Санта-Клава і Дон Дракон

.

Клавдія мерзлякувато зіщулилася і рішуче відчинила двері на вулицю. Після затишного тепла квартири зовсім не хотілося виходити на мороз. Але що вдієш? Дівчина не могла відмовитися від будь-якого шансу заробити зайву монету, щоб саме за цю квартиру, що вона придбала на виплат, вчасно внести черговий платіж. А нині такий чудовий час, щоб трохи покращити свій матеріальний стан.

Вона працювала в місцевій клінінговій фірмі вже третій рік, з часу приїзду до одного з найбільших міст округу Ларрін. Робота була не казковою, але стабільною. З цілком гідною зарплатою. Перед святами замовлень було особливо багато, а під Новий рік, графік взагалі божевільний. На сьогодні вона має десять замовлень. Знову ледве доповзе додому, як приповзала кожен день останнього тижня. Але, нічого, вона впорається. Головне, що їй вдалося закріпитися у Вітоні, а це вже багато важить.

Отже, не дарма вона продала батьківський будинок, щоб було чим платити за навчання в Школі магічних мистецтв, куди вона вступила на факультет побутової магії. Вона дуже старалась, займалась як проклята і їй вдалося закінчити факультет на "відмінно". Тепер вона дипломований побутовий маг. Як одна з найкращих випускниць, Клава отримала направлення до Вітона.

Округ Ларрін, частіше називали просто драконовим округом. Колись давно, тут, справді, жили одні дракони, але тепер і інших мешканців повно. Тут є гноми, ельфи, іноді зустрічаються перевертні, і дуже малу частину жителів округу становлять пересічні люди. Ось такі, як вона.

Отримати направлення до округу Ларрін вважалося величезним успіхом, адже дракони завжди запрошували найкращих. Але й оплачували їхню працю відповідно до вмінь. Дівчина, хоч таємно і сподівалася сюди потрапити, але тверезо оцінювала свої шанси. Сирота без протекції, без впливових знайомих, без схильності розв'язувати свої проблеми у чиємусь ліжку.

Але, мабуть, у день розподілу, зірки вишикувалися в потрібному для Клавдії порядку і направлення в клінінгову фірму Вітона, вже виписане на її однокурсницю-мажорку, дісталося Клаві. Через відсутність тієї однокурсниці, яка напередодні втекла з художником, що був запрошений написати портрет спадкоємиці сімейства, з дипломом Школи магічних мистецтв біля серця.

У прощальній записці дівчина повідомила, що закінчила навчання, як того бажали її батьки, але не збирається пертись кудись світ за очі, щоб працювати якоюсь прибиральницею. Це нижче її гідності. Гідності Клавдії Волошки це ніяк не ображало, тому вона з величезною радістю попрямувала до нового життя.

Клава вийшла на ґанок і озирнулася. Передноворічний ранок у місті починався тихо, ніби сам час сповільнив крок. М'який сніг падав з неба, вкриваючи вулиці пухнастою, блискучою ковдрою, наче хтось розсипав мільйони срібних блискіток. Будинки, увінчані сніговими шапками, здавалися пряниковими, а високі ялини, прикрашені снігом, нагадували казкових велетнів, що наразі прийшли із зимового лісу.

Повітря було чистим і свіжим, з легким ароматом хвої та печива, що долинав звідкись із ще закритих затишних кафе.

Тротуарами ніби ще ніхто не проходив і снігова гладь на них виглядала абсолютно недоторканою і дивовижною. Хотілося завмерти на порозі й дивитися, боячись порушити цю тендітну гармонію. Варто було зробити крок, як сніг легенько скрипів під ногами, залишаючи перші, акуратні сліди, схожі на підпис у картині, яку намалювала ніч.

Але минало кілька хвилин, і сліди зникали, приховані під новим шаром сніжинок, які невеликий вітерець послужливо змітав у щойно порушену гладь снігового полотна.

Рідкісні перехожі, загорнуті в теплі шарфи та в шапках, натягнутих майже на ніс, чомусь нікуди не поспішали, посміхалися одне одному і перекидалися на ходу кількома словами. Місто було сповнене трепетним очікуванням дива. Десь вдалині лунав дзвін різдвяних дзвіночків, а у вітринах магазинів миготіли вогники гірлянд. Цей ранок обіцяв щось особливе – ніби Новий рік і справді стукав у двері, готовий принести радість, здійснити мрії та зігріти серця. Клавдія на диво вже майже не сподівалася. Їй уже 28, не за горами тридцятирічний ювілей, а чоловіка у неї немає і не було. Справа зовсім не у зовнішності, дівчина була дуже гарненькою, синьоокою блондинкою з довгим хвилястим волоссям, і виглядала набагато молодшою ​​за свій вік, бо в предках у неї був ельф. Все було набагато серйозніше.

Вона важко зітхнула, згадуючи свої останні стосунки з представником протилежної статі, і чим вони закінчилися.

Молода людина, з якою Клава зустрічалася більше пів року, і яка навіть встигла зробити їй пропозицію, раптом різко розлюбила, варто було дізнатися, що дівчина не зможе подарувати своєму обранцю дітей. Молодик одразу забрав свою пропозицію назад, а потім ще й розбовкав усім, кому тільки можна, про її проблему.

«Все, годі!» – дівчина суворо обірвала непотрібні спогади й додала кроку. Незабаром вона вже підходила до будівлі, де й знаходився їхній офіс.

Це був досить великий будинок. Його сучасний дизайн гармонійно поєднував у собі міцність каменю та легкість скла. Три поверхи, на кожному з яких орендували кабінети по дві фірми.

Широкий ґанок, виготовлений з каменю, підводив відвідувачів до масивних дверей з темного дерева, прикрашених кованими накладками та відполірованою долонями незліченних відвідувачів, ручкою. Поруччя були виконані з тих самих матеріалів, що й двері. Ось за них Клавдія чіпко і вхопилася, щоб не злетіти зі сходів униз, адже ґанок ще не був розчищений. Вона б могла просто зараз прибрати весь сніг хоч би з майданчика, але одразу ж отримає за це на горіхи. Керівник клінінгової фірми (напівдроу–напівгном) надішле когось зі своїх підлеглих розчистити ґанок тільки тоді, коли отримає замовлення від орендодавця. Будь-яка робота має бути оплачена, як кажуть, згідно з прейскурантом.

Дівчина зайшла в хол і окинула поглядом давно знайомі майже однакові таблички. Тільки та, що висіла на стіні праворуч, повідомляла – "ККК", а нижче дрібними літерами "Святкові заходи". А та, що ліворуч – "ККК", а нижче – "Радість має бути чистою". Вона повернула ліворуч.