Глава 2

У Маркіяна аж мову відняло.

Чому це не міг бути розкішний маєток за містом? Або кругленька сума на банківському рахунку? Новий телефон? Чи популярність? Навіть якби вона захотіла мати сотню друзів - було б легше організувати, ніж це!

- Що?! Людину, яка полюбить тебе і..? Краще б це був єдиноріг! От встряг! - мало не заплакав чоловік.

- Ну, чого ти? Невже це так важко, - і собі схлипнула дівчина.

- А хіба ні? Ти ж сама наївність!

- Тобі звідки знати?

- Бо маю твоє досьє! Он, дивись! – чоловік дістав з кишені джинсів маленьку книжку. – Це міні-копія книги Санти, де записані усі хороші і погані діти. По їхніх вчинках у дитинстві можна зрозуміти якими вони стали зараз.

- Кру-уто! Дай глянути!

- Стривай! В неї заряду лише на 10 людей. А взагалі, на 9, бо я вже перевірив тебе, - на її питальний погляд він додав: - Мені треба було знати чи світла в тебе душа.

- А що означає світла душа?

- Чиста, невинна, з багатьма добрими справами за плечима. В твоєму випадку ще й наївна. І як накажеш знайти тобі хлопця? - важко зітхнув Маркіян. – О! Придумав! Якщо вже нічого не поробиш, то ми будемо шукати тобі хлопця до Нового Року за допомогою цієї книги! Щоб точно знати, що людина хороша. Будемо шукати людину, якій точно сподобається твоя наївність.

- Бачу, ти рішуче налаштований.

- Ще й як. Дай-но мені свій телефон, - Наті без питань протягнула йому пристрій. – Не будемо гаяти час. Ти можеш поспати, а я займусь справами, - Маркіян встав і пішов на кухню. – О, а з їжі є щось?

- Корм для котів в тумбочці…

- Нізащо! Людська їжа є?

- В холодильнику є піца, - з посмішкою відповіла вона. Чоловік пішов, закривши за собою двері.

Наті почула, як запрацювала мікрохвильовка. Дівчина пройшла до дверей кімнати і провернула ключ. Чисто, про всяк випадок. Вона ж то і не збиралась спати. Сіла на ліжку і втупилась поглядом в двері, але повіки були такими важкими.

Дівчина прокинулась доволі рано. Позіхнула, потягнулась і була рада новому дню. Всміхнулась собі, згадавши дивний сон. Вилізла з теплого ліжка, відчинила двері, чомусь закриті на ключ, ступила в кухню і…

Мало не впала, підсковзнувшись на чомусь дивному. Голосне істеричне «МЯУ!» рознеслось квартирою.

- А! – скрикнула Наті і відскочила до обіднього столу.

- Дивись під ноги, жінко! Мій хвостик, - нагримав і схлипнув чорний кіт, що забився в куток під шторою.

- М-маркіян? Не сон? – кіт невдоволено виліз з-під штори. – Ти чого знову в такому вигляді?

- Я стаю людиною тільки якщо мене поцілує дівчина. А так я - кіт. Чим ближче до Нового року, тим коротше я можу перебувати у людській формі. Не Санта Клаус, а прямо-таки відьмак! – зашипів кіт і тільки зараз Наті зрозуміла, що чує саме його голос, а не просто мявкання. – Не хвилюйся, ніхто крім тебе мене не почує, - ніби прочитав її думки Санта Мяус. – А тепер оберни мене на людину. Набридло вже це хутро.

- Побудь трохи котиком, тобі так більше личить, - показала йому язика Наті і взялась робити сніданок. Кіт ображено мовчав, бо знав, що якщо почне бурчати нічого з їжі йому не дістанеться. – Ну що ж, - коли сніданок був розкладений на тарілки, дівчина посадила Мяуса на стілець, зібралась з духом і, заплющивши очі, цьомкнула його в голову і відскочила.

Знову з’явилась і швидко розсіялась дивна димка. На стільці тепер сидів Маркіян.

- Очі закривати було не обов’язково, - чомусь зауважив він і приступив до сніданку.

- Будь ласка, - підкотила очі Наті. Раптом її телефон почав пілінькати. Приходили все нові і нові повідомлення. Такого навіть на її день народження не було. – Що це? – хотіла вона подивитись, але Маркіян перехопив пристрій.

- Я так і знав. Багато не їж і збирайся швидше. В тебе сьогодні побачення. І не одне.

- Що?! – та обурюватись було вже пізно.

Наті заштовхали у ванну, не давши доїсти, і наказали привести себе до ладу. Чим вона і займалась близько двох годин. Насправді більшість часу вона просто намагалась зібрати думки до купи і нерви, щоб не виселити цього кота-чоловіка геть на вулицю.

Коли вийшла з ванної, на ліжку вже чекали її сукні, розкладені в якомусь дивному порядку, і прикраси.

- Пощастило, що в тебе є смак, - мрійливо промовив Маркіян. – А тепер хутко перевдягайся. Почнемо з глибоко синього і закінчимо червоним.

- Що ти замислив? – але він лише всміхнувся і виходити зі спальні не збирався. – Стривай, вчора, коли я перевдягалась кіт був тут і… Ах! – вона незграбно прикрилась руками.

- Пф! Нема там нічого особливого, - навіть не заперечив чоловік її думки. Із обуренням в нього полетіла подушка, але Маркіян вже закрив за собою двері.

Наті любила сукні та макіяж, тому вона швидко зібралась і красиво вклала волосся.

- А ти вродлива, - прокоментував Маркіян. Наті зарум’янилась.

Оскільки зимових чоловічих речей в неї не було, довелось дати йому куртку – мала бути подарунком для колишнього. Ну, хоч якась з неї користь.

Тому зараз вони крокували засніженими вулицями в невідомому напрямку. Маркіян постійно щось комусь писав в її телефоні. Зупинились біля одного з кафе.

- Зайдемо окремо. Твій партнер на побаченні одягнутий в чорний светр, він шатен, звати Олексій. Не нервуйся і будь собою. Я буду тут, почекаю результату. Ну, вперед, - і Маркіян заштовхнув дівчину всередину.

Наті тихо прокляла ситуацію в якій опинилась. Шатен він! Та тут купа самотніх шатенів! Він навіть не показав їй фото! І що робити? Вона відчувала себе дурепою. На щастя, чоловік в дальньому куті закладу біля вікна підійнявся і махнув рукою. Наті всміхнулась і попрямувала туди.

- Наті? – ввічливо запитав високий приємний чоловік.

- Так. Олексій? – він кивнув. Ну, хоч ім’я встигла запам’ятати!

Вони зробили замовлення і почали невимушену бесіду.

- Прекрасно виглядаєш, до речі.

- Дякую, - зашарілась дівчина.