1

- Бог... Бог... Ти чуєш нас?
- Чую.
- Боже, ми усі тут. Ми хочемо спитати тебе.
- Питайте, діти мої.
- Для чого ми тут?

- ... для пізнання, для творення... для життя! Чому питаєте мене таке?
- Боже, подивись на нас. Ми пізнали усе, що ти створив. Ми створили усе, що може описати твої творіння, ми живемо уже мільйони років. Що далі, Боже? Дай нам відповідь.
- Я не знаю, що далі. Я дав вам життя і не маю для вас готових відповідей. Лише ті, що ви їх знайдете самі.
- Творець, ми знайшли усі відповіді, окрім однієї. Навіщо ми є? Відколи ти випустив нас з рук своїх у цей прекрасний світ, ми йшли по ньому і пізнавали його. Він був сповнений загадок і страхіть. Ми боялися грому і блискавиць, боялися звірів, що їх поселив ти поруч із нами, ми тремтіли від холоду і знемагали від спеки. І усе було нам нове та незбагненне. 
Ми розгадували таємниці і вже знали, що таке грім і блискавиця. І більше не боялися. Ми навчилися жити зі звірами пліч-о-пліч. І уже не жахали вони нас. Боже, ми дізналися, як рятувати тіла наші від спеки і холоду. Нас більше нічого не лякає. 
Світ здавався нам величезним, Творець. Він чудовий. Та ми пізнали його увесь. Ми знаємо про це місце все, що ти у нього заклав, ми знаємо Всесвіт і далекі зірки. Ми навчилися подорожувати між планетами. Дивись, Бог, ми маємо чудові календарі і мапи Всесвіту. Їх вистачить на сотні тисяч років уперед. А тоді, ми можемо намалювати нові. Але, навіщо? Хто читатиме їх, коли ми - єдині тут, і ми усе це вже знаємо? Ми писали книги, Боже. І знаємо усі їх на пам'ять. Нам більше нічого написати. 
Творець, ми хотіли наблизитись до твоєї мудрості і пізнавали мудрість. Ми з радістю довідувались, що можемо творити й самі. Поглянь, Бог, ми збудували красиві міста. Ми навчилися рухати величезні камені силою думки, ми розгадали цю таємницю і були щасливі. Ми будували ще і ще, поглянь, що ми створили. Нам більше не потрібно було носити каміння і копати ями. Усе це ми робимо лише силою свого розуму. Усі ці будівлі, Боже, усі вони відображають будову Світу. Скрізь у них є зміст, ми вклали у свої творіння усі свої знання про Землю і те, що поза нею. Бачиш?
- Бачу. Ви гарно попрацювали. 
- Нам більше нічого збудувати, Боже. Ми робили красиві фігури з каменю і металів, ми розписували їх різними барвами, ми творили те, що є лиш відображенням твоєї роботи. Пізнаючи мудрість, ми зрозуміли, що нам нічого більше додати до створеного тобою. Усе тут прекрасне і досконале. Ми раді були осягати усі твої творіння. Але тепер, нам більше нічого пізнавати.
- Ви умієте геть усе?
- Випробуй нас, Бог. Скажи, чого ще ми можемо досягати і ми матимемо нову мету!
- Урдан, ти кажеш, що ви знаєте усе про цю планету... 
- Ми пізнали її, Творець. Знаємо її розміри, маємо точні мапи, ми піднімалися на найвищі її вершини і спускалися у найглибші западини. Ми вивчили усі процеси і цикли її життя, усі її розміри і усіх істот, що її населяють. Ми знаємо усі числа, та усі знаки, які описують її і те, що вона у собі має. Наші науки розвивалися і найперше, що ми хотіли довідатися, це те - де ми живемо. І ми довідалися, Боже. Геть усе.
- Бачу... Що ж. І ви вивчили Сонце і зорі і інші планети?
- Так! Поглянь, Творець. Ми написали про це багато книг. Тут усе, поглянь! Мапи Всесвіту, опис усіх подій, що відбуваються у просторі і часі. Боже, ми пізнали навіть більше! Ми знаємо не лише матерію, а й усі енергії, які не бачило наше око і не чуло наше вухо. І ми знаємо, як користуватися ними. Ми направляємо їх і творимо те, що колись здалося би нам дивом. 
Ми бачили усі Сонця і усі планети на власні очі, Боже. Ми знаємо про усі світи і вміємо до них дістатися, дивись, які портали ми збудували. Ми проходимо крізь них, ми знаємо тих, хто живе по той бік, ми воювали з ними, вчилися з ними і пізнали про них усе. Так само, як і вони про нас. І тепер, нам ні з ким більше знайомитися у цьому Всесвіті. Більше немає планет, на котрих би ми не побували. Більше немає світів, у котрих ми б не вивчили кожну дещицю. І коли б ти створив нову планету, таку ж складну і незбагненну, як ця, ми були би вдячні тобі, Творець. Ми дослідили б і її, Боже. Та, пізнання не приносить нам радості.
- Чому ж, діти мої? Ви ж маєте такий допитливий розум. Та чи знаєте ви себе самих?
- Так, знаємо, Бог. Ми знаємо будову наших тіл і процесів, які ними керують. Ми навчилися керувати своїми тілами на найтонших рівнях і міняти їх. Ми пізнали наші душі. Усім почуттям та емоціям ми дали назви, усі найменші порухи душі ми вивчили досконало і навіть більше, Боже. Ми відкрили у собі такі здібності і можливості, які й дозволили нам творити і пізнавати, виходити з тіл і подорожувати на інших рівнях, осягати енергії і керувати ними. 
Ми дослідили усі форми любові, знаємо як любити, але більше не маємо тієї сили почуттів, яку мають закохані, що вперше зустрілися. Усі ці глибокі знання відкрили нам очі, але забрали з наших життів гостроту і свіжість відчуттів. Ми навчилися розпізнавати одне одного без слів і поглядів, читати одне одного на відстані. Та розучилися кохати. 
Мудрість, яку ми пізнали, зробила нас обізнаними, та забрала у нас радість новизни, Боже. Немає нічого нового для нас у Всесвіті. Ми більше нічому не дивуємося і ніщо нас більше не страхає. Усе пізнано, усе досліджено, усе зроблено, усе прожито. І ми сумуємо за тими часами, коли наш розум був не такий наповнений і нам було що пізнавати, було чого остерігатися і було чому дивуватися. То були найбільші радощі і то було найцікавіше, Боже.
- Я можу створити для вас новий Всесвіт. З новими зорями, планетами і формами життя. Це зробить вас щасливими?
- Ні, Творець... це дасть лише нове заняття для нас. Ми порахуємо, поміряємо і вивчимо усе, але ми не бачимо сенсу у самому лиш процесі пізнання, коли не маємо радості від нього. Що є для нас вивчення, коли ми пережили усі почуття, які наповнюють його змістом?
- Чого ж ви хочете від мене?
- Ми маємо останнє запитання до тебе, Бог. І ми уже висловили його. Ми хочемо знати, навіщо ще ми є і що нам робити далі? Дай нам мету, Творець.
- Я почув усі ваші слова і ваші думки. Тепер, мені потрібен час.
- Ми чекатимемо, Бог.
***
- Діти мої... Ви чуєте мене?
- Чуємо! Чуємо тебе Бог!
- Я слухав вас і почув. Тепер, слухайте ви мене. Маю бо для вас рішення.
- Ми готові, Творець. Що приготував ти для нас?
- То є найбільш величний дар, діти мої. Бо не мав його досі ніхто з існуючих. Ні боги, ні янголи, ні демони. Я подарую вам Смерть. Тисячі і мільйони смертей. Я поділю ваше вічне життя на короткі проміжки і смерть розділятиме їх. Щораз ви приходитимете у цей світ як уперше. Я дарую вам новизну пізнання Всесвіту і радість від неї. Перші кроки, перші слова, перші страхи і осягнення. Ви будете чисті і розум ваш буде новий щоразу. Блаженне забуття від кожного умирання, нове втілення від кожного народження. Ви матимете стільки уроків, скільки лиш зможете собі уявити.
Ваші тіла відтепер перестануть бути вічними, і у короткий проміжок часу, котрий буде відведено вам, ви повинні будете осягнути якнайбільше. Хто встигне пізнати більшу мудрість - той стане передавати її прийдешнім поколінням і увійде в історію, хто ж не встигне збагнути й малого - піде у наступне життя, змарнувавши час. Та незмінно, ви будете приходити на цю землю, аби бути щасливими від того, що ви є тут.
- Дякуємо тобі, Бог! Це прекрасний дар! Ми готові.
- Це не все. Ви казали - не маєте кому передати свою мудрість. І я маю для вас ще одну дивовижну річ. Це чудо народження. Кожен з вас матиме дар створення нового життя. Даючи життя новій людині, ви пізнаєте таку радість, котрої не знали досі, але котру пізнав я, створюючи вас і Всесвіт. Отже, ви знатимете, як бути богом. Дитя, що йому ви дасте шлях у світ, буде продовженням вашого шляху і вашим найбільшим уроком. Бо хто передасть мудрість дитині - той проживе два життя одразу. 
Та й це ще не все. Усе, що ви будете переживати у кожному з життів - буде вашим уроком, вашим пізнанням і вашим творенням. Ти, Урдан, у наступному житті пізнаєш, що таке бути жінкою. Ти створиш сина. Цим сином будеш ти, Данай. Ти пізнаєш, що таке бути дитиною, позбавленою слуху і будеш осягати світ очима, пальцями та язиком, ти матимеш урок досягнень і розширення власних можливостей.
Ярра, ти прийдеш на землю чоловіком і будеш знати, як це - йти по житті, ведучи за собою когось слабшого. 
Кожен із вас матиме батька й матір, кожен із вас буде батьком і матірю. Ви зустрінетесь у різних втіленнях і не впізнаєте одне одного, але будете допомагати одне одному у проходженні своїх уроків. І ви навчатиметесь від своїх батьків і від своїх дітей. І буде вам новизна пізнання та нові відкриття, за котрими ви так скучили. І буде вам любов у більшій кількості форм, аніж ви маєте зараз, бо знатимете і закоханість і кохання і безмірну батьківську любов, пізнаєте вірність, зраду і прощення, навчитеся любити так, як можна любити лише знаючи, що життя не вічне.
Згадати те, що знаєте ви тепер, буде вкрай складно, упізнати одне одного - майже неможливо, заново вивчити усі науки і засвоїти усі знання про Всесвіт протягом одного життя - нереально. Проте, ви матимете те, про що просите - нову планету, новий Всесвіт, і наступні життя, яким передаватимете свою мудрість.
- Творець, твій замисел прекрасний. Ми згодні на забуття заради того, щоб знову відчути себе дітьми і заново ступити на цю прекрасну планету. Ми хочемо дивуватися зіркам і тішитися вітрам, ми прагнемо дізнатися, як воно - давати нове життя. Ми готові, Боже.
- Тож, нехай буде так!
***
- Бог... Бог! Ти чуєш мене?
- Чую тебе, Урдан.
- Як ти назвав мене, Творець? Ім'я моє Яссамел.
- Вибач, Яссамеле, я обмовився. Чого хочеш від мене?
- Боже... я хочу спитати тебе.
- Питай.
- Для чого я тут?