Глава 4

Що ж, сніданок сьогодні здався не таким смачним, хоч і був з усього того, що любила дівчина. Як тільки він встиг запам’ятати?

Коли Маркіян та Наті сіли переглядати повідомлення, дівчині стало ще гірше. Іноді спілкування у додатках для знайомств не призводить ні до чого хорошого. Його навіть приємним назвати не можна.

Хай там як, та кілька чоловіків здалися їй дійсно непоганими.

- Перевіримо їх на книзі Санти?

- В тебе всього 9 спроб.

- Добре, тоді почнемо з цього.

- Подивимось, - Маркіян взяв ручку і на чистій сторінці написав ім’я. За кілька секунд чорнила розтанули і з’явились написи – інформація з дитинства. – Ти не можеш знати який він зараз, але можеш дізнатись яким був у дитинстві. Наприклад цей… Оу, - задумливо протягнув чоловік.

- Що там?

- Як тобі сказати. У дитинстві він бив тварин, тому що мав алергію на котів. Яка наволо… Кхм, - він стримав себе. Забрав телефон з рук Наті і заблокував сторінку цього чоловіка. – Давай перевіримо наступного.

Як виявилось у всіх є темне минуле, навіть у дитинстві. Один знущався над однолітками, інший не поважав батьків чи крав гроші в своєї бабусі. Хтось просто був нерішучим та не хотів соціалізуватись.

- Залишився тільки Арсен. Подивимось. О! Начебто непогано, але ж… - Наті вже здавалось, що Маркіян просто прискіпується до всього! Вона вирвала книжку і вперше сама прочитала.

- Що тобі не сподобалось? Що він випустив всіх курей в бабусі в селі? Чи смикав за косички однокласницю, бо вона йому подобалась? Чи… А тут більше і нема нічого. Все інше про хороші вчинки.

- От-от! Хіба це не дивно?

- Ні краплі. Я зустрінусь з ним.

- Але ж..! – обурився чоловік та не знайшов що сказати. І раптом чогось обернувся на кота і нявкнув, як справжній.

- Ти це чого?

- Свято наближається, - зітхнув він, зістрибнув з дивана і залишив Наті саму, готуватись до завтрашньої зустрічі.

Ранок не був, як минулі. Дівчина сама приготувала сніданок, а Санта Мяус виліз зі свого сховища прямо до столу. Він застрибнув на стілець і чекав чарівного поцілунку. Наті зібралась з духом і швидко цьомнула кота між вухами, та от випрямитись не встигла і так сталось, що її вуста легенько зустрілись з вустами Маркіяна. Дівчина одразу відскочила, зашарілась, а от чоловік лише задумливо облизнув губи.

На щастя, зустріч з Арсеном пройшла добре. Чоловік був ввічливим, уважним та цілком щирим. Наті не було погано в його компанії. А от Маркіян чомусь сердився. Мало того, що дівчина наказала йому хвостом ходити за ними всюди і він виглядав наче сталкер, так ще й змерз. Не подобався йому цей Арсен, аура в нього погана! Хоча мав би радіти, що все йде добре і, можливо, йому не доведеться до кінця життя бути котом!

Так і минули кілька днів. Маркіян все частіше обертався на кота і залишався вдома, Наті ходила на побачення з Арсеном і поверталась пізно з посмішкою до вух.

- Тішишся? – похмуро запитав кіт.

- Ага. Ми завтра з Арсеном їдемо на фестиваль. Ти теж поїдеш.

- І що я там робити буду? Просто станьте офіційною парою, щоб я не хвилювався за свою форму.

- Їдеш і крапка, інакше в притулок здам!

Довелось їхати. Яким же було його здивування, коли чоловік побачив напис: «Фестиваль вина, тільки 30 грудня». Тут вам які тільки хочеш види та роки напою з різних кінців світу.

- Насолоджуйся! – і Наті втекла до іншого.

Насолодишся тут, як же! Хоча чого це він розкис? Маркіян вже і сам не розумів своєї поведінки! Та від прогулянки лавками не відмовився. Зустрівся із цією «щасливою парочкою» десь на середині, коли в дівчини вже зарум’янились щоки і очі від алкоголю блищали!

- Яке нам краще спробувати? – розглядав вина Арсен.

- Кхм, здається ваша дама легко п’яніє, краще спробуйте цього вина. Не міцне, насичене, смак винограду розкривається поступову і доповнюється квітами, - порекомендував Маркіян.

- Справді? Спробуєм?

Наті лише кивнула із широкою посмішкою. Вона крадькома підійняла бокал, дивлячись прямо на Маркіяна. Її очі блищали і вже трохи косили. Чоловік-кіт всміхнувся і відвів погляд.

Зустрілись вони вдома ввечері.

- Ти ж мій ко-отик! – протягнула Наті розтягуючись на підлозі. – Ходи сюди! – вона цьомкнула кота.

- Наклюкалась, - зітхнув Маркіян.

Йому довелось вкладати її спати, що було не легким завданням. Її телефон постійно дзвонив, тому чоловік забрав його зі спальні. Він щось натиснув і йому відкрився пошуковик. Останні запити там були про фестиваль вин у місті.

Із дурнуватою посмішкою на обличчі, Маркіян опустився на диван. Невже це Наті запропонувала піти туди? Навіщо? Невже він зможе виконати її бажання сам? Коли він втік від Санти умови його покарання змінились: або виконуєш бажання світлої душі, або знайдеш людину у яку закохаєшся без тями і яка полюбить тебе у відповідь. З кишені випала міні-книга Санти і відкрилась на останній сторінці, де акуратним почерком було виведено його ім’я.

Наті провалялась в ліжку до обіду, а коли прокинулась, то страшно перелякалась. Невже вона не встигла і Маркіян назавжди залишиться Санта Мяусом? Саме сьогодні останній день для виконання її бажання, а вона…

Дівчина кинулась шукати чоловіка-кота, але вдома його не було, лише книжка Санти так і лежала на підлозі. Вона накинула пальто прямо на піжаму і побігла на вулицю, в провулок, де вона вперше його зустріла. На очі набирались сльози. Та як би вона не старалась – не знайшла. Вже в темряві побігла додому. Може він там? Чекає на неї? Варто було ще вчора сказати, що вона відмовила Арсену! Що хоче бути тільки із ним! Яка ж вона дурепа!

- Маркія-ан! – схлипнула Наті і кинулась до чорного кота, що сидів під під’їздом. Притулила до себе. – Вибач мені! Мені було так цікаво яким ти був у дитинстві, що я написала твоє ім’я. Але я так і не змогла подивитись. Немає значення ким ти був у минулому. Я знаю тебе такого і ти мені дуже подобаєшся! - схлипнула дівчина. Вона заглянула в очі коту-чоловіку, збиралась поцілувати, коли почула: