Частина 21

Тріумвіратій сидів, причаївшись на розлогому дереві. Ішов третій день їхньої подорожі, і сьогодні дійти до нормального спочинку не вдалося. Достатньо дикі місця позбавляли мандрівників, як цікавих очей, так і, на жаль, попутного транспорту. Здебільшого – на своїх двох – довга та енерговитратна справа.
Прислухаючись до внутрішнього компаса, ще сьогодні вранці демонічний кіт вказав лапою на непримітну стежку, що веде до вікового лісу.
Ягода ж сподівалася, що, як і обіцяв господар останньої ночівлі, вони до обіду дістануться обжитих місць і зможуть найняти віз. Іти з ґрунтової дороги не хотілося, але героїчний торг ні до чого доброго не привів.
- Навіщо, скажи, будь ласка, ми покинули чудовий мотель! Сиділи б там і чекали, коли об'єкт повернеться. Милувались світанками, їли коржики з медом і запивали б усю цю пишноту какао!
- Щоб швидше? – припустив кіт.
- Та з такою швидкістю у нас швидше хіба що на той світ вийде! - визвірилась жінка, - не ходок я!
Кіт лежав на гілці, підперши лапами морду і розмірковував.
Сьогодні вдалося організувати нічліг у досить великому дуплі. Відьма правда плювалась і погрожувала відірвати вуха тому, хто уявив, що відьма може бути білкою.
- Я, значить, можу бути котом, а ти білкою ні? - гаркнув на неї Тріумвіратій, щоб закінчити суперечки і нарешті відпочити від нескінченних розмов і стогнань. - Як її чоловік витримує?
Яніс, за великим рахунком просіював негатив крізь сито кохання і на її - ах як важке життя, - знаходив дикі, але при цьому неймовірно солодкі яблука, або жменю малини, фіолетового кольору, або зайчика. Кіт облизався, незрозуміло, як Янісу вдалося підібратися до їхнього обіду настільки близько, але м'ясо, приготоване на багатті, дуже благотворно вплинуло на настрій жінки.
У дуплі була перина з сіна, недогарки свічок на дерев'яній полиці і плед-ковдра.
- А раптом уночі прийде власник цих апартаментів? – хникала жінка.
- Я посторожу, - зголосився Тріумвіратій і поліз вище на розлогу гілку.
З дупла, ось уже більше години не долинало жодного звуку. Чуйні вуха кота вловлювали звуки нічного лісу, відстежуючи великих хижаків, і водночас він роздумував.
- Чому я можу бути котом? Ось в чому питання: не – я кіт, а можу бути котом?
Дивні провали в пам'яті, картинки, що спонтанно випливають з глибин, як, наприклад Крихітка Му і впевненість, що саме він є творцем цієї істоти, змушували останнім часом багато міркувати.
- Може, я бог? - він перебрав у пам'яті розповідь Яніса про дивне місце за дверцятами в печері, - мені поклоняються, значить бог!
- Але чому я такий дивний бог? І що з моєю пам'яттю? А головне, чому маю обмежений ресурс і яким боком ці двоє смертних до моєї божественної сутності прилипли?
Кіт покривив душею, звинувачуючи Яніса та Ягоду у тому, що вони прилипли. Насправді він щоразу переконувався, що якби ці двоє не пробудили його тоді, то ще й незрозуміло, щоб з ним трапилося.
- Якщо маю лише обмежені ресурси, то слід розпоряджатися ними з розумом і максимально дбайливо, - вирішив він і м'яко стаяв посмішкою, як Чеширський кіт.
На дереві Творців цього континууму виявився мерехтливий дух. «Брюнет, вище середнього зросту, худорлявої статури, з криваво-червоними очима, кутаючись у плащ, стилізований під вампірські крила» - швидше за все саме так описав би його свідок, якби він був.
Ні свідка, ні гравців під деревом не було.
Зате практично в ту саму секунду, як дух намірився спланувати вниз, до нього на гілку вивалилася фея.
Ці двоє завмерли один навпроти одного.

Дух, сподіваючись, що він досить прозорий, і можливо його не помітять, і дівчина, що завмерла від переляку, що знову вляпалася в якусь історію, і чи не слід плюнути, і забратися геть.
Зачарована реально нереальним поглядом примари, вона проковтнула і видала: «Це ти той привид, який завалив храм бикоголового?»
В очах примари відбилася ціла гама почуттів, емоцій і, зрештою, він закрутив головою з боку в бік, показуючи обурення, і категоричну незгоду.
- Дякую, - простягла дівчина, не приймаючи відмазки примари, - якби не ти, - і несподівано схлипнула.
Привид здивувався, розглядаючи вдячну даму, і намагаючись вирахувати, яким чином вона дійшла такого висновку. Не придумавши нічого пристойного, важко зітхнув.
- А я знала, що ти не провидіння! - дівчина сором'язливо посміхнулася.
Тріувіратій, який вирішив навідатися до дошки богів цього світу, сподіваючись з'ясувати, яким таким Сполученням його засмоктало в цю партію, що з цим робити і кого звинувачувати у підставі, зрозумів, що місія не здійснена.
У ньому боролося бажання відразу злиняти, з давно забутим прагненням до протилежної статі. Відстеживши це прагнення, він злякався.
- Не вистачало мені ще гормональних проблем, - м'явкнув він, зовсім забувши, що повністю на територію творців йому вдалося прослизнути виключно у вигляді духу. Слід було зрозуміти, чому дух виявився людиноподібним, і як виглядає його м'яв, в очах чарівної незнайомки.

- Дуже приємно, - злегка порозовівши і розтягнувши губи в посмішку, заговорила вона, - а мене Мліллі звуть!
Тріумвіратій, відчуваючи, що місія катастрофічно перетворюється на непойми що, і сподіваючись, що до фарсу цей захід не докотитися, кивнув, і спробував поцілувати ручку.
Божественне творіння простягло долоню в його бік, як тільки він хитнувся, злегка нахиляючи верхню частину примарного тіла. У момент зіткнення долоні і губ привида з тілом сестри Ліїса, його злегка доклало статичною електрикою, і він опинився в лісі, на гілці, з наелектризованою вовною, і ще одним шматком втраченої пам'яті в голові.
- Курво, - простяг крилатий кіт, розчепіривши крила і піднявши хвіст трубою.
Цей епітет відносився аж ніяк не до прекрасної феї, а до іншої істоти жіночої статі, завдяки якій він зараз Тріумвіратій. Кіт, Дракон та Бог в одному тілі.
- А я ж казав, - занив у голові кота писклявий голос Дракона, - вона не просто так нам смаколики готує і пироги пече, у мене щоразу печінка здригалася, передчуваючи, що отруїть.
- Говорив, передчував, а жер ти ці пироги з такою швидкістю, що свою частку доводилося ховати! - кіт перекривив голос у голові, і почухав задньою лапою за вухом.
- Я думаю, - подав голос третій мешканець неймовірного гібрида, - що точка неповернення пройдена, ми зовсім трохи не долетіли до осі, і тепер по параболі повернемося в наш звичайний стан.
— Це все ти винен, — кіт із шістьма лапами та дракон, спробували добити чорнявого, — люблю, вірю. Навіщо ділився секретами?
- Та хто ж знав, що вона мій континуум заграбастати хоче, на все готове і в одноосібне володіння?
– Перевіряти треба було! - заверещав кіт голосом, ніби його різали.
З дупла висунувся Яніс і шикнув, - ти чого це, Тріумвіратіє? Наснилося що, чи гість у тебе?
Крилатий кіт заклацнув рота і покрутив головою, — це я мемуари складаю!
- Ти, це, давай подумки пиши, а то з такими командами та й заїкою недовго стати.
Кіт покивав, перейшов на беззвучну суперечку зі своїми співмешканцями і весь день був підозріло тихий і задумливий.
Мліллі притиснула до грудей долоні і захоплено прощебетала, - який же він гарний, Мяв, не те, що Чмиргикук. От би нам зустрітися ще раз.
Фея розчинилася між листя дерева, вітерець, що звідкись налетів, підхопив її останні слова і поніс у бік шахової дошки, закручуючи воронкою урагану і всмоктуючись на секунду Академію.