Частина 34

— Це називається «ходити по лезу бритви».
Яніс, віртуозно запхав фамільяра дружини в комору з інвентарем для прибирання і увійшовши слідом, обережно прикривши за собою двері.
- За якою такою бритвою? – обурено сопів крилатий кіт, кашляючи іскрами.
- За лезом дуже небезпечної бритви. На одній дуже цікавій планеті, колись дуже давно, чоловіки збривали бороди цим інструментом. Ідеально наточена бритва зрізала щетину, але треба було мати певну навичку і не давати тремтіти рукам. А то раз – і поріз.
Кіт пошкріб лапою за вухом.
- Ти це, вирішив мене поголити?
- Ні, ми йдемо на справу.
- Без відьми?
- Без. Ми швидко туди й назад, але треба бути дуже обережними!
- Щоб не порізатись?
- Щоб не залишитись без вух! — відповів Яніс, відкриваючи портал і тикаючи пальцем кота в пузо.
Вивалилися вони у старовинному замку. У ньому вже давно ніхто не мешкав. Частина стін обвалилася, але це крило залишалося порівняно цілим. Точніше не все крило, від другого поверху залишилися тільки стіни і завали сміття від даху, що згорів, і перекриттів, що обвалилися. А ось на першому, за забитими вікнами ще тепліло життя.
Яніс згріб здивованого кота, під пахву і цикнув на нього, не підвищуючи голосу: «підіграй мені, бо господар цих руїн відріже мені вуха, якщо ти не включиш усю свою чарівність».
- Мр-Я? - У кота навіть дар мови відібрало, коли він уявив, що хтось може посміти напасти на таку значну в магічному світі фігуру.
Яніс ривком відчинив чорні двері, стрибнув у темряву, перекинувся в повітрі, і кіт почув, як над ними прошурхали ланцюги і в стінах клацнуло і небезпечно засвистіло. Бурхлива фантазія одразу намалювала небезпечні бритви, що голили простір над ними. Кіт смикнувся і спробував вискочити з обіймів чоловіка.
- Ш! Це не всі пастки, кашляни, а то минулого разу тут було світліше, щоб я не схибив і не вскочив туди куди не треба.
Тон хазяїна фамільярів був такий, що Тріумвіратій перейнявся. Точніше в нього завмерло серце від намальованої в думці перспективи «туди куди не треба».
- Ха! - Як нинзя видихнув кіт і замість іскор з його рота палахнуло плазмою.
На протилежній стіні зашкварчало та оплавилося величезне металеве щось.
- Ой, - сказав кіт, захлопуючи пащу.
Чоловік поплескав його по загривку, - ну, ти брат і сильний! Дякую, виручив!
Було чути, як попереду падають якісь болванки та обрушуються пастки. Світло від розжареного металу тьмяно освітлювало кімнату і нарешті в самому темному кутку рипнули двері і звідти долинув старечий голос: «Кого нелегка принесла? Жодного спокою старому! Порушили демони все, що будував, непосильною працею нажив!»
- Нас мало не вбило! - обурився кіт, - навіщо стільки складнощів!
- Яніс! - голос говорившого дуже вже різко став молодшим, - з чим завітав?

- Привіт Грекосе, бачу, що вправність не втрачаєш, якби не мій помічник, так і не зустрілися б.
- Так це він, - постать у чорному плащі відкинула з голови каптур і дивилася на результат допомоги, - ніколи такого не бачив, метал був заговорений, зі сріблом кований, що це за істота така?
- Що й на чашку чаю не запросиш? Я познайомив би вас, раз по оказії занесло в твої краї.
- Ось же оказія, відволік ти мене від експерименту, але що тут робити, заходь, раз прийшов!
Двері вели на вузькі сходи, що вели в підвал замку. Внизу їх зустріло багате оздоблення кімнати, найбільше схожої на парадну кімнату для зустрічей знаті щонайменше рівня, як у королівському замку. Все кричало про розкіш, і кіт завозився під пахвою чоловіка, намагаючись вибратися назовні та розглянути гобелени на стінах. Ті надто дивно мерехтіли, щоб не звернути на них увагу.
Господар підійшов до ґрунтовного на вигляд столу і стукнув тричі по стільниці.
Центр столу брязнув, і на великому срібному підносі з'явилися три кубки, графін з червоним вмістом, гроно чорних довгастих ягід і половинка запеченої тушки якоїсь тварини.
Скинувши плащ на стілець із високою спинкою, господар руїн залишився у дорогому костюмі зі срібною вишивкою на грудях. Він сів і клацанням пальців приманив піднос до кута столу, біля якого влаштувався.
- Вип'ємо, старий друже? - запропонував він.
Кіт розслабився, кашлянув зрадовано, порахувавши ароматно димне м'ясо частуванням саме для себе незрівнянного і іскри, що вирвалися, запалили свічки в канделябрах, що висіли на стінах.
Кіт завмер, не долетівши пару метрів до підносу. Чоловік, який сидів у кріслі, мав спотворене обличчя з правого боку. Око прикривала дивна конструкція, схожа на монокль. Обидва ока Грекоса дивилися на кота так, що в того встала шерсть на загривку і він забурчав.
- Що бачиш? - порушив паузу Яніс.
- Три сутності? - дещо невпевнено повідомив співрозмовник, - але як таке можливо?
- Він каже, що їх чимось отруїли, і закинули у стародавнє яйце. Мої предки вважали, що воно пусте або зародок фамільяра в ньому залишив шкаралупу, не розбивши її. А коли я зібрався одружитися, вилупився ось він.
- Ти одружився? - Грекос швидко наповнив три кубки вмістом з графина і розіслав їх Янісу та коту в повітрі.
Тріумвіратій із підозрою зазирнув у кубок, понюхав налите і зрадовано нявкнув, загрібаючи його двома лапами.
- Так, і можеш уявити, у мене є доросла дочка. Та ще й не одна.
- Да ти що! Ну за твоє сімейне щастя!
Через годину летючий кіт п'яно шарахався вздовж гобеленів, оскільки крила його не тримали, і він міг пересуватися тільки на своїх двох. Тому що на чотирьох плутався в лапах і падав.
— Значить, це все в реальному часі? - зупинившись навпроти гобелена, що показує вирівнювання крену Чорної Башти, запитав кіт.
- А в якому ж? Не у вчорашньому ж!
- Треба поспішати, бо як тільки поставлять її на місце, то одразу й почнуть.

- Військову кампанію? - Грекос кивнув, - так це і до ворожки не ходи.
- Що, так і сидітимеш тут? Тебе що, зовсім не хвилює, що відбувається з твоєю спадщиною?
- Вони самі вибрали те, що з ними відбувається, - господар руїн засопів, - насильно милий не будеш!
- Та до чого тут насильно! Ти ж бачиш, на що перетворили твою планету фанатики? Конклав ні перед чим не зупиниться, піде на розширення кордонів, принесе смерть невинним, зруйнує світле майбутнє багатьох, а ти сидітимеш і говоритимете, що у всьому винні ті, хто вибирав цей шлях? Ось не повірю, що ти не розкинув павутиння. Напевно, у тебе є власна армія, потрібні люди сидять на всіх ключових постах. Не нагорі, але саме там, де від них залежить дуже багато. Я не правий?
- Ти дуже розумний. Так, я завжди вважав, що свої люди мають бути у будь-якій організації. У будь-якому хоч трохи стратегічному місці. Але їх не так багато, скарби королівського роду не безмежні. І найбільша проблема, що доступу до монстра, що промиває мозок населенню планети – я не маю.
- А якщо я тобі скажу, що у нас є істота, яка утилізує негативні емоції та думки? Щоправда, ми поки не знаємо, як її перемістити.
- Антагоніст мозгоклюйки?
- Крихітка Му не антагоніст, вона досконала істота! Вона синхронізує, ось! - образився кіт і поліз на стіл доїдати підношення.
— Значить, у вас є товар, — почав Грекос.
— Значить, у нас є вирішення вашої проблеми, і ми пропонуємо спільну акцію з вирішення ситуації, — махнув рукою Яніс, обводячи повне коло перед грудьми.
- Світ, рівність та братерство! – закричав противним голосом Тріумвіратій.