1. Сніговик

Санта-Дракон та Зірочка

1. Сніговик

Було це давно, так давно, що вже ніхто не пам’ятає у якій країні сталася ця пригода. У той час люди жили поряд з драконами. Не можна сказати, що вони раділи такому сусідству, але сусідів не обирають.

Поряд з велетенським замком, у якому жив Дракон, стояло кілька хатинок. У одному з будиночків разом з бабусею мешкала дівчинка Зоряна, яку бабуся пестливо називала Зірочкою. Так називали дівчинку не тільки через її ім’я, а через добре серце та оченята, які завжди сяяли, мов зірочки, навіть попри негаразди.

Батьки Зоряни змушені були працювати у місті та приїздили дуже рідко, бо завжди мали багато роботи. Вони щоразу привозили донечці подарунки, а бабусі нитки, з яких жінка в’язала светри, шарфи, шкарпетки. Усі довкола знали, що не існує теплішого одягу, ніж той, що зв’язала бабуся, бо він був зроблений з любов’ю та грів втричі більше. Родина не розкошувала, але усе необхідне було. У будиночку завжди було прибрано та смачно пахло смаколиками, які готувала бабуся.

Ця пригода відбулась узимку, коли білий пухнастий сніг вкрив усе довкола. З неба сипали чарівні сніжинки, форма та візерунок яких ніколи не повторювався.

Зоряна з сусідськими хлопчиками вже досхочу накаталися на санчатах з гірки. Ганс та Ерік були на кілька років старші за дівчинку, але завжди брали її із собою. Хлопці любили гратися із Зірочкою. Вона була дуже смілива, кмітлива та знала багато різних ігор та способів, як провести час весело. Завзята трійця встигла зліпити сніговика. На голову сніговому творінню прилаштували капелюшок Санта-Клауса, який одягав дідусь хлопців, коли ходив із привітаннями від будинку до будинку напередодні свят; з двох маленьких вуглинок зробили очі сніговику; не забули і про носа з моркви, яку не знайшла мама хлопців, коли готувала обід. Зірочка принесла соломи, яка пішла на створення волосся сніговому веселуну та буряк, яким натерли щоки сніговику.

– Справжній красень! – з гордістю мовив Ганс.

– Цього року наш сніговик вийшов ще кращим, ніж минулого. І точно наш сніговик гарніший, ніж у хлопців з сусідньої вулиці, – розмірковував Ерік.

– Готово! – вигукнула Зоряна, яка з камінців зробила ґудзики сніговику. – Але мені здається, що все ж ще чогось не вистачає?

– Чого? Мішка із подарунками? – гучно розсміявся Ерік.

– Мітли? – висунув свою версію Ганс.

– Яка мітла? Він літати на ній буде, чи сніг вимітатиме? – обурилася Зоряна. – А мішок із подарунками йому б став у нагоді, тільки де ж його взяти?

– А чого? Мітла б йому згодилася. Зігрівся б, поки сніг вимітав, – не погодився Ганс.

– Точно! Зігрітися. Йому не вистачає шарфа, – мовила Зоряна та зняла з себе строкатий шар, який зв’язала бабуся.

– Зірочко, а бабуся не сваритиме, що ти його сніговику віддала? – запитав Ерік, переживаючи за подругу.

– Сніговику більше треба. Він і вдень, і вночі на морозі стоятиме, а у шапочці та шарфі йому тепліше буде. Я попрошу бабусю ще зв’язати. Вона в мене добра, – усміхнулась Зоряна, згадці про бабусю.

– Аби ж тільки нашого сніговика сусідські бешкетники не зламали, – мовив Ганс. – Шкода, буде.

– Чи Дракон, що у замку живе. Саме він минулого року зруйнував нашого сніговика та сніжну фортецю, яку будували хлопці з сусідньої вулиці. Недобрий він, злий! – аж тупнув ногою Ерік, згадавши лускатого.

– З чого ви взяли, що злий він? Ніхто ж не бачив, що то він усе зруйнував, – вирішила вступитися за Дракона Зоряна.

– Так його ж сліди скрізь були.

– Угу, угу, такі величе-е-е-езні лаписька! – мовив Ганс, показуючи руками, якої довжини сліди лишились від лап Дракона.

Розмову дітлахів підслуховував Дракон, який причаївся за деревом. Йому не потрібно було наближатися, щоб почути розмову дітей, бо, як усі дракони, він мав ідеальний зір та слух. На жаль, саме він зламав минулого року і сніговика, що ліпила ця трійця, і снігову фортецю на сусідній вулиці. А що? Усі довкола веселяться, святкують, а він сумує, бо самотній, немає в нього друзів з ким би розважитися та провести час разом. Найбільш тоскно було Дракону якраз на свята. Усі прикрашали ялинки, готували смачні страви, які вабили своїми ароматами, одягали яскраві костюми та проводили час у родинному колі.

Дракон дуже сумував сам один у великому замку. І найгірше, що з настанням холодів, він мерзнув страшенно. Де це бачено, щоб дракони мерзли? – запитаєте ви, але наш Дракон відчував страшенний холод, що зуб на зуб не потрапляв. От і носився він вночі вулицями, щоб хоч трошки зігрітися та неочікувано налетів на сніговика, бо задивився у вікно будиночку, де діти прикрашали ялинку, а фортецю зламав, бо захотів також спробувати пограти у сніжки, але не розрахував силу. Не було в нього друзів, щоб навчити його в сніжки грати.