Частина 39

Бабу і Гал стояли перед дивними дверима з матеріалу, який найбільше був схожий на дерево, що обгоріло.
Коли термінова депеша висмикнула бабусю Алекси з Академії, наказавши з'явитися разом із Галом за вказаною адресою, вона спочатку зраділа. Якщо в депеші вказана адреса не головного Управління, то її аргументи прийняли до уваги і залучили Гала. До чого саме, Бабу поки що не зрозуміла. Перелік того, що можна було взяти з собою був до сліз коротким.
Зміна білизни, сухий перекус та найпростіші ліки. Найпростіші і найвідоміші з незапам'ятних часів.
Стоячи біля дверей, куди переніс їх артефакт, що розсипався після виконання завдання, Бабу, здається, вперше в житті боялася постукати.
Чоловік міцніше стиснув долоню жінки і стукнув першим.
Кілька секунд за дверима панувала тиша. Із прив'язкою порталу взагалі було незрозуміло. Судячи з навколишнього тла, який вловлювала відьма, довкола на багато миль жодної живої душі. Хіба захист під ногами натякав на якісь сюрпризи.
Тим незвичайніше стало те, що після невеликого шелестіння за дверима, ті відчинилися і перед мандрівниками заблищав вогник, що освітлював захаращений простір, занурений у темряву. Він мигнув і поплив геть.
- Нас запрошують, - потягнув за долоню Гал відьму всередину.
- Хіба ти не боїшся? - спитала його жінка пошепки. Все відьомське нутро і життєвий досвід твердили жінці, що це завдання не тільки, точніше не стільки незвичайне, а й підозріло не схоже на стандартні завдання, фахівцем з яких вона була. Та й відсутність незмінного партнера дещо турбувала. Якщо згадати, то з Дорманом вона вже років п'ятдесят «впровадитися, засікти, витягти» провертала.

- Знаєш, я, здається, страх втратив, коли подумав, що помер. Ну у твоєму контейнері, - підморгнув чоловік і відьма хихикнула, відчувши, як здоровий глузд переміг, позначивши над майбутнім завданням гриф «складно, але здійсненно».
Світлячок плив у повній темряві, проводячи тих, що прибули спочатку через величезний зал, потім сходами вниз, і, зависнувши перед більш пристойними дверима, призовно погас.
Відьма відчувала, як з того боку ніби хтось плаче та скаржиться.
- Прямо до печінок пробирає, - подумала вона, перш ніж Гал знову наполегливо стукнув зігнутим пальцем.
Двері повільно відчинилися, і вони разом переступили через поріг.
Посередині кімнати стояв скуйовджений заспаний чоловік, який притримував на зігнутій руці якусь істоту.
Саме воно скулило і скаржилося писклявим дитячим голосом.
- Зрештою, - зрадів він, - ідеальні фахівці!
- Дякую, - автоматично відповіла Бабу, - нам про рекомендації не говорили, але все ж таки приємно.
Чоловік кивнув скуйовдженою головою, - я Грегорі, він - Драко! – засунув до рук здивованої відьми ганчірковий кульок, з якого відразу висунулося цікаве око.
– Що? – відьма не могла відірвати погляд від вертикальної зіниці, в якій постійно вибухало щось підозріло схоже на гази. Жовтизна решти ока вказувала на приналежність істоти до плазунів - дозвольте, а нам що з цим робити?
- Нянчити і годувати, - відповів Грегорі, плюхаючись на стілець і клацанням пальців наповнюючи келих, що звідкись з'явився перед ним.
Відьма поплескала віями, автоматично заколисуючи «немовля» таким безцеремонним чином, врученого недбайливим батьком. - Ні, я, звичайно, дико перепрошую, але чому ви вирішили, що я підходжу на роль няньки?
- Вас пропустили двері, а отже ви задовольнили озвучений запит. І ви здаєтися мені найбільш підходящими кандидатурами.
- Що означає підходящими?
- Ви єдині ризикнули увійти до темряви за провідником.
Бабу повільно повернула голову до Гала і запитально підняла брову.
- А який оклад, - відразу запитав він і відьма від несподіванки прикусила язика.
– Достатній. Але мені потрібно, щоб ви сказали клятву про нерозголошення.
- Знаєте люб'язний, - відьма опустила погляд на «немовля», - думаю у мене є вдала кандидатура, господар розплідника фамільярів напевно більш висококваліфікований персонал. І відмовити тещі не зможе.
- Яніс не підійде, - відразу розвіяв її надії Грекос, - він його мені і наділив опосередковано!
Відьма невловимим рухом відкинула край конверта й підняла на чоловіка раптом поважчавший погляд - тільки не кажіть, що це Дракон!
- Не кажу, - погодився той.

Гал нахилився до істоти, що лежала на спині, і простяг до його пузика палець, маючи намір полоскотати черевце.
- Замри, - зреагувала відьма за секунду до того, як ніготь кухаря торкнувся дрібної луски, що відливала золотистими відблисками.
З решти вороху вислизнув довгий хвіст і моментально обвив палець Гала, що завмер.
Від несподіванки чоловік відсмикнув руку, і дракончик виявився висмикнутим із пелюшок. Він повис догори головою і смачно відригнув несвіжим вихлопом застарілого мазуту та згорілих шин.
- Фу, - сказала відьма, - чим ви його годували?
- Я згодував йому зіркову систему, яку він по п'яні створив, будучи частиною Тріумвіратія.
У жінки брови не втрималися на місці і знову поповзли до волосся.
- Це що, частина фамільяра моєї дочки?
- Це маленький дракон. Чим він був раніше вже не важливо. Впхнути назад не вдасться. Тому дуже сподіваюся на вашу допомогу в ситуації, що склалася. Ви доглядаєте диво, а я займаюся відновленням справедливості та партизанської війною.
- З ким? - смикнулася відьма, спостерігаючи, як дракончик виліз на плече Гала, і принюхується до запаху його речей, смішно попиркуючи.
- З темними.
– Ми що на території Конклаву? - склавши два плюс два, запитала відьма.
- Так, ми на планеті, яку в минулому називали Лучезарною.
- Шляхи Господні не сповідуються, - потерла підборіддя відьма, - я так розумію тут ми застрягли? А Яніс колись прийде?
- Не знаю. Він має навідатися до Академії та вирішити питання зі стаціонарними порталами. На планеті звичайні не діють. Або в них доводиться вливати стільки магії, що їх використання стає недоцільним.