Три місяці потому

Настав час повертатися. Кеш був сповнений рішучості та впевненості. Справді, ці три місяці дали змогу розібратися в собі, у своїх силах і допомогли ухвалити важливе рішення — як бути далі. Хлопець зміг заспокоїтись і спокійно оцінити ситуацію, зрозуміти, що для нього насправді важливо. Тепер він повернувся, щоб розставити все на свої місця. Чи хвилювався? Зовсім трохи. На нього чекали три важливі зустрічі: з батьком, з Патріком та з родичами нареченої в суді. Сьогодні був день розлучення.

— Теде, хіба це не твій брат? — почув голос матері, коли вони виходили з автобуса.

Здивувався. Справді, до них прямував усміхнений Патрік.

— Яким дивом тебе сюди занесло? — поцікавився Кеш.

— Скучив. Вирішив особисто зустріти.

— Ти став таким милим. Прям справжній брат, — розсміявся й простягнув родичу руку для привітання.

Їхні стосунки помітно змінилися. Ноель було приємно спостерігати, що її син помирився із рідним братом. Жінка хвилювалася, як його приймуть у новій родині. Із цими двома було непросто від самого початку. Але Патрік виявився розсудливим хлопцем. У перші дні, коли Кеш прийшов у їхній будинок, він виступив проти нього, бо відчув щось підозріле. Інтуїція в нього була, ще таку пошукати. Йому не хотілося, щоб хтось нашкодив сім'ї, тому і став на її захист. Зрештою, він і вивів усіх на чисту воду. Але коли дізнався правду, то зміг оцінити учасників балагану з іншого боку й зробив нові висновки. В результаті Патрік через місяць після від'їзду Кеша відвідав його в Норайо й розмова між ними відбулася зовсім по-іншому. Тед був здивований, коли його брат без зарозумілості та пихи запропонував примирення. Вони дуже швидко порозумілися, а незабаром задумали свій особистий план дій, який збиралися обговорити з родиною.

— Як батько? — спитав Кеш, коли вони їхали в машині.

— Йому досі складно прийняти правду, — зітхнув Патрік.

— А твоя мати?

— Спочатку хотіла подати на розлучення, але потім заспокоїлася. Відносини з батьком ще напружені, але вже кращі, ніж були.

— М-да, напевно, не дуже приємно перебувати в будинку в такій обстановці.

— Я звик. Вони не вперше сваряться. До речі, ти спілкувався з Крістофером?

— Так, ми кілька разів телефонували один одному. Він із Фігаро живе в готелі. У твого брата з'явилися справи на острові, — хитро посміхнувся Тео.

— Що за справи?

— Невдовзі дізнаєшся.

— Інтригани. Ви однієї породи з Оскаром.

— О, ні! Фігаро у нас один, неповторний.

— Ти справді хочеш розлучитися?

— Так. Хочу почати все з чистого аркушу.

— Ну, дивись. Як би там не було, а ви разом виглядали непогано.

Кеш лише всміхнувся, і вони перейшли на тему своїх спільних планів.

Коли приїхали до маєтку Паркерів, їх зустрів Ґілберт. Від нього віяло холодком, але багатій не прогнав сина та його матір. Більше того, не зробив жодного зухвалого випаду в їхній бік, як це було раніше. Вони разом пообідали та навіть трохи поспілкувалися.

Патрік вирішив першим завести важливу для нього розмову:

— Батьку, ми з братом хочемо тобі дещо повідомити.

— Що саме? — Ґілберт скоса подивився на синів.

— Я йду з компанії. Ми вирішили розпочати свій бізнес. Сподіваюся, ти не будеш проти. І ще… — зробив паузу. — Я переїду до готелю. Хочу досягти всього сам.

Це батькові не дуже сподобалося. Він насупився й мовчазно обмірковував почуте.

— І чим хочете зайнятися? — видавив з себе через кілька хвилин.

— Будемо виготовляти меблі.

— Меблі? — здивувався Ґілберт. — Чому саме їх?

— Тед має особисті розробки, вони варті уваги. Мій брат, як виявилося, дуже талановитий дизайнер і давно цікавиться цією темою. Думаю, нова лінія меблів, яку ми випускатимемо, швидко стане популярною.

— А якщо ні?

— Не спробуємо — не дізнаємось.

— Хм, — хитнув головою чоловік. — Ваше право. Хочеш незалежності — без проблем, я тобі не заважатиму. Тільки не пошкодуй.

— Добре.

На цьому розмова була закінчена. Ґілберту треба було до офісу на нараду. Перед тим, як піти, Кеш несподівано простяг йому руку. Чоловік підняв на сина тяжкий погляд. Пауза затягнулася. Та все ж поважний голова сім’ї повільно відповів на жест. Нехай неохоче, з великою часткою зарозумілості та невдоволення, але він це зробив і перший направився до дверей, кинувши на додачу:

— Якщо спіткає невдача, на мою допомогу не розраховуйте.

— Навіть не думали, — усміхнено відповів Патрік. — Якщо захочеш оновити меблі, звертайся.

Ґілберт кинув на нього косий погляд і вийшов, тільки тепер дозволивши собі всміхнутися.

— Два чоботи пара, — прошепотів під ніс.

— Ну що ж, — потер руки Патрік. — Здається, ми все залагодили. Піду пакувати речі, а ти вирішуй свої питання з розлученням.