Розділ 27. Сапфірова межа: Обнулення

Зала Тисячі Свічок перетворилася на сяючий центр світобудови, який в одну мить став епіцентром магічного шторму. Тиша, що запанувала після оголошення про шлюб Леонарда та Адалінди, була лише затишшям перед гравітаційним вибухом.

​Грейсток стояв у центрі зали, і його сміх, сухий і хрипкий, переріс у лютий оскал. Обличчя його більше не нагадувало обличчя державного мужа — очі закотилися, оголюючи білки, а по венах на чолі пульсував випалений ефір.

​— Ви думали, я повірив у цей фарс? — проричав він. — Я, можливо, і хотів вірити, але я не дурень! І я тут не один!

​Він скинув руку, очікуючи атаки своїх загонів, але у відповідь Аластер Вальмонт із театральною витонченістю скинув розшитий камзол, залишаючись у лаконічному бойовому жакеті Тіньового сектора. Слідом пів сотні музикантів і слуг синхронно скинули лівреї, оголюючи сталь і символи таємної мережі Астерії.

​— Поки ти насолоджувався тріумфом, Грейстоку, всі твої мережі були вирізані, — крижаним тоном вимовив Аластер. — Твої радники в кайданах, а друзі з Терранії — лише декорація в руках моєї гвардії.

​Грейсток зблід, але тут же зайшовся в гавкаючому сміху:

​— Плювати на мережі! У мене є «Око»! Якщо Астерія не належить мені, вона не дістанеться нікому!

​Він вихопив чорний жезл, у вершині якого пульсувало Ядро «Ока» — сплетіння чорних кристалів, що пожирають світло. Грейсток активував фазу «Вакуум», готуючись витягнути магію з кожного в залі, але в жаху завмер. Сотні людей синхронно підняли руки: на їхніх зап'ястях не було браслетів.

​— Ах так?! Тоді згоріть як звичайне м'ясо! ФАЗА ЯДРО!

​Він натиснув прихований тумблер. Навколо Грейстока спалахнув Щит Порожнечі — абсолютна чорна сфера. З ядра вирвалися джгути нестабільної енергії, полосуючи мармур. Захисні плетіння Астеріуму, перевантажені енергією, замкнули виходи, перетворюючи свято на герметичну бомбу.

​— Назад! — закричав Себастьян Вейн, відштовхуючи леді Валеріан за колону. — Він активує Ядро безпосередньо!

​Делегація Фларама миттєво згуртувалася: принцеса Адалінда підняла руки, і її гвардійці встали в каре, зводячи вогняний бар'єр. Маги Аквілона вибудовували крижані редути.

​— Тримайте щити! — кричав Леонард, вихоплюючи кинджал. — Аластере, виводь цивільних через нижні рівні!

​Віктор Кассель уже був в епіцентрі. Його чорний жакет просочився озоном. Він виплітав геометричну мережу з багряних ниток.

​— Вейн, я будую утримуючий каркас! — вигукнув він. — Але це Щит Порожнечі, він поглинає все!

​Віктор вливав у плетіння всю міць, з його носа потекла кров, забарвлюючи комір жакета, але він не відступав. Артеміда бачила, як цифри в її голові змінюються криваво-червоними нулями.

​— До біса статистику! — вигукнула вона, зриваючи окуляри. — Ми не можемо його придушити, ми повинні його обнулити!

​Арт кинулася до Віктора. Вона рвонула його на себе, змушуючи обернутися, і зірвала з нього і з себе браслети-обмежувачі. Через різницю в зрості їй довелося притиснутися до нього, обхопивши руками його торс, втискаючись обличчям у його груди, прямо в обпалену тканину жакета.

​— Будь моїм щитом, Вікторе! — видихнула вона, і в цей момент її яскраво-зелені очі спалахнули, миттєво змінюючи колір на сліпучий, глибокий сапфір.

​Кассель зрозумів без слів. Він виставив руки вперед, створюючи багряну броню Інквізиторського щита. Кістки його хрустіли під тиском «Ока», але він стояв. І тоді Арт випустила його.

​Сапфіровий Резонанс.

​З її тіла вирвався стовп пронизливо-синього полум'я. Це не була магія — це була феєрія первісної моці. Синій ефір, густий, як розплавлений дорогоцінний камінь, заповнив багряний купол, створюючи всередині зону тиші. Сапфірова хвиля врізалася в Щит Порожнечі, вриваючись у структуру Ядра, знаходячи кожну зв'язку.

​— Вона використовує Магістра як лінзу! — закричав Себастьян Вейн, дивлячись на доньку в німому шоці. — Вона переписує матерію!

​Грейсток усередині сфери завив:

— ТИ НЕ МОЖЕШ! ЦЕ СИЛА БОГІВ!

​— Це всього лише погана математика, Грейстоку! — видихнула Арт. Кров з її носа потекла вниз, капаючи прямо на груди Віктора, змішуючись із його власною.

​У цю мить грандіозний скляний купол не витримав резонансу і вибухнув мільярдом кришталевих бризок. Зоряне небо Астерії увірвалося всередину. Арт застосувала принцип перезавантаження. Вона просто «вимкнула світильник», подавши струм такої потужності, що саме поняття «вибух» втратило сенс.

​Сяйво. Абсолютна сапфірова синява поглинула залу.

​Коли зір повернувся, у залі запанувала мертва тиша. Світла більше не було — тільки холодне сяйво зірок крізь розбитий дах.

​Віктор стояв на колінах, важко дихаючи. На його руках, повністю втративши свідомість, лежала Арт. Її обличчя було блідим, заплямованим кров'ю, сапфірове світло в очах згасло. Ядра «Ока» більше не існувало — воно розкололося на тисячі сірих піщинок, що мирно осідали на смарагдову сукню дівчини.

​— Артемідо! — Себастьян Вейн і леді Валеріан кинулися до них. Валеріан упала на коліна поруч із Віктором, тремтячими руками торкаючись щоки доньки.

​— Вона дихає? Скажіть мені, що вона дихає! — кричав Себастьян.

​Аластер і Леонард завмерли за кілька кроків, не в силах повірити в побачене. Грейсток, позбавлений розуму, безглуздо дивився в порожнечу.

​Король Астерії повільно підійшов до краю тронного піднесення, дивлячись на купу попелу.

​— Ми вважали «Око» нашим головним артефактом... джерелом нашої непереможності, — його голос дрогнув. — Яка дурість. Його стер наш практикант управління Інквізиції.

​Віктор підняв голову. У його погляді більше не було ні сарказму, ні статутів. На очах у монархів п'яти королівств, перед сотнями свідків, він міцніше притиснув бліду дівчину до своїх грудей.

​— Вона не практикант, Ваша Величносте, — його голос, тихий, але твердий, рознісся по затихлій залі. — Вона — найнеймовірніше, що траплялося з цим світом. І зі мною. Я завжди вірив у закони і розрахунки, але Артеміда... вона — єдина змінна, яку я полюбив більше за саме життя.