Частина 18

Мара почувала себе дещо не у своїй тарілці. Ця фраза в устах Алекси звучала смішно. Але вона особисто ніколи б не подумала, що зможе опинитися в тарілці, та ще в чужій.
А у всьому винна власна цікавість та надмірна чутливість до всього нового та незвіданого.
Ось, питається, хто мене за язик тягнув, коли погоджувалась на пропозицію начальника гарнізону.
Я ж зовсім інше мала на увазі, коли за собою до кабінету вела. Але потім засвербіло щось таке в душі, що я пальчиком із флакончика з духами «правдолюбними», собі за вушками помазала, і в бік бравого військового розгорнулася. А що, ворога треба знати в обличчя, у профіль та анфас, так би мовити.
- То що там у вас до мене за справу? - І чарівну посмішку продемонструвала. Усі, хто не знає мого характеру, навіть чарівною її вважають.
- Дозвольте представитися, начальник гарнізону генералус Рав Гатковський.
Я поплескала віями, не прибираючи посмішки. Рав, це добре, генералус - це вагома посада і, швидше за все, виключно власним здібностям до цього звання дослужився бравий вусач, а ось із удачею в нього якось не дуже. Принаймні зараз, точно.
- А мене, - повела плечима, намагаючись рукою змістити вовняну шкарпетку, що норовила заповзти під пахву назад у бюстьє, - Мара!
Краще не розповідати про себе багато, що з жінки взяти? Хоче каже, не хоче – віями ляскає. А враховуючи розум, що світиться у погляді чоловіка, який ні-ні та й опускає його до моїх грудей, краще сильно ці самі груди не смикати, а то ще проколюся. - Чаю? Компоту? – прикусила язик намагаючись не брязнути улюблене Алексівське «чаю, каву, потанцюємо?», ось прив'яжеться, не віддереш потім.
Генералус явно не розраховував на компот і трохи здивувався, - а у вас що компот є?
- Так, а ще пончики з повидлом, - навіщось додала.
Рав якось дивно нахилився в мій бік і майже пошепки уточнив, - а з яким повидлом?
— То він до моїх духів принюхується? - заскреблася в душі тривога. Все ж таки треба було на домочадцях випробувати, перш ніж лізти до такого запеклого самця.
- Я уточню, - і по стінці спробувала прошмигнути повз сидячого, - у вас же алергії на певний вид повидла немає?
- Алергії? - здивувався чоловік.
- Ну, не свербить нічого від солодкого?
- Я солодке не їм! – відрапортував він.
Я застигла в прочинених дверях, розглядаючи піднос, що простягав Граб, з двома чашками, чайником і тарілкою з апетитними пончиками, що пускають прозору краплю повидла назовні.
- Так? А як же пончики? - за мною м'яко зачинилися двері, і я попливла в бік столу, не забувши почухати проклятий носок, поки стояла спиною до нього.
- Грушове, - несподівано повідомив він, - моє улюблене!
- Тобто пончики не солодке?
- Що ви, пончики - це амброзія, виняток із правила, ви що, ворожий шпигун?
Я від несподіванки гикнула і поставила піднос прямо перед носом Рава, - який шпигун?
- Ворожий! - зітхнув генералус, втягуючи ніздрями неповторний аромат свіжоприготовленої здоби, - якщо ви не скажете команду, то я подавлюсь слиною прямо тут, - підняв він на мене свій погляд.

А яку я йому команду маю сказати? Я ще від його шпигуна не відійшла, у мене серце в п'яти впало, коли подумала, що це кінець і мене розкрили. Загалом у мою бідну голову, крім «фас», нічого й не прийшло.
В очах вусаня промайнуло здивування, він відкрив рота і видав: «думаю, що «пригощайтесь» було б достатньо!»
А я що, я почервоніла і підсунула піднос до нього ближче.
Пончики стали тим самим спусковим гачком, що простягнув між нами тонку нитку довіри. Виявилося, що ця випічка з його дитинства, і в перший момент, коли він уловив цей запах, йому здалося, що я збираюся його вербувати.

- Справа в тому, що я народився на іншій планеті, якщо говорити прямо, то в протилежному таборі. Там, де добре і вічне не пустий звук. А тут виявився вже у досить дорослому віці, вирішивши робити кар'єру військового. Така перспектива – завоювання нових територій, придушення ворожих форм життя, прагнення ідеалів. Хто ж знав, що  - генералус поглянув на мене і, здається, вирішив, що й так дуже багато розповів про себе.
Я посміхнулася, і продовжила, - що темрява вважає ворожим світло?
- Так, - кивнув він, - щось у цьому є. Загалом я дослужився до звання, яке дозволяло самому вибирати місії та осів у сегменті, що спеціалізується на наукових розробках. Надсекретно та надзакрито. Але мабуть комусь здалося, що я недостатньо лояльний і ось я тут, на посаді максимум полковника. Ось і хочу дізнатися, який щур мене здав, а ще більше, навіщо їй потрібно було прибирати мене з сегмента Три Рекс.
- О, - я пригубила з чашки чай, - не розумію, про що ви, але готова спробувати з'ясувати це.
- Через три дні начальників гарнізонів збирають на щорічний звітний зліт, і я зможу прибути у вашому супроводі, в якості моєї нареченої.
- Нічого собі швидкість, - простягла я, - мені ще ніхто з такою швидкістю в коханні не освідчувався, і я якось пас.
- Причому тут кохання? - підняв він срібну брову, - ви, звичайно, гарні, - і скажімо так, на мій смак, але справа - понад усе. А без статусу нареченої вам на бал не потрапити. І з дружинами решти керівного складу не попліткувати. Хоча там більше коханки, у статусі наречених. Але вам вони точно видадуть інформацію з-за лаштунків. Я згадала про зміїну шкіру «Спокуса, що вбиваєє» і облизалася, відстеживши, як чоловік відвів погляд від моїх губ убік.
- І що, нам з вами і цілуватися доведеться?
Він поворухнув вусами, намагаючись вирахувати, що має сказати. Ми пограли в переглядинки, секунд двадцять, або тридцять, і він здався, - якщо ви не любите цілуватися, то не треба.
- Цілуватися я люблю, але з клієнтами тільки у крайньому випадку, при загрозі викриття! І до речі, чи не час обговорити ціну питання? За відрядження я беру подвійну платню!
- Я людина не бідна, - майнула в куточках очей посмішка, - зможу розрахуватися. За умови, що ви за три дні зльоту розкриєте справу готовий виплатити премію. У двократному розмірі.
- Голубчику ви мій, так би і сказали!
В очах у вусана знову відбилося здивування.
— Це я в роль вживаюсь, — одразу пояснила, — можу ще пупсиком звати, чи папиком.
 - Не треба, - відразу відповів генералус, - Рав і дорогий, - цього з головою вистачить.
- Ага, - подумала я тут же, - це він у чоловічому колективі таке може говорити, а от у жінок точно "дорогий" не прокотить, - але вам я дозволяю кликати себе "пампушка" або "рибка".
Чоловік відкрив рота, і відразу закрив. В його очах промайнуло розуміння.
- Вважаю, що три дні до відбуття нам теж необхідно грати закоханих, - щоб ні в кого запитань не виникло, якщо тут є доглядачі.
- Звісно, ​​Рав, - тільки в мене є домашня тварина, - ви ж розумієте, фамільяр у відьми вдома не залишиться.