6. Свято для всіх

6. Свято для всіх

Про ялинку у центрі міста стало відомо і Зірочці з бабусею Глорією. Вони також поспішили, щоб побачити зелену красуню на власні очі. Біля ялинки вже було багато людей. Ерік та Ганс також прийшли поглянути.

– То це ж наш Санта-Дракон зробив подарунок для усіх! – раділа Зорянка. – Треба прикрасити ялинку! – вигукнула дівчинка.

– Але ж чим? – запитав Ганс.

– Усім, що є. Хай кожен принесе якусь прикрасу і це буде спільна ялинка усіх містян, – запропонувала Зірочка.

Усі люди розійшлися по домам, щоб принести свою прикрасу для ялинки. Несли усе, що було. Санта-Дракон вішав усі прикраси на ялинку і кожен радів, що саме його річ є на ялинці. Довкола панував піднесений настрій та веселощі. Тепер ніхто не боявся Дракона, а вважав його другом та помічником.

– Санта-Дракон зробив нам усім подарунок, а який подарунок зробимо йому ми? – запитала Зірочка. – Який подарунок ти хотів би отримати? – звернулася до Дракона дівчинка.

– Для мене найкращим подарунком стане радість та щастя людей довкола. Коли усі співатимуть та танцюватимуть, – мовив Санта-Дракон.

– Нумо співати та показувати свої таланти! Нехай кожен заспіває, або затанцює, щоб звеселити нашого Дракона та усіх довкола! – запропонувала Зорянка та завела веселу пісню до якої приєдналися усі.

Далі співали й танцювали інші містяни, а Санта-Дракон помітив, як по щоці Зірочки пробігла сльозинка.

– Зірочко, що сталося? Чому ти плачеш? Тебе хтось образив? Тобі не подобається ялинка, чи наше свято? – розхвилювався Дракон.

– Дуже подобається і ялинка, і свято вийшло чудове, тільки я дуже сумую за мамою й татком. Вони щороку приїздили на свята, а цього річ не вийшло. Завірюха замела усі дороги, що не встигнуть до Нового року, – поділилася з Драконом Зірочка.

– Це ж святкова ніч. Треба вірити а дива! – мовив Дракон у червоному капелюшку. Йому серце краялося, коли побачив сльозинку Зірочки.

– Я вірю, – дещо невпевнено та похнюплено мовила дівчинка.

– Нумо грати у піжмурки, – запропонував Санта-Дракон та зав’язав собі очі шарфом. Дітлахи з азартом бавилися та плескали у долоні біля Дракона. Наступною зав’язали очі Зірочці, бо саме її зловив Санта-Дракон. Знову залунав дитячий сміх та плескання, а Дракон бочком просувався подалі. Коли відійшов достатньо далеко, то здійнявся у небо. Він найбільше зараз хотів зробити приємне своїй подрузі та доставити її батьків, які застрягли десь у зимових заторах.

Дракону не довелося далеко летіти. На дорозі, яка вела до їх містечка, він побачив великі сани, які застрягли у заметі. Коні були вкрай виснажені та не могли рушити з місця ані на крок.

– Що ж робити? На нас чекають діти? – бідкався чоловік.

– Наша Зірочка, напевно, дуже хвилюється, – зажурилася жінка з білявим волоссям, як у Зорянки.

– Я вам допоможу! – наче нізвідки опустився на землю Санта-Дракон.

Люди злякалися, не звикли вони бачити та спілкуватися з драконами, а те, що лускатий стане допомагати, ніхто й подумати не міг.

– Дракони ніколи не допомагали людям. Ми завжди жили окремо та сторонилися один одного, – мовив хтось з чоловіків.

– То було раніше. А зараз у містечку свято. Діти чекають на своїх батьків. Особливо моя маленька подружка Зірочка, яка зв’язала мені цей шарф, – мовив Санта-Дракон і показав свій яскравий шарф, як доказ.

– Це, дійсно зв’язала Зірочка! Ці нитки я привезла минулого разу! – вигукнула жінка.

– Я вмить вас довезу на свято! – радісно мовив Дракон.

Ще ніхто в ніколи не знав такого транспорту. Дракон мчав швидше вітру. Люди, які сиділи на санях, міцно трималися, щоб не впасти та раділи, що встигнуть вчасно та побачать свої сім’ї та дітей.