Санта живий!

Різдво котилося планетою, немов цунамі, накриваючи міста і села, країни й континенти. Хтось весело зустрічав його в родинному колі, хтось –безрадісно на робочому місці. Були й такі, хто безтурботно спав, бо не вбачав у цій події приводу для веселощів. Яскраво освітлені центральні вулиці міста були багатолюдні. Молодь гуртувалася компаніями, діти милувалися феєрверками та запалювали бенгальські вогні, люди старшого віку просто гуляли та дихали свіжим морозяним повітрям.

Може, саме тому ніхто не звертав особливої уваги на трьох Санта Клаусів, одягнених у червоні кожушки, явно їм завеликі. Звичне видовище — Санта, що поспішає привітати у Святвечір якомога більше малюків. І важкі мішки за спиною були цілком доречні. Єдине, що трохи дивувало перехожих, — чому поважні старці тупають утрьох? Деякі циніки навіть припускали, що ті замерзли та вирішили зігрітися, зметикувавши на трьох.

Дійшовши до перехрестя, трійця зупинилася. Кивнувши одне одному, дідусі розвернулися і впевнено попрямували в різні боки.

Найнижчий звернув у темне підворіття і невдовзі підійшов до старого будинку. Роззирнувшись довкола, Санта обережно відчинив двері й зник у темному під'їзді. Усередині він постояв хвилинку, прислуховуючись. Тиша..., схоже, мешканці першого поверху вже зустріли свято і вгамувалися. З полегшенням дідусь поклав на підлогу мішок і витягнув із кишені маленький ліхтарик. Обвівши променем номери на дверях квартир, Санта Клаус обрав потрібну. У решти він заліпив жуйкою дверні вічка. Потім дістав низку ключів і почав тихенько відмикати замки, тримаючи ліхтарик в зубах. Промінь нервово витанцьовував на дверях, описуючи кола і вісімки.

Упоравшись із замками, Санта сховав ключі в кишеню, взяв мішок і крадькома увійшов у квартиру. За кілька хвилин він так само тихо вийшов, причинивши двері. Переконавшись, що защіпка спрацювала, полегшено перевів подих. Діставши з тієї самої бездонної кишені невеличкий предмет, дідусь підійшов до стіни та зробив кілька помахів. Рухи супроводжувалися легким шипінням. Закінчивши загадкові маніпуляції, Санта закинув на плече мішок і тихо випорснув із під'їзду.

Вийшовши з підворіття, він звірився зі списком, і, обравши новий маршрут, рішуче попрямував вулицею. Раптом голосно заграла популярна різдвяна мелодія. Санта Клаус злякано підскочив і схопився за кишеню. Вивудивши й мало не впустивши мобільного телефона, він приклав його до вуха. Вислухавши чиєсь схвильоване цвірінькання, він сказав ламким хлоп'ячим голосом: «Зараз буду. Чекай на мене!»

У відділку поліції було гаряче. Двоє хлопчаків і дівчинка, одягнені в червоне вбрання Санта Клауса, стояли перед столом чергового офіцера, відчайдушно пітніли й шмигали носами. Черговий офіцер поліції Стівенс здивовано розглядав трьох затриманих. Точніше, затриманою була лише дівчина, хлопці з'явилися самі — на допомогу. За виглядом звичайні діти, як кажуть, з безнапасних родин. Навіщо їм це? Подарунків бракує? Навряд чи... Чи крутість показують одне перед одним?

– Ну що, голуби, будете розповідати, навіщо ви цим займаєтеся? Чи телефонувати батькам?

– Не треба батькам! Будь ласка! – не витримав Шакіл, повненький хлопчик з почервонілим від спеки та сорому кругленьким обличчям.

– Тоді відповідайте на питання. Для чого вам знадобилося красти різдвяні подарунки? Своїх замало? Скільки квартир ви «відвідали»? Як потрапляли всередину? Де брали ключі або відмички?

– Ми не крали... – зітхнув другий хлопчак, Кайл, худенький і невисокий, навіть для підлітка, – присягаюсь.

– Не крали, кажеш? Може, і в чужу квартиру не лазили? А подарунки звідки? Ти, красуне, розкажи, де тебе зловили?

– Ми не крали... – вперто торочив худорлявий хлопчисько. Схоже, він верховодив у банді.

– Ну що ж, — зітхнув офіцер. – Не бажаєте розповідати, справа ваша. Посидите в нас, а вранці викличемо батьків, і спільними зусиллями влаштуємо вам веселе життя. А ще повідомимо в школу...

– Добре, ми розповімо, — зважився нарешті ватажок. – Тільки не думайте, що ми злякалися. Ми дійсно залазили, як Ви кажете, в чужі квартири. Але ми не крали подарунки, ми, навпаки, залишали їх там.

– Залишали? – вигукнув поліцейський. – Ви мене за дурня маєте? Ви хоч розумієте, що витворяєте? Це ж кримінал! Дякувати Богові, що вам ще чотирнадцять не виповнилось, якраз би й загриміли за ґрати.

– Але ми й справді залишали подарунки — це легко перевірити! – злякано вигукнув Шакіл, — і господарі підтвердять...

– П'янички Бузери підтвердять? – звився офіцер. – Із тієї квартири, куди ваша подружка залізла? Та вони ж торочать, що вона у них пів квартири винесла!

– Як же їм не соромно!? – обурилася дівчинка, яку звали Джейд. – Я ж їхній дитині подарунок принесла, у неї ж своїх іграшок немає майже...

– Соромно? Так вони вже давно свій сором пропили! І подарунок твій, якщо він був, теж уже пропили... Ось твоя витівка для них і справді подарунок — тепер вони твоїх батьків обскубуть, як горох при дорозі, або по судах затягають.

– Не затягають! – з викликом сказав Кайл. – Санта Клауса ж ніхто в крадіжках не звинувачує! А ми — його онуки...

Черговий з острахом зиркнув на хлопчика. «Боже, невже він серйозно? Тільки психів мені не вистачало!»

– Що, справді, онуки? – стомлено запитав офіцер. Йому раптом стало все байдуже. Мало того, що чергувати довелося у Святвечір, так ще й у таку халепу вскочив...