4 Розділ.

4 Розділ.

Музика перейшла в новий ритм — гучний, агресивний, такий, що наче пробивався крізь стіни офісу викликом.

Карина відчула, як серце шалено калатає, а пальці дрижать. Вона стиснула кулаки, зібрала волю в один вузол.

— Стоп, — зробила крок уперед, схопившись за стіл. — Я проти! Негайно припини!

Та він лише ковзнув по ній поглядом. З кишені вихопив яскраві лазерні окуляри й надів з ефектністю режисера, що починає дубль.

— Розігрів — справа серйозна, — кинув їй повітряний поцілунок. — Свято без сюрпризів — не свято.

Колеги з келихами нервово усміхалися, підтакували, хтось знімав на телефон. Лазерні проблиски відбивалися в очах, ніби хтось розфарбував офіс у нічний клуб.

Навіть директор підійшов ближче, поклав долоню на плече головній бухгалтерці — і та, червоніючи, не відсунулася.

Що робити?

Карина глянула на годинник — ще хвилина, і ця вистава перейде точку неповернення.

— Прошу! — перекрикуючи баси, вона знову спробувала достукатися. — Це корпоратив, а не концерт!

Все марно.

Простір ніби сам штовхав події вперед. Сантос спритно зіскочив зі столу, підійшов до валізи й вихопив димову шашку. Одним рухом жбурнув під стіл — і сивий густий дим поповз підлогою, накриваючи килим хвилями туману. Потім він знову видерся наверх, немов сцена була створена саме для нього.

Глядачі вибухнули оплесками.

Карину обпалило хвилею паніки.

— Ти що твориш?! — розвела руками вона.

— Запалюємо свято! — сміявся він. — Без драйву не живуть!

Він натиснув на пульт, музика стала ще нахабнішою, провокуючою. Сантос розкинув поли своєї шуби-жилетки, як крила.

Натяк зрозуміли всі. В залі загуло:

— Продовжуй! — Катя, новенька у колективі, вчепилася за поділ його жилетки.

— Давай! Ще!

Оплески накривали стіни хвилями, відлунювали коридором, ніби святкували і батареї.

— Ну що, готова? — він затріпотів жилеткою, вибиваючи ритм підборами по столу.

Або зараз — або ніколи.

Карина підскочила й вчепилася в поділ жилетки, намагаючись стягнути Сантоса вниз. Та зухвала Катя подумала, що це частина шоу, — і рвонула тканину на себе.

— Оце емоції! — хтось хрипло засміявся.

— Боже!

— Вони не поб’ються?!

Гул змішувався з музикою, свідомість заплутувалася у світлі й шумі. Корпоратив горів у вогні веселого сорому — і вороття вже не існувало.

Карина судомно ковтнула повітря.

— Господи… що я роблю… — прошепотіла, тепер уже хапаючи Сантоса за високий черевик й смикаючи вниз.

Оплески знову злетіли, як феєрверк.

Вона тягла його до підсобки, як потопаюча за рятівний круг.

— Ей, що не так? — розгублено озирнувся він, спотикаючись об власні черевики.

— Я все поясню, — прошипіла вона, боляче вщипнувши його під бік. — Якщо не підеш — буде гірше.

Він скрикнув, судомно видихнув — і таки зламався, дозволив витягти себе за лаштунки цього божевілля.

— Це нечесно! — крик Каті врізався в спину, та Карина вже не чула.

Двері підсобки грюкнули, відрізаючи гул музики й хаотичні вигуки — ніби хтось кинув важку завісу між реальністю та сценою. За кілька секунд у тиші залишилося тільки шипіння диму, що ще просочувався з-під дверей.

Карина випустила його руку й сперлася спиною на стелаж. У носі різало — запах миючого перемішався з пилом старих документів та ялинкових декорацій, які тут зберігали з минулого року.

Сантос стояв навпроти, обома долонями тримаючись за голову, наче намагаючись переварити все разом: шум, оплески, її тиск і власний прорахунок.

— Стривай… — він глибоко видихнув. — Це… не стриптиз-корпоратив?

— Ні, — Карина ледве стримала нервовий сміх. — Це бухгалтерія. HR. Директор із тиском, лікарняний у кожного другого. Новий рік… без цього всього, — вона махнула рукою, натякаючи на шорти, жилетку й дим, що вже просочувався під двері тонкою сірою змійкою.

Він повільно опустив руки.

Подивився на себе — голі коліна, підтяжки, роздерта майка на грудях — і тихо, але дуже чесно вилаявся.

— Але ж… мене замовили, — розгублено пробурмотів він, ніби це могло змінити правила фізики й пристойності.

— Замовили Діда Мороза, — Карина потерла скроні. — А не… космічного еротичного експериментатора, — слово само вирвалося, і вона відчула, як у куточках губ нервово сіпається посмішка.

За дверима знову вибухнув сміх — чи то через когось, хто послизнувся на конфетті, чи тому, що музика повернулася до приспіву, де вокал Брітні кричав «Give me more!», ніби натякаючи вечору на продовження. Символізм, від якого нерви лише тоншають.

Сантос коротко засміявся — сором’язливо, хрипло.

— Чесно… я думав, це інший формат. Ну… з інтерактивом.

— Формат є, — вона глянула йому прямо в очі. — Класичний.

Тости, подарунки, фото з директором.

І ні — без рукавів на підлозі.

Він кивнув — повільно, ніби всередині нього щось перемкнулося.

— Тобто тепер я знову Дід Мороз, а не… — він зробив жест, неначе танцює тверк у думках.

— Саме так, — Карина всміхнулася, уперше щиро. — Без танців. Без лазерів. Без «ще-е-е!».

Сантос подивився на неї, на двері, на шубу без рукавів і зітхнув так важко, ніби разом із повітрям випустив весь свій драйв.

— Ну що ж… це буде найдивніший камбек у моєму житті, — сказав він уже іншим голосом — тверезішим.

— Перевдягаєшся?

— Перевдягаюся у святого, — підморгнув він. — Але якщо хтось крикне «ще» — я за себе не відповідаю.

Вона відчинила двері — музика вдарила хвилею, ніби вечір знову набрав обертів.

— Ходімо, Діду Морозе, — кинула Карина. — Рятувати корпоратив.

Сантос застебнув шубу, підтягнув пояс і, вже солідним, майже акторським голосом, промовив:

— Ну що, дорослі дітки… хто цього року був чемним?

Сміх прокотився приміщенням хвилею, розносячись від стін до стін.