Частина 45

«Тато» - значилося на листку, який виплюнула картина, що зображує політ невеликого бірюзового дракона, над пасторальною ідилією лук та лісів, що розстилаються під його крилом.
Яніс зупинився перед нею сьогодні вранці з однієї причини, йому здалося, що око дракона горить і моментами підморгує.
Розсудивши, що треба перевірити, потер вказівним пальцем, око, що стурбувало, щоб переконатися в тому, що на ньому не налипли конфетті, якими вчора відзначав звільнення один нахабний кіт.
Він ще й упився вщент, причому Ягідка божилася, що запаси з винного льоху нікуди не поділися. Вона особисто перерахувала та звірилася зі списком.
Але ж не настойки він пив, відьомські? Щоб потворно гойдатися на люстрі в урочистому залі і кричати у своєму «Я вільний, немов птаха у хмарах!».
Той птах тепер спав десь у незліченних схованках маєтку, залишивши по собі море блискучих кружальців, довгі спіралі різнокольорового паперу, недогарки бенгальських вогнів і дивні смуги на паркеті. Саме так виглядають сліди слимаків, яких зроду на цій планеті не було. Закрадалася думка, що кіт, виваливши язик, злизував з паркету щось, але тоді що?
Припустивши, що картина постраждала через невгамовні веселощі, простяг у бік блискучого ока руку і смикнувся, коли в палець загнав скалку. Відсмикуючи руку, ще встиг подумати, що шип отруєний, бо відчув, як картина смачно потягла магію. І так само смачно плюнула йому в лоб журавлика.
Те, що листа від Алекси, Яніс зрозумів відразу. Питання, як вона примудрилася обійти заборону на комунікації, яка існувала в Академії?
Яніс окинув поглядом продовжуючу підморгувати картину, і згадав про кілька десятків схожих у самій Академії.
- Не знаю як, - смикнув він плечима, - але я і не сумнівався у власній дочці, - посміхнувся і почав розбирати її летючий почерк.
«Наша Саша знайшла інший спосіб для використання порталів» - Яніс одночасно зрадів і нервово проковтнув, згадавши розповідь Вольдемара про універсальний ключ, знайдений у сумочці молодшої доньки.
«Я все розповім при зустрічі, але якщо ти читаєш цей лист – тоді Саша має рацію! Потрібна термінова консультація з Тріумвіратієм! Цілуємо і чекаємо на консультанта!»
Власник розплідника фамільярів задумливо потер вказівний палець і поглянув на дракона. Якщо вважати картину якимось стародавнім порталом, здатним переміщати кореспонденцію, тоді стає зрозумілим необхідність такого виду ідентифікації. Але думка пхати в пащу Дракона журавлика з відповіддю, здалася настільки абсурдною, що чоловік похитав головою і подався на пошуки кота. Нехай він тепер і не повністю Тріумвіратій, а враховуючи вчорашню пиятку, можливо він просто кіт, якщо просвітлюючі свідомість порошки не розділили його на складові, але найкращою відповіддю доньці буде те, що в ректорському кабінеті Академії опиниться цей засранець. З бантом на шиї та табличкою «консультант».
Третій журавлик бадьоро влучив у сиву голову Старійшини роду льодових магів. Картина, що споконвіку висіла у заміській резиденції роду, зображувала крижаного Дракона, що сидить на уступі високої гори і щось розглядає в долині під собою, з самого ранку змушувала піднімати на дракона погляд від паперів, що накопичилися за останні два тижні.
Старійшина витратив весь цей час у безуспішних переговорах і спробах вийти на тих, хто наклав право вето на відвідування планети, яка подарувала нового мага.
Коли йому відмовляли в одному кабінеті, він ішов до іншого. Шукав все нові й нові способи та можливості, доки не отримав заповітного паперу. Запрошення на симпозіум дослідників Антарктиди. Старійшина поки що розумів, що це чи хто, але вирішив все ж таки відвідати цей захід, навіть з обмеженнями щодо переміщень по всій іншій території планети.
Той, хто відірвав від душі запрошення, сказав, що чекає на повний звіт про те, що відбувається, і Старійшина кивнув. Задокументувати симпозіум він зможе без проблем, Ар'єжуаз має дуже корисне кільце, що дозволяє накопичувати інформацію за день.
- Так, пощастило хлопчику, - чоловік втупив погляд у око Дракона, - наречена - маг життя, врятувала хлопця, який майже пішов за межу, - він ще раз пробіг звіт, надісланий Ар'єжуазом.

«Погано, що заручини відбулися не в заміській резиденції, який би був привід зібрати розкиданих по світу магів» - побарабанивши пальцями по поверхні столу, він підвівся і пішов до картини.
- Можливо наш рід чекає небувалий розквіт, - обсмоктуючи інформацію про мага життя, думав він, простягаючи палець до ока Дракона.
Картина кольнула холодом і плюнула в лоб листом, складеним журавликом.
— Ось же відьмині діти, — ледь утримавшись на ногах, пробурчав він, — ніколи не чув, щоб ця картина мала будь-які магічні властивості.
Розгорнувши листа, він однозначно не був готовий до того, що побачив у ньому. І тому прочитав його ще раз, тепер уже вголос.
«Я, Степан, льодовий маг Академії магії, присягаюся і зобов'язуюсь стати великим Льодовим магом і залишити після себе пам'ять на довгі тисячоліття!»
Старійшина схопився за серце і сів на куток столу.
Враховуючи те, що кожна буква сріблилася льодовою крихтою, заміська резиденція роду прийняла клятву адепта Академії, і якщо йому не зраджує пам'ять, то в того зараз мало з'явитися тату роду. Залежно від сплячої сили, відповідно до виявленої.
Він потер ліву руку, яка була затягнута крижаними візерунками. Частина малюнка перетікала на лопатку, захоплюючи тіло до пояса.
У Арьежуаза, до речі, камінь роду виявив малюнки як на руках, так й заповнив ними всю спину. Згодом малюнки ставали більш детальними і наповнювалися глибиною та світлом, концентруючи магічну енергію. Щоправда придбання цього подарунка, справа досить не приємна і, - Старійшина хмикнув, - треба було б послати звістку Ар'єжуазу, а то, не рівна година, викладачі Академії подумають, що на адепта знову напали.
У печері, де розташовувалося стародавнє кільце, було галасливо до того моменту, коли Степан зігнувся в поясі і обхопивши себе руками, глухо застогнав.
Цілий час вони переміщалися Академією, представляючи те чи інше приміщення, де висіла хоч одна картина з Драконами. Портал працював ідеально. Коли ж коридорами помчали студенти, тестові випробування сконцентрували в печері.
Саша досі не могла зрозуміти, яким чином змогла провести друзів у лігво Джімбо. Та й не лише друзів. Фамільярів теж довелося проводити порталом. Невідомо, який захист стояв на печері, але увійти сюди можна було тільки по повітропроводу, або поділившись магією, через рамку картини.
- Слухайте, - Алекса закусила губу, - а якщо такі картини розкидані іншими планетами? Ми можемо потрапити туди?
- Може краще перевірити спочатку на чомусь неживому? – запропонував Міхаель, пам'ятаючи про статус Академії та єдиний вхід через портал у кабінеті ректора.
- Згодна, - покивала Саша, - ми ж не знаємо, скільки потрібно енергії для переміщення. Нагромаджувачі, до речі, лише трохи посвітлішали. Аж раптом з нас вип'є стільки, що з того боку тільки наш труп виявиться?
- Тьху на тебе, - Алекса здригнулася. - Скажеш теж! Я думаю, що тут має бути обмежувач, і при перевищенні якогось показника тебе просто не пропустить туди, куди ти вирішив переміститися.