За останні два дні перебування в Академії, Ар'єжуаз мав подвійні почуття.
В принципі, повернутись у ці стіни на посаду викладача було приємно. Нав'язаний підопічний підозріло швидко пішов на поправку, чого не можна було сказати про власне самопочуття. Чи шлунок відвик від студентської їжі, чи перехвилювався надмірно, але вечір першого дня довелося провести, віпробовуючи здібності білого друга в санвузлі виділеного житла. Йому здавалося, що педагогічний персонал живе у комфортніших умовах. Принаймні він пам'ятав, як потрапив до свого куратора, навіть не згадаєш скільки років тому. Точно, його житло складалося з досить великої кімнати-кабінету та спальні, поєднаної із санвузлом.
- Явно ректор вирішив заощадити, - розмірковував він, розглядаючи досить бідненьку кімнату, у якій був крихітний тамбур з дверима, що виходили на сходи. Сходи вели на другий поверх викладацького корпусу і при належному розвитку цікавості у мешкаючого в ній могли забезпечити різноманітність тем для розмови. А може й шантажу.
Так само навпроти жив начальник охорони на ім'я Дорман. Зважаючи на те, що глава роду поставив перед ним завдання прошерстити Академію на наявність несанкціонованого прослуховування, довіри ніхто в Академії у Ар'єжуаза не викликав. А ще він практично навскидку визначив у ньому представника однієї із силових структур. Може ректор і міг розщедритися на такого начальника охорони, але для цього він мав спочатку підозрювати надто багато.А як сказав глава, те, що сталося, виявилося неприємним сюрпризом і вимагало нестандартних способів розвідки, захисту та стеження.
Знайомство зі студентами оптимізму не додало. Все було негаразд. Все ж льодові танці - це більш витончено, пристрасно і захоплююче, а не ось це - станьте в ряд і розбийтеся по парах.
Відьми досить бадьоро відтанцювали покладену кадриль, замилували хороводом навколо єдиного відьмака, і ненав'язливо постіляли зацікавленими поглядами.
— Ось у наш час були відьми, — ще встиг подумати він, перш ніж вони похопили мітли і завершили власний виступ виконанням найскладнішої групової композиції, яка чимось нагадувала обертання електронів навколо ядра.
- Добре зіспівалися, - кивнув він головою, визнавши, що й повітряні танці не такі тривіальні, як звичайні.
Конструктивну критику та зауваження відьми вислухали мовчки, від похвали розусміхалися й подобрішали.
- До наступного тижня, - попрощався він із ними і заглянув у графік – наступними були побутовики.
Ну, а зараз у його графіку зяяло пристойне вікно, і він вирішив вирушити в карантинний корпус, в якому, як запевняв ректор і його спогади, нічого незвичайного не було.
Зупинившись біля величезного замка, що висів на дверях корпусу, крижаний маг скривився. Він зовсім забув про те, що ректор акцентував увагу на події та пов'язаних із цим корпусом підозрах.
Вже збираючись іти, несподівано згадав хитрість, яка дозволяла залишатися одному під час навчання в Академії.
Все ж таки крижана магія накладає свій відбиток на мага і бажання залишитися одному, - один з таких відбитків.Тоді він і знайшов спосіб обійти сторожів. Під яким би охоронним закляттям не був корпус, було одне місце, через яке можна було проникнути всередину.
Пам'ять не підвела, як і те, що чарівного шпингалета не виявлено досі.
Прислухався до тиші і рушив у бік підвалу. Якщо в цьому місці й могли бути питання, то тільки там. Аж надто дивні відчуття у нього виникали, коли він намагався вивчити підвал за часів навчання.
- Потойбічна аномалія, - спогади підкинули перелік дивацтв, які переживав тілом у студентську пору.
Тепер, враховуючи життєвий досвід, він зміг ідентифікувати свербіж, що турбував в ті часи, і те, що він так ніколи і не затримався в підвалі на більш тривалий час.
- Хм, привид в Академії? Чому про це ніхто не говорив?
Перебираючи в голові легенди, страшилки та лякалки, Ар'єжуаз дійшов висновку, що підозри про привид ніколи б не спали на думку юному підлітку.
Передчуваюче посміхнувшись, він став на першу сходинку в підвал і завмер.
- Ти уяви, він зовсім один, у нього немає друзів, - гарний жіночий голосок промовив цю фразу, досить голосно і виразно. Мов був за рогом, звідки він прийшов щойно.
Не розуміючи до чого, фраза, - маг навіть перестав дихати.
- Може, він ніколи і не впускав нікого в ближнє коло, не міг довіритися, уявляєш, як складно бути не таким, як усі?
Несподівано навіть для самого себе чоловік приміряв ці слова до себе і невдоволено примружився.
"Це хто там такий чутливий?" - вперше за ним був хвіст, і цей хвіст ще й розмовляв.
- Уяви, ні поділитися ні з ким, ні серце відкрити, холодно, мокро, тужливо! Блукає у темряві без спорідненої душі!
Арьєжуаз не зовсім зрозумів до чого незнайомка натякнула на мокро, але все інше аж надто збігалося з тим, що сколихнулося в душі.
- Так, ми можемо просто помовчати, сидячи поряд з ним, - розділити його темряву та холод!
Було незрозумілим, чому співрозмовник дівчини мовчить, а ще чому вона така впевнена, що саме це йому і потрібно?
Коли з-за рогу вискочила блондинка і не встигнувши загальмувати влетіла в його груди, збиваючи своїм натиском, цілеспрямованістю та впевненістю, він уперше не встояв на ногах, і разом із дівчиною завалився вниз зі сходів.
Магія відреагувала автоматично, і в темний підвал вони в'їхали крижаною гіркою, причому те, що його використовували як санки, Ар'єжуаза зовсім не засмутило.
- Ой, - запізно повідомила білява чарівниця, - вибачте! - І затихла, стиснувшись і сховавши ніс між ґудзиків, що розстебнулися.
Дихання дівчини лоскотало, і одночасно гріло, запускаючи всередині життєдайне тепло від слів, які вона говорила хвилину тому.
Він м'яко підняв себе, разом із здобиччю, наказавши крижаній доріжці піднятися вертикально. Вона обсипалася бризками крижаної крихти в темряві підвалу, і злегка розтискаючи обійми, він спитав, - чи не забилися?
- Ні! Ви дуже м'який, - дівчина відповіла в його груди, і в його голові промайнуло бачення, що вона стоїть заплющивши очі, не в змозі усвідомити, що її бажання душевної участі збило піддослідного з ніг.
Близькість дівчини п'янила. Не розуміючи, чому зовсім не хочеться розтискати обійми, Ар'єжуаз знову подав голос, - я, звичайно, не проти, щоб ви помовчали разом зі мною в темряві, але не здається вам, що для цього є приємніші місця?
Саша, яка усвідомила, що друга зустріч з об'єктом неконтрольованого божевілля відбулася ще крутіше, ніж перша, і при цьому не бажаючи першою відліплюватися від тіла чоловіка, зітхнула.
- У темряві не видно, як я почервоніла, і того, що написано у вас на обличчі, - видихнула, розуміючи, що тільки виховання чоловіка не дозволяє лаяти її за незграбність.
- Ви почервоніли? - здивувався маг, і погладив кінчиками пальців по спині дівчини.
Вона завмерла і, здається, перестала дихати.
- Так, - пискнула через довгу паузу, - я з другої спроби таки збила вас з ніг, вибачте!
- З другого? - маг розтиснув нарешті руки, дозволяючи дівчині відступити назад. Темрява не дозволяла розглянути незнайомку, але це не було головним. Головним було смарагдове свічіння, яке загортало фігуру дівчини в темряві підвалу.
- У палаті Степана був раз, тепер другий, - було видно, що дівчина нахилила обличчя до підлоги.
- Ви мене переслідуєте? - чомусь стало легко і трохи смішно. Незнайомка щиро переживала за подію і докоряла собі.