Переслідувач

Дракончик був важкенький і з легкістю відправив амбала в нокаут. Секундний тріумф від такої удачі (в темряві вона ще не стріляла) змінився тривогою: а раптом вона його вбила? Чи можна буде це розцінити, як самозахист? Чи кваліфікують, як перевищення самооборони? Та чорти б його вхопили! Що тут красти?! Хіба її мотоцикл, але він точно не в цій кімнаті.

Стиснувши пістолет в руці так, щоб його не вибили, Аліса обережно наблизилась до грабіжника. Чоловік лежав долілиць й перевертати його бажання в неї не було. Зате було інше бажання… Кинувшись до шафи, вона вхопила пасок від бабусиного халату, що все ще висів там, й рвонула назад, поки інша шафа не прийшла до тями.

Але тепер поставала нова проблема: щоб зв’язати руки цьому типу, треба було відкласти пістолет, а з пустими руками вона почувалась вже не так певно. А, якщо він ще й отямиться до того, як його вдасться зв’язати, то буде дуже проти. Та з пістолетом у власних руках й з його зв’язаними – їй точно було б спокійніше.

Покусюючи губу, Аліса прикинула, де б зручніше було покласти пістолет на випадок, якщо бандит прийде до тями, й поклала на тумбочку, куди могла дотягнутись вона, але не він. Перевіряти цього типа на живість вона вирішила вже після того, як зв’яже.

На щастя, стягнути руки паском вдалось без проблем. Проте, поки Аліса його зв’язувала, не один раз подивувалась. По-перше, костюму грабіжника: йти грабувати під виглядом Санта Клауса – чудова ідея! Народ розслаблений і не очікує підступу. По-друге, татуювання у вигляді якогось хижого птаха на одній руці, і якісь дивні символи – на іншій. По-третє… ну, чому така класна статура в такого гада?! Що ж їй так щастить на різних покидьків?! Мерський синочок теж нічого так, але надто солоденький, як на неї, та, найгірше – просто огидне створіння!

Вправившись з руками грабіжника, Аліса з острахом потягнулась до його шиї, щоб перевірити пульс, але не встигла вона цього зробити, як чоловік застогнав й поворухнувся. Дівчина відсмикнула руку й скочила на ноги, полегшено видихнувши: за вбивство її тепер точно не посадять! Залишилось лиш поліцію викликати.

Кинувшись до спальні, Аліса схопила телефон й, тільки почала набирати номер виклику, як мобільник, видавши жалісливий звук, вимкнувся…

– Та, щоб тебе! – розлючено жбурнула вона його на ліжко й полізла в сумку за зарядним для нього, але… не знайшла. – Це знущання таке?! – аж пискнула з розпачу.

Ну, як?! Як можна було його засіяти?! Складала ж все! Хоча, збираючись в такому настрої, недовго й забути половину необхідного. Добре, хоч голову не забула. Проте, зараз вона вже не була повністю певною в її наявності.

– Ти! Ненормальна! – донеслось хрипке з кімнати. – Розв’яжи сама, поки я цього не зробив!

В живості грабіжника тепер вже точно можна було не сумніватись: живіше всіх живих! Залишилось передати його до дбайливих рук правоохоронців, й чим скоріше – тим краще!

Нашвидку натягнувши одяг, Аліса обережно визирнула до кімнати: на її велике щастя бандит все ще борсався на підлозі. Почувши її кроки, спробував вивернути голову, щоб подивитись, але в його положенні це було непросто:

– Слухай! Навіжена! Краще розв’яжи!

Але розмовляти з ним дівчина не збиралась: якщо вірити класичним детективним фільмам – саме це, здебільшого, виявляється величезною помилкою. А одну й дуже велику вона вже зробила: залишила пістолет на тумбочці, впритул до якої тепер і вовтузився грабіжник. Що ж, головне, добігти до мотоцикла й долетіти на ньому без пригод до найближчого поліцейського відділку.

Проігнорувавши і вмовляння, й погрози амбала – найстрашніша з яких була щось на зразок «Я не знаю, що з тобою зроблю!», Аліса вилетіла на подвір’я. Холодне повітря приємно обдало шкіру, додаючи певності в позитивному фіналі її пригоди. Підлетівши до сараю, вона спробувала відкрити замок, але він, схоже, заіржавів, бо примерзнути точно не міг – не ті нині зими, щоб замерзати.

Без кінця озираючись на двері будинку, дівчина без кінця смикала кляту застарілу конструкцію, вмовляючи ту не бути останньою паскудою в цьому світі, бо ж це було б вже зовсім образливо – загинути у свято. А те, що цей тип її тепер вже точно приб’є – сумнівів у неї не було. Сподівалась лиш, що він все ж не Халк, аби легко розірвати пасок, та все ж.

Зрештою, доля таки зжалилась над нею, вирішивши, що помирати у свято дійсно непорядок – для цього цілком вистачить інших днів – й замок, противно скреготнувши, милостиво розкрився. Радісно викотивши свою пташку за ворота, Аліса вклякла: біля забору стояв припаркований Ducati Testa*…

– Чооорт! – тільки й спромоглась вимовити, з заздрістю роздивляючись італійського красунчика. Про такий мотоцикл вона могла лиш мріяти: триста сімдесят кілометрів на годину! Ракета! Та їй не менше року треба було б писати картини, не зупиняючись, щоб зібрати необхідну суму. І це, не враховуючи розходи на життя й роботу. А якісні фарби, холсти, підрамники теж коштували недешево.

Бажання рвонути на цьому красені було зрізано одразу ж відсутністю ключа в замку запалювання. Одна думка свердлила мізки: навіщо володарю такого багатства забиратись до її халупи? Хіба вона не знала чогось про свою бабусю й та була прихованою мільярдеркою, за мільярдами якої цей тип і заявився.

Важко зітхнувши, Аліса завела свою пташку й рвонула нічною дорогою до міста, оскільки шукати когось в селі був точно не варіант. А їхати довелось через ліс. Одна справа пронестись через нього вдень, й інша – глухої ночі! Дерева чорної стіною тягнулись з двох боків, тиснучи на неї якимось первинним страхом, що поступово виповзав з самих віддалених закапелків покладів інстинкту, котрий спрацьовував ще в перших людей. Й навіть на її шаленій швидкості пролетіти ці моторошні хащі – саме такими вони зараз й здавались – можна було хіба за пів години.

Але, як швидко не їхала вона, та дуже скоро до її слуху долетів звук іншого мотоциклу, й не треба було навіть озиратись, щоб здогадатись – хто там летить. З такою швидкістю нестись міг лиш один мотоцикл, і її пташка йому явно програвала. Якби був день, вона ризикнула б звернути до лісу, де переслідувачу було б не просто обігнати її. Але зараз – тільки в якогось дуба врізатись й того дуба врізати ж!