Частина 42

- Треба було сто разів подумати, перш ніж брати до Академії одночасно трьох землян, - ректор застогнав і ледве підвівся з лави, на якій зустрічав світанок.
- Трьох з половиною, - навіщось уточнив для себе, тому що одна конкретно непосидюча відьма була точно частиною тієї самої трійці, через яку Вольдемар опинився на лаві, без сил і всього з одним бажанням.
Алекса вивалилася перед Вольдемаром і сунула йому в руки кухоль з якимось пряним чаєм.
- Пий! - веліла і несподівано погладила ректора, що здивувався, по передпліччю.
– Ти! - Ректор смикнувся мимоволі в перший момент і від відьми, і від кухля.
- Я, - погодилася та, - вибач нерозумну жінку! У всьому винний місяць і місячний цикл.
Ректор закашлявся від неймовірності того, що відбувається, і сьорбнув запропонованого напою, в надії позбавитися кашлю.
- Ти ненормальна, - повідомив він, відсуваючи край кухля і окидаючи відьму тяжким поглядом, - але чай смачний, дякую.
- Допивай, полегшає, - зітхнула жінка.
- Що полегшує?
— Це енерджайзер за сімейним рецептом! - пояснила Алекса.
- Ене хто? - поперхнувся наступним ковтком ректор.
- Все ж таки на канікулах ми обов'язково повинні відпочити на Землі, - запрошую і наполягаю, - ляснула вона кілька разів віями і ректорові раптом здалося, що ніч, проведена в гонитві за фамільяром Семена, в наздоганяннях за неврахованою дівчиною та лисицею молодшої сестри Алекси, дрібниці порівняно із запрошенням відьми.
- А може, на Альдебаран? - дещо запобігливо запропонував ректор, - планета з елітними курортами, найкращими розвагами у всьому Всесвіті.

- Ні, тільки на Землю! Тоді між нами не буде непорозуміння, - і вона так усміхнулася, що Вольдемар раптом відчув у себе всередині якесь підозріле вирування та дивні пориви.
- А як ти обходиш маячки на території? – це питання теж цікавило ректора. Гаразд його кабінет, але жоден із маячків за всю ніч так і не спрацював. А те, що відьма брала участь у полюванні, було само собою зрозуміле.
- Секрет фірми, - реготнула відьма, відібрала порожній кухоль і відсалютувавши зникла в порталі.
- Відьма, - буркнув ректор, і перенісся до свого кабінету. Якщо раніше він мріяв впасти і поспати, то зараз енергія вирувала і вимагала виходу. Годину до зняття комендантської години можна було б провести набагато цікавіше, і ректор перенісся на полігон і з якимось розлюченням почав проходити смугу перешкод випускного курсу бойовиків, згадуючи трьох мушкетонів, ні мушкетерів, які змусили засумніватися у власній непогрішності і всевладді.
Саша розпивала такий самий напій, сидячи в кімнаті на останньому поверсі гуртожитку. Продуктивна ніч добігала кінця, обсяг досконалого, втіленого, розкритого та засвоєного не міг не тішити.
Засмучувало тільки те, що мала бути серйозна розмова з Алексою.
Хто ж знав, що їй не байдуже і вона вирішить перевірити, де ночує молодша сестра. Якраз перед комендантською годиною.
Як ще Арьєжуаза не розбудила. Підмовила Дормана хоч одним оком зазирнути в опочивальню до крижаного мага, і почувши – та спить він, як немовля, не стала уточнювати чому один. Запитання: «Хлопчики, а ви Міхаеля не покличете?» - кинуло некромантів у стан, близький до божевілля. А як ще вони мали відреагувати на відьму, що виходить із санвузла, де вони хвилин п'ять тому, як милися і голими дупами виблискували.
Це питання вона хвилин через сорок після одинадцятої їм задала. Міхаеля у кімнаті не виявилося. Степан був відсутній теж.
Ось тоді й перенеслася моя сестриця до ректорського кабінету.

Вольдемар, який вислухав алегоричну історію про трьох мушкетерів та підозри, що справа не в самопізнанні, медитації Саші, а скоріше в тому, що ці троє вляпалися в чергові неприємності, змусили ректора підскочити і майже оголосити позаштатну ситуацію.
- А раптом їй вдалося освоїти портали? Тоді ти зіпсуєш дівчинці смак перемоги!
Аргументи відьми були здоровими. Враховуючи, що межі Академії ніхто не залишав, маячки на території не спрацьовували, а отже, і хвилюватися поки що не було чого. А хлопці можуть мати друзів. Усі сигналки казали, що адепти на территорії гуртожитку.
Хоча ті самі сліди повідомляли, що й Саша має бути теж в гуртожитку.
- Давай у кімнату - я перевірю і повідомлю тобі, - сказав ректор, відстеживши в очах Алекси категоричну незгоду.
- Гаразд, - зітхнув він, беручи її за руку, - вважай, що це одноразове послаблення. Біля озера була?
– Не пускає чомусь. Напевно, активація посиленого захисту?
- У тому числі, але можемо перевірити старим маршрутом.
Але до озера вони потрапили глибоко за третю годину ночі. Тому що коли вони опинилися перед викладацьким корпусом, то помітили фігуру дівчини, що тікає вбік теплиць.
Залишена мною біля карантинного корпусу Феня всю ніч розважала себе грою з улюбленої Шнирки.
Схованки так захоплюють! Особливо коли у вашій компанії з'являється ректор та відьма.
А у ректора виникло закономірне питання – хто та неврахована дама, яка гасає серед ночі по довіреній йому території і на неї не реагують маячки.
Феню вони не зловили. А ось Шнирки все ж таки примудрилася засвітитися врешті-решт. Все ж таки гени тата дали можливість Алексі виловити спритну видру.
Вольдемар подивився на тільце вінуватця в руці Алекси, що повисло скорботною ковбасою, і припустив, що на фамільярі була вміла ілюзія, і швидше за все це підступи ілюзорників.
- Може, твій Степан шукає свого фамільяра! Ми, як дурні бігаємо за дівчиною, він у пошуках видри, – ректор затнувся.
- А Саша пішла на таємне побачення з Міхаелем? - єхидно продовжила відьма.
- Не думаю, - трохи невпевнено відповів ректор.
- Швидше за все, я повірю, що вони займаються десь додатково!
- На полігоні?
– Ні. Там такий захист, він би вже пів Академії перебудив.
В цей же час, Міхаель і Степан, сидячи на березі підземного озера, втомлено дивилися на результат своїх безуспішних спроб.
Три години тому вони перенеслися сюди, щоб перевірити, чи не наробила Саша дурниць.
Міхаель, дуже добре знаючи діяльну натуру цієї дівчини, і на своїй шкурі відчувший частину цієї енергії, почекав сорок хвилин після перенесення і запропонував Степанові піти на справу.
- Так маяки ж, адептам не можна тинятися територією вночі.
- У будь-якого маяка є сліпа зона, але ми взагалі то відразу перемістимося на озеро, але попередньо про всяк випадок, випусти Шнирки, якщо нас застукають, скажемо що шукаємо фамільяра, що втік.
Внизу вони виявили Малюка, що розмахував сходами і повну відсутність Саші.
- Вона що, займалася тут дресурою? - гикнув Степан, розглядаючи що витворює кальмар-переросток з легкими сходами.