3 Розділ.

3 Розділ.

Сантос, немов рок-зірка, яка от-от злетить у космос, розкинув руки, стискаючи долонями поли своєї шуби. Крутнувся в піруеті — й різко рвонув убік.

Червоний рукав миттєво опинився на підлозі.

Офіс вибухнув так, ніби хтось нарешті дозволив святкувати без жодних правил.

Карина дивилася на цей рукав і не могла відвести погляду. Дивне відчуття — ніби впало не хутро, а щось значно важливіше. Маленька, але остаточна межа.

Хтось вереснув, хтось почав відбивати долонями ритм, що гупав із колонок.

— Ще! — прокричав хтось, і голос відлунював просто у вухах.

Директор Андрій Павлович миттєво зблід і притулився до стіни, ніби намагаючись намацати там кнопку тривоги.

— Аліно, ти… — простогнав він.

— Не я! Це не я! — зашепотіла HR-менеджерка, розгублено розмахуючи руками. — Карина замовляла!

Карина перехопила подих.

— СТОП! СТОП-СТОП-СТОП! — вона кинулася вперед, намагаючись зупинити бурю, яку сама ж і випустила назовні.

Сантос зробив крок до неї — упевнено, як сценічний партнер.

— Я зрозумів натяк, — підморгнув він. — Спочатку ведуча робить вигляд, що проти… люди це люблять.

— Я не ведуча, я…

— Так-так, розігріваємо натовп! — він легко взяв Карину за руку й провернув під музику, мов у танці. Потім відпустив, підняв руки й почав пританцьовувати, м’яко погойдуючи стегнами — майже ламбада, але у версії корпоративного Діда Мороза: легко, сценічно, з тією безсумнівною впевненістю, коли зал уже в тебе в кишені.

На мить Карині здалося, що час сповільнився. Музика ніби відсунулася кудись убік, залишивши лише його рухи й власне серцебиття. Вона стояла, не розуміючи, що це — страх чи захоплення.

Усміхнулася лише очима — коротко, майже невловимо.

Зал вибухнув сміхом.

Лідія Семенівна, головна бухгалтерка, знову перехрестилася й кинула важкий погляд на директора поруч.

— Що це за цирк, скажіть мені, будь ласка, га?

Вона похитала головою, хоча погляд зрадницьки ковзав за кожним рухом Сантоса — надто вже професійно він тримав сцену.

Директор Андрій Павлович розстебнув кілька верхніх ґудзиків сорочки, послабив краватку. Грішним ділом ковтнув шампанського просто з горла й витер спітніле чоло носовичком.

— Здається… — оглянув зал, де люди свистіли й аплодували, — здається, всім подобається.

— Усім, крім здорового глузду, — пробуркотіла Лідія Семенівна.

— Зате корпоратив запам’ятають, — знизав плечима директор. — Це вам не план по прибутку — це духовний приріст.

— Дай Боже, щоб без податкової, — зітхнула вона й для певності перехрестилася ще раз.

— Давай! Ще один! — вереснула Тетяна й вихопила з підлоги відстебнутий рукав шуби, немов трофей на полюванні. Вона вже замахнулася, збираючись крутити ним над головою, як ковбойським ласо, але хтось ухопив її за лікоть і втягнув назад у веселий вир.

— Відпусти! Це мій трофей, я чесно вполювала! — пищала вона крізь сміх.

Аліна схопилася за голову.

Сантос, переконаний, що шоу лише набирає обертів, різко смикнув другий рукав — і вже стояв у яскравій червоній жилетці. Під нею — біла дизайнерська майка та шорти з підтяжками.

Карина тихо видихнула, не вірячи очам:

— Я… здається… не того Діда Мороза замовила!

Вона схопилася за серце й, мов дикий тигр, кинулася на Сантоса.

Той зрозумів це по-своєму і, підхопивши Карину на руки, закружляв з нею посеред офісу. Вона лише встигла вхопитися за поділ сукні, що безсоромно затріпотів, немов прапор на вітрі.

У цю мить вона втратила відчуття підлоги — буквально й не тільки. Світ став надто яскравим, надто близьким. Вона раптом чітко усвідомила: зараз усе вирішують не слова.

В очах, немов у калейдоскопі, усе закрутилося. Вона вчепилася іншою рукою в шию Сантоса.

— Ще! Ще! — здалеку долинали оплески й сміх.

В очі вдарили яскраві відблиски лазерних мінісофітів, які перед виставою Сантос дістав зі своєї валізи.

Світло згасло.

Нарешті Карина опинилася на підлозі — її хтось із вереском схопив за руку.

— Кариночко! Тобі причитається премія! Шоу запам’ятається на все життя! — вона відчула на щоці вологий поцілунок Наталі з продажів.

Гул прокотився натовпом. До ритму музики додалося дзвінке цокання пляшок із шампанським — шоу лише розганялося.

— Це просто супер! — Карина помітила блиск в очах Анжели з іншого офісу.

«А вона що тут робить?» — майнуло в голові.

А Сантос, підхопивши срібну палицю, що виблискувала, немов чарівний посох з іншого виміру, різко вискочив на стіл.

Карина зробила напівкрок уперед — і зупинилася. Усередині щось болісно стиснулося: ще секунда, і вона або втрутиться, або дозволить цьому статися. Третього варіанту не існувало.

— Боже! — схопилася за голову Аліна. — Карино, що буде далі?

— Стій! — гукнула Карина, простягаючи руки, мов фанатка, яка рветься на сцену, щоб бодай доторкнутися до своєї зірки.

А Сантос ритмічними рухами стегон і тулуба почав використовувати аксесуар, немов пілон для танців.

Він рухався з неймовірною грацією, срібна палиця світилася в темряві, кидаючи миготливі відблиски на стіни. Люди навколо захоплено дивилися, хтось вигукував, хтось знімав на телефон. Офіс перетворився на маленький клуб, де правила диктував цей незвичний Дід Мороз, а офісний стіл став подіумом сцени.

Карина стояла, затамувавши подих, і відчувала, як усередині неї розривається боротьба. Одна частина прагнула влитися в це шалене свято, віддатися емоціям і дозволити собі розслабитися. Інша ж — глибша, мовчазна — кричала: «Це не те. Я не це замовляла».

Вона мріяла про спокійне, тепле свято без несподіванок, про порядок і контроль, яких так бракувало цього року. Та зараз усе остаточно виходило з-під контролю.

Дівчина зробила крок уперед, намагаючись перекричати музику:

— Сантос, припини, будь ласка! Це ж корпоратив. Це не те! Не за планом!