Усі дізнаються правду, яка раптом стає неправдою

Цубаме, аеропорт острова Фейт, як і завжди, був схожим на мурашник. Хтось прилітав, інші відлітали, треті проводжали чи зустрічали.

Люк Стівенсон, завершивши всі справи, повертався до Штатів. Наближаючись до реєстратури, раптом почув своє ім'я. Озирнувшись, побачив Патріка.

— О, містере Паркере! — зрадів американець. — Що ви тут робите?

— Приїхав побажати вам щасливої дороги. Ми так і не змогли поспілкуватися. Ви зробили таку послугу для мого брата.

— Ну, що ви! Я був радий побачити Крістофера. Ми з ним завжди були добрими друзями. Так що це я повинен вам дякувати.

— Він не зміг полишити справи в офісі, тож приїхав я. Кріс тепер хлопець одружений, стільки турбот. До речі, чи бачили його весільні фотографії? Як шкода, що ви не зустрілися з його чудовою дружиною, — на устах Патріка поповзла хитра посмішка.

— О, це правда! Мені дуже хотілося її побачити. Крістофер завжди мав гарний смак на дівчат.

— Я знав, що ви захочете її побачити, тож приніс фотографії з весілля. Чудовий був день, — іронія так і лилася в словах Паркера.

Він витяг знімки й віддав Люку. Той квапливо почав розглядати їх.

З кожною фотографією його погляд ставав усе більш розсіяним. Він шукав когось на зображенні, але явно не знаходив. Патрік тріумфував. Нарешті поцілив у саме яблучко!

Стівенсон запитливо поглянув на хлопця.

— А де Крістофер? — поцікавився він.

— З нареченою, звичайно, — добродушно відповів Паркер.

— Але… — зовсім розгубився американець, — це не він.

Патрік подивився на фото.

— Ох, вибачте! — розіграв здивування. — Я схибив і переплутав фото. Це весілля мого шкільного друга. Ну, треба ж таке. Тоді надішлю вам фотографії на пошту.

— Дякую! Ви такі люб'язні! — знову ожив Люк, навіть не підозрюючи, що став знаряддям таємної місії.

Вони ще трохи поговорили, і американець, знову сердечно подякувавши за гостинність та турботу, пішов до реєстратури. А Патрік із виглядом Цезаря-переможця витяг телефон і набрав номер Оскара.

— Алло? — почувся насторожений голос Фігаро.

— Доброго ранку, пане Гловере, — не припиняв посміхатися Патрік. — Як настрій?

— Дякую, добре.

— Мені раптом захотілося поділитися враженнями. Щойно зустрів у аеропорту Люка Стівенсона. Такий приємний хлопець. Усе ж Крістофер уміє вибирати друзів.

Оскар забув, як дихати, відчуваючи щось недобре.

— Але яка дивна історія трапилася, — продовжив Паркер. — Показав йому фото з весілля братика, а Люк чомусь не впізнав свого найкращого товариша. Думаю, може фотографії неякісні або світло не так падало. Ви не проти, якщо ми подивимося їх разом? Я батька з матінкою запрошу. Сімейні фотографії мають бути в ідеальному вигляді. Адже це пам'ять, як би там не було. Тож чекайте, скоро приїду.

Патрік перервав дзвінок і, смакуючи майбутній тріумф, подався до виходу.

У цей час Оскар нерухомо стояв з розкритим ротом. Маленькі оченята жваво бігали туди-сюди, шукаючи відповідь на запитання: «Що ж робити? Що робити?!».

***

Меліса зупинилася з вазоном петунії. Вона збиралася повісити його над входом до крамниці. Але не встигла й зараз з цікавістю дивилася на Крістофера, який з'явився з букетом троянд і тортом.

— Добрий ранок! — привітався. — Допомогти?

— О, ні, — дівчина розгублено усміхнулася й поставила вазон. — А ви… повз проходили?

— Ні, я саме до вас прямував.

— А… — несміливо поглянула на подарунки.

— Це вам, — віддав їх дівчині. — За моральну шкоду, яку ми з Теодором завдали вам.

— Ну, що ви! — зашарілася. — Це було необов'язково.

— Скажете таке! Через нас вам довелося несолодко.

— Тоді, може, вип'єте чогось? — запросила до кафе. — З тортиком.

— Із задоволенням! — зрадів хлопець, ніби тільки й чекав на ці слова.

Меліса швиденько приготувала каву та порізала солодкий десерт.

— М-м-м, який смачний! — спробувала шматочок смаколика.

Крістофер сяяв усмішкою, спостерігаючи, як дівчина з апетитом куштує його подарунок.

— А ви чого не їсте? Приєднуйтеся, — прощебетала Меліса.

— Мені подобається дивитись, як ви смакуєте.

Дівчина усміхнулася, зніяковіло нахиливши голову.

— Я, чесно кажучи, — невпевнено почав Крістофер, — шукав привід, щоб прийти в гості.

Меліса припинила ласувати.

— Мені сподобалося спілкуватися з вами. В Штатах я маю мало друзів. Ви дуже хороша та сонячна людина. Ось і захотілося потоваришувати. Ви ж не проти?

Дівчина зробила кілька великих ковтків гарячої кави, через що на очах з'явилися сльози, і знову поглянула на симпатичного усміхненого хлопця.