5 Частина

Тея

Після того, як ми поїли, я хотіла поговорити з друзями, але нас одразу відправили кожного до своєї кімнати. І знову зі мною була покоївка Августа, але дякуючи Святому Інаннові все пройшло доволі швидко, і вона пішла звідси.

Зараз я лежу на своєму м'якому великому ліжку.  Це таке щаслива!!! Але цікаво, як там Юліан, тітонька та дядько. Потрібно завтра поговорити з мамою і попросити гроші для них.

День був доволі насичений, та й подорож виснажило, тому я  сильно хочу спати. Але як тільки закриваю очі я чую шепіт.

- Тея.... Тея....

Хтось гукає мене? Але в кімнаті я одна, тоді що це?

-Тея... Я тут... - а далі чутно лише дивний, трохи божевільний сміх. Я почала тонути в своєму страхові. Візьми себе нарешті в руки Тея.

Я встаю, і бачу, що щось миготить в дзеркалі. Я підхожу ближче, затримуючи подих. І АААААААААААААААААААААААА!!!!

О Святий Інанн,я притискаю рукою свій рот, аби не крикнути ще раз. В дзеркалі, перед моєму взорові відкривається - це я?! Але  у дуже страшному, вигляді. Та я, що дивиться з дзеркала, посміхається, а очі світяться яскраво червоним кольором, кров повсюди де тільки може бути,і тримає в руках  скривавлену відділену від тіла голову невідомого мені чоловіка.

- Теяяя... - вона вимовляє це з такою, солодкою посмішкою, що мені хочеться блювати.

- Хто ти така?

- Я це ти, твоє майбутнє, ахахаха - який гидкий сміх.

- Ти це я? Не думаю, я б ніколи не вбила людину.

- Але ж ти вбила! - вона притискається до дзеркала впритул, нібито хоче дістатись до мене, - твій вітчим та мати, яких ти спалила.

- Ні, ні. Я цього не хотіла... Чуєш не хотіла!!!

- Ні, ти хотіла. Я ж це ти, у нас з тобою одні емоції. Скоро ти вб'єш БАГАТО людей, ми вб'ємо тисячі життів. Ти не маєш іншого вибору.

- Замовкни!!!! - кричу я, - Я НІКОЛИ НЕ БУДУ ТОБОЮ! - я беру канделябр, що стояв на столі і розбиваю дзеркало.

 Важко дихаю, намагаючись заспокоїтись. З часом мій гнів перетворився на страх. І тепер я сиджу на підлозі в осколках стекла прижимаючи свою голову до колін. За моєю спиною відкрились двері і я, яка ще не відійшла від цієї події, тримаю канделябр міцно. Кроки пролунали ближче. Я б'ю когось по нозі.

- Язи... 

Я бачу свого старшого брата Енна. 

- Пане Сарро, вибачте я не одразу зрозуміла, що це ви.

- Тея, я твій брат тому, для тебе я просто Енн, добре?

- Так.

- І зараз мене більш хвилюєш, ти сестро. Я чув крик, щось сталось? Ти ціла?

-Так,- я проігнорувала перше питання і починаю вставати, а Енн допомогає мені. Він проводить мене до ліжка.

- Так, то що сталось? - цей погляд дуже схоже на Юліана. Такий переживаючий... Я хотіла сказати, але що?

- Мені стало страшно, бо ніколи не була в кімнаті одна. Вирішила взяти канделябр, аби на випадок, можна буде захиститись. А там був шелест дерев, я злякалась, розмахнулась а далі ти сам бачив, - схоже він зробив вигляд, що повірив.

- Це моя вина. Не подумав що тобі може бути страшно,- я хочу заперечити, але він продовжує,- тому засинай, поки ти не заснеш, я буду біля тебе.

 Я закрила очі. Мені подобається цей хлопець, і він мій рідний брат. Я одразу засинаю з приємним відчуттям.

- Спи моя молодша сестричко, як старший брат я маю захищати тебе, та Еда.

*****

Я прокидаюсь від якось шуму.  Розплющивши очі, і бачу як, покоївки обережно збирають видимі фрагменти розбитого скла, використовуючи рукавички для захисту від порізів. 

- Що відбувається? - питаю я сонним голосом. 

- Ми збираємо скло, після вашої "дитячої розваги" Леді, - і знову, Августа. Вона вимовляє ці слова, з таким презирством, що мені стає соромно. Але чому мені має бути соромно?

 Далі служниці використовують папір, щоб зібрати найдрібніші фрагменти, які можуть залишитися на підлозі.

- Я розумію вашу незадоволеність мною, але я тут всього перший день.

- Все правильно Леді. Але як я вже казала, Ви Сарро. У Вас не має права на будь яку помилку.

 Після цього, я бачу як, покоївки додатково протирають підлогу вологою ганчіркою, щоб переконатися, що усе скло було видалено. 

- Августо-Де, ми все зробили - одна з покоївок кланятися Августі.

- Добре можете, йти звідси.

Одна за одною покоївки покидають кімнату, залишивши нас одних.

- Через годину ви маєте, бути вже одягненою та йти до зали навчання. Лорд Нелей чекатиме вас та інших дітей. 

В її руках знаходиться маленький дзвіночок. Вона рухає легенько рукою, але дзвін є сильним. В кімнату входять вже інші покоївки, які тримають одяг, прикраси та ароматичні масла. І вже через якісь пів години я зібрана. 

- Леді прошу за мною,-  ми пішли з кімнати в невідомому для мене напрямку.

*****

Августа привела мене до невідомих дверей. 

- Заходьте, Лорд Нелей прибуде через п'ятнадцять хвилин. Зараз в залі ваші друзі, тому зможете з ними трохи поспілкуватись перед заняттями. Але сьогодні ввечері вас буде чекати покарання,- я навіть слова не встигаю сказати, як вона вже зникла. Ах... Я просто входжу до кімтани.

Відкривши двері, я бачу кабінет, який є різким контрастом до решти палацу. Він має простий, але елегантний дизайн з дерев’яними меблями та полицями, заповненими книгами та сувоями. Великий письмовий стіл стоїть перед вікном, що виходить на сади палацу, що робить його ідеальним місцем для спокійного споглядання. В цій кімнаті наче все кричить про освіту та знання.

- Це ж можна зберегти, а потім десь продати, грошей точно буде багато,- від моїх роздумів мене  витягнув голос Адама. 

- Що ти вже хочеш продати?, - питаю я піднімаючи брови.

- Пані чи Леді Тея Сарро, вітаю вас, - Адам награно поклоняється мені, а всі інші сміються від незграбності друга.

-  Адам перестань. Знайте для вас я завжди Тея. Краще розповідайте, як ви?- звернулась, я до друзів.

-  Не звично, одягати прикраси,- Еліф показує руки на яких одягнуто браслети з золота,- та й одяг дивись, який він яскравий та... Мх.. Як це..