Розділ 15. Сутичка в тінях

​— Нічого, — прошепотіла Арт, не відриваючи погляду від спектрометра. Лінзи її окулярів відбивали тьмяні спалахи приладу. — Порожньо. Резонанс у межах норми.

​— Моя інтуїція теж мовчить, — процедив Віктор. Він йшов трохи попереду, його пальці були напівзігнуті, готові будь-якої миті виплеснути бойове плетіння, а браслет на зап’ясті ледь помітно мерехтів багряним, скануючи простір.

​Вони завернули у широкий склепінчастий зал, де сходилися три стічні канали. Тієї ж миті повітря навколо них вибухнуло. Темна постать, прихована капюшоном, атакувала без попередження. Згусток спресованого, каламутного ефіру летів прямо в голову Арт, розсікаючи тишу свистом.

​— Стій за мною! — рявкнув Віктор, викидаючи руку вперед. Його браслет спалахнув багряним світлом, вибудовуючи щільну структуру каскадного щита.

​У кутку залу, захована за купою старого каміння, запульсувала «Вакуумна троянда». Вона вже минула фазу Очікування і тепер стрімко переходила до Стиснення. Артефакт миттєво «відчув» потужний резерв Арт — для Троянди вона була ідеальним джерелом живлення, і гравітаційні нитки порожнечі почали стягуватися навколо неї.

​— Арт, Троянда на тобі! — скомандував Віктор, переходячи на агресивне плетіння. — Схлопни її, поки не настав Вакуум! Я візьму на себе цього мага.

​Арт рвонула до артефакту. Як «сильній п’ятірці», їй було в рази важче за звичайного мага: Троянда буквально висмоктувала з неї життя у фазі Стиснення, змушуючи повітря в легенях кам’яніти. Її браслет розжарився, вибудовуючи зустрічний щит, і раптом підземелля залило холодне, проникливе сапфірове світло. Арт не шукала механічних кнопок. Вона заплющила очі, відчуваючи вібрацію ефіру, і почала налаштовувати свій потік в ідеальну протифазу до биття Троянди.

​Віктор у цей час перетворився на епіцентр бурі. Багряні розряди з гуркотом врізалися в щити супротивника, змушуючи склепіння колектора здригатися. Він домінував, зламуючи магічний захист тіні кожним імпульсом свого браслета. Різким рухом він послав ріжучу хвилю чистого ефіру, яка зірвала капюшон з ворога. Обличчя Ірен Дессю, спотворене люттю, постало перед ними.

​— Ірен? — Віктор на секунду уповільнився від несподіванки. — Ти завжди була посереднім інквізитором, але зрада — це навіть для тебе занадто низько.

​Розуміючи, що в чесній магічній дуелі Магістра не здолати, Ірен викинула каскад осліплюючих іскор. Поки Віктор на частку секунди закрився від спалаху, вона зробила те, чого ніхто не очікував. Замість магії вона коротким, невловимим рухом метнула ніж. Сталь мигнула в повітрі швидше за будь-яке плетіння. Ніж увійшов глибоко під ключицю Арт саме в той момент, коли та утримувала сапфіровий резонанс.

​У Віктора всередині все обірвалося. Вигляд того, як сталь входить у плече його практикантки, викликав у ньому крижаний, первісний жах.

​— Вейн! — його голос зірвався на хрипкий крик, повний неприхованого відчаю.

​Дівчина важко кашлянула, червоні краплі окропили її комір, але вона не розімкнула контакт. Її погляд став лякаюче холодним.

​— Вікторе! Вона завмерла... Глуши ядро! Зараз! — прохрипіла вона.

​Ірен рвонула повз неї до виходу, але в цю мить прокинувся «Мастер Найкоротшого Шляху». Закривавлені пальці Арт зімкнулися на зап’ясті Ірен. В її обличчі не було болю — лише монолітна лють. З крижаним спокоєм Арт використала інерцію втікачки, застосувавши бездоганний розрахунок векторів. Ривок, різкий доворот передпліччя — і зал заповнив сухий, виразний хрускіт. Арт планомірно і жорстко зламала руку Ірен у двох місцях, буквально прикувавши ту до підлоги.

​Віктор в один стрибок опинився біля Троянди.

​— Глушу! — він спрямував усю лють свого браслета в точку дисонансу. Троянда не встигла перейти у фазу Вакууму — резонанс розірвав цикл, і артефакт із глухим дзвоном згас.

​Віктор тут же розвернувся до Арт, яка сповзала по стіні. Його магія миттєво сповила Ірен путами ефіру, а сам він упав на коліна поруч із дівчиною. Його руки помітно тремтіли, поки він спрямовував потік багряного ефіру на рану.

​— Так... Тихіше, — голос Віктора все ще підригував. Він обережно притиснув руку до рани, відчуваючи, як його захлестує запізнілий страх. — Ти ж казала, що все розрахуєш, Вейн. Яка там була ймовірність того, що ти отримаєш перо під ребро?

​— Нуль... нуль вісім відсотків... — сипала Арт, намагаючись стиснути в руці зняті окуляри. — Статистична... похибка...

​— Похибка зараз кашляє кров’ю мені на чоботи, — Віктор нервово усміхнувся, хоча його погляд залишався важким. — Господи, Вейн, ну що ж ти за катастрофа така... Та що ж ти постійно ранишся? Вітаю, ти щойно зламала руку найкращому оперативнику відділу. Техніка була вражаючою.

​У тунель увірвалися гвардійці та група медичного реагування.

​— Магістре Кассель, сильна втрата крові! Терміново в капсулу стабілізації!

​— Обережно, — відрізав Віктор, підводячись. — Якщо ви її розтрусите, я змушу вас перераховувати всі архіви Інквізіції вручну.

​

​Наступного ранку Віктор сидів у своєму кабінеті, незрячим поглядом втупившись у вікно. На столі лежала головна сторінка «Вісника Астерії» з величезним заголовком:

​«ДАРУВАЛЬНИК "ВАКУУМНИХ ТРОЯНД" ЗАТРИМАНИЙ!»

​Знімок зафіксував момент: широкоплечий Кассель у розірваній чорній сорочці виносить із темряви тендітну Арт у його величезному закривавленому жакеті. Вона була без свідомості, але все ще мертвою хваткою стискала свої окуляри. А за ними тягли скуту Ірен із неприродно вивернутою рукою.

​— Чудовий кадр, — пробурмотів Віктор, зминаючи край газети. — Шкода, у статтю не увійшло, як «статистична похибка» ламає кістки.