Розділ 5. Вакуумна троянда

Порт Астеріума гудів, наче розтривожений вулик, але в самому його серці — на широкій навантажувальній площі — запанувала мертва, протиприродна тиша. Територію оточили гвардійці, стримуючи натовп цікавих.

​У центрі оточення лежали три тіла. Ефірний екіпаж ще не встиг повністю зупинитися, а Арт уже вискочила на бруківку. В її очах палав не страх, а той самий гарячковий азарт дослідника, який боїться лише одного — нудьги.

​— Аналіз! — скомандувала вона сама собі, опускаючи на очі спектральні окуляри. Клацання лінз — і світ забарвився у тривожні тони індиго. — Радіус ураження — дванадцять метрів. Жертви... одяг простий, але руки занадто доглянуті. Це не докери.

​Вона рушила вперед, майже торкаючись носом невидимих ниток згасаючого Ефіру. Її власний браслет на зап'ясті почав дрібно вібрувати, фіксуючи аномалію.

​— Слід веде від розподільного щита. Щільність резонансу... дивна. Вона не розсіюється, вона закручується у спіраль.

​Віктор ішов слідом, його обличчя було блідішим, ніж зазвичай. Він повільно підняв руку, промацуючи повітря своїм даром. Його чорний жакет зі срібним гаптуванням здавався зараз занадто важким для цієї дзвінкої порожнечі.

​— Вейн, тут вакуум. Мій резонанс не знаходить опори. Наче хтось вирізав шматок простору.

​Артеміда не слухала. Вона йшла по сліду, як шукач.

​— Вектор закручування: 14 градусів за годинниковою стрілкою. Амплітуда коливань падає, але... чому частота зростає? Якщо корінь у центрі... Фаза Очікування пройдена.

​Віктор, поки вона була поглинута спектрами, зробив два кроки до тіл. Його важкі чоботи гулко пролунали в тиші.

​— Подивимося, що в них у кишенях...

​— Магістре, стійте! — Арт різко скинула голову.

​Розрахунок вектора: Точка сходження — під лівою п'ятою об'єкта Касселя. Ймовірність детонації при тиску понад 80 кг...

​— До біса розрахунки! Назад! — закричала вона, розуміючи, що цифри в голові біжать повільніше, ніж опускається його нога. — Це «Вакуумна троянда»! Фаза Стиснення закінчена!

​Кассель завмер, але плита під ним уже ледь помітно просіла. Пролунало тонке металеве клацання.

​— Дідько... — видихнув Віктор.

​Простір навколо нього почав спотворюватися, перетворюючись на смертоносну вирву. Арт не роздумувала. Вона зірвалася з місця, забувши про елегантність та протоколи. Щільні сірі штани та високі чоботи дозволили їй розвинути потрібну швидкість — вона летіла до нього, перетворившись на руду блискавку.

​В останню мить вона не просто врізалася в нього — вона буквально вчепилася в Інквізитора, використовуючи всю свою інерцію, щоб виштовхнути цю «шафу» із зони розриву. Кассель, спрацювавши на чистих інстинктах, міцно обхопив її за талію, притискаючи до себе, і вони разом, сплетені в один нерозривний вузол, перелетіли через край причалу.

​За секунду площу за їхніми спинами очолив моторошний всмоктуючий звук — фаза Вакууму остаточно схлопнула реальність.

​Плюх!

​Крижана вода порту зімкнулася над ними.

​Під водою запанувала абсолютна тиша. Арт, ні на секунду не втрачаючи самовладання, розплющила очі. Бульбашки повітря сріблилися навколо них. Вона все ще була притиснута до його грудей, відчуваючи жорстку тканину його жакета та холодні срібні ґудзики.

​Арт подивилася йому в очі й широко, торжествуюче усміхнулася просто крізь товщу води. Вона це зробила! Але її усмішка застигла, коли вона побачила його погляд. В очах великого Інквізитора застиг справжній, первісний шок. Він не намагався гребти. Він просто завмер, стрімко йдучи на дно, як злиток свинцю.

​Помилка в даних. Поправка: Магістр Кассель має щільність сокири й абсолютно не вміє плавати. Магістре, ви серйозно?!

​Вона підхопила його під підборіддя, щосили працюючи ногами. Віктор вчепився в її плече мертвою хваткою, ледь не переламавши їй ключицю. Коли їхні голови нарешті розірвали гладь води біля іржавих сходів, Арт жадібно ковтнула повітря.

​— Велика Астеріє... — прошепотіла вона йому в саме вухо, поки вони чіплялися за слизькі сходини. — Три дипломи з вищої магії, а тонете, як мішок із картоплею...

​Віктор, відпльовуючись і судомно дихаючи, притулився до сходів. Його мокре волосся обліпило обличчя, а ідеальна виправка пішла на дно разом із його гідністю.

​— Наступного разу я просто кину вам рятувальний круг із качечками, щоб позначити ваш рівень взаємодії бойового резонансу з водою.

​— Вейн, — Віктор підвів на неї важкий, мокрий погляд, у якому, проте, мигнула іскра вдячності, прихована за звичним роздратуванням. — Ще одне слово про качечку, і я змушу тебе інспектувати каналізацію. Без окулярів.

​— О, погрози! — Арт усміхнулася ще ширше, попри те, що зуби почали цокотіти від холоду. — Вірна ознака того, що ви прийшли до тями. Ходімо, нам потрібно з'ясувати, хто вирішив перетворити порт на зону вакууму.