнявши Шнирку. Та дрібно смикала задніми лапками, і Сашу ніби хтось підштовхнув під зад.
- Їх треба до шпиталю! Ні стійте! - вона озирнулася на лисицю, - дайте мені хвилину!
Вона опустилася навколішки перед видрою і простягши вбік Степана руку, кинула сестрі й Міхаелю, - він стабільний, і я не бачу загрози життю, а ось фамільяр виклався до дна.
- Не бери більше, ніж можеш винести, - саме це сказав їй Ар'єжуаз через дві шалено напружені години.
Вони вийшли з лекції, і він кивнув їм, вказуючи на сходи.
- Нас чекають у ректорському кабінеті.
Піднімалися мовчки. Перед самим кабінетом він шепнув ці слова і погладив Сашу по плечу, обіймаючи, - не бійся, кошеня, все буде добре, я з тобою!
Дівчина посміхнулася, зовсім слабо, Шнирки зажадала концентрації, порівнянної з тією, яку вона відчувала під час витягування нареченого. Щоправда, цього разу все пройшло простіше, та й розмір фамільяра не спустошив повністю.
На столі у ректора лежав товстий чорний кіт із величезним червоним бантом та табличкою «консультант для Алекси». Туша кота займала більшу частину столу і від цього у ректора сіпалося око.
– Ви, троє! - він підвівся з-за столу і поглянув на Ар'єжуаза. - Сидіти!
Потім рушив до льодового мага і насилу виштовхнув у коридор. Хвилину з-за дверей долинала лайка, але потім ректор повернувся і сів за стіл.
За час відсутності Вольдемара Алекса спробувала розтурхати чудовисько на столі. Вона не мала сумніву, що батько отримав її повідомлення. Вона коротко описала те, що там було написано, і тільки після цього, сестри подивилися на кота нетямуще.
- А крила його де? - запитала молодша.
- Я взагалі не впевнена, що це Тріумвіратій! Не могли його розгодувати до такого розміру за цей час!
- Ага, і відпоїти, від нього такий перегар, що скоро закушувати треба буде, - скривився Міхаель.
Саша несподівано захихотіла, отримавши через кільце хвилю підтримки від нареченого, з відчутними нотками обіцянки, що бити їх не будуть.
- Так і бачу, як наш тато, - на французький манер вимовила дівчина, - наливає коту чучу, і вони закушують, травлячи анекдоти.
Міхаель хмикнув, а Алекса закотила погляд під стелю. Подальшу дискусію було перервано поверненням ректора.
- Степан живий, житиме, і за запевненнями Ар'єжуаза, досить непогано.
- Чому? – не стрималася Саша.
- Тому що цей ідіот, - не дотримавшись гучності голосу пояснив ректор, - примудрився на відстані активувати посвяту на родовому камені льодових магів і камінь прийняв його клятву!

– А це що погано? - здивувалася дівчина, розуміючи, що більш дорослі учасники витівки воліють відмовчуватися.
- Він заприсягся стати Великим льодовим магом, якого пам'ятатимуть тисячоліттями! - витріщивши очі від тараторив ректор.
- Так, - простяг Міхаель, - у фантазії йому не відмовиш!
- З глузду з'їхати, - тільки й змогла сказати Саша, згадуючи інформацію про клятви та наслідки.
- І довго він лежатиме у лікарському крилі? - запитала сама обізнана в цьому питанні відьма.
Ректор зітхнув і глянув на сейф.
Алекса ледве стримала посмішку. Їй було трохи шкода Волдемара. Не минало дня, щоб його не прикладало по голові чимось новим. А з огляду на те, що всю попередню ніч він пробігав за невловимою Сашою, то йому можна лише поспівчувати. Маг, який активував клятву на відстані? Так, у нього має бути питань більше, ніж відповідей.
- Поки тату не стабілізується, за прогнозами тиждень, - стомлено повідомив ректор, - маю подякувати вам за оперативність доставки, мені хотілося б почути, як так вийшло, що ви були присутні при активації?
Всі троє поплескали віями, не змінюючи обличчя.
- Тобто, пояснення немає?
- Зустрілися випадково!? - запропонувала Саша.
- Ага, а вночі ти теж була в кімнаті випадково?
- Я просто виспалася і вирішила відвідати Малюка!
- Кого? Так, монстра в озері? А ціпки ти йому для розваги подарувала?
- Так, щоб не нудьгував, - згідно закивала дівчина.
Ректор насупив чоло і перевів погляд на кота.
- А звідти та як ти вибралася? – наче згадавши про щось поцікавився він.

- Н-не знаю, не зрозуміла поки що, подумала, що непогано було б енерджайзера сьорбнути, а Міхаель тільки після комендантської години повернеться, - і тут хлоп! І я в кімнаті, а на столі готовий чай! Я дуже здивувалася!
- І не кажи, - згідно покивала сестра, - може, спонтанний портал побудувала?
Ректор підняв брову, намагаючись зрозуміти, як цим двом так віртуозно вдається переводити допит в інше русло.
- Спонтанний?
- Ну в книгах написано, що досить рідкісне явище, причетне до величезного бажання і прагнення до певного об'єкта.
- До чаю?! - у ректора знову сіпнулось око.
- А що, решта вона поки не подужала! Відчувати відчуває, а народити ніяк!
Саша закашлялася і почервоніла, як маковий цвіт.
- Я не хочу народжувати, поки що.
Ректор схопився двома руками за голову - так все, у мене від вас кипить мозок. Покарання якесь.
- За що? - пискнула Саша, а Алекса смішно підняла брову, не відриваючи від обличчя ректора погляду.
- За все добре, - буркнув той, і вказав на кота.
- Тепер це, Алексо, навіщо тобі ще один монстр, тобто кіт?
- Я загадувала фамільяра маман! - дещо скептично відповіла відьма.
- Загадувала? Ну так, все правильно, - ректор пробіг очима рядками адресованого йому повідомлення, - поки вони роблять ремонт до майбутнього розширення сімейства, - він задумливо підняв погляд на двох сестер, одна з яких випромінювала нерозуміння, а інша - усвідомлення, здогад і полегшення, - фамільяр Тріумвіратій модифікований може цілком належати вам, - дочитав ректор і знову підняв погляд на сестер.