Мапа не туди

— Його треба прив'язати. Міцно прив'язати, — нервово потирав руки Оскар, міряючи кроками бібліотеку. — Сприсне, впертюх, відчуває моє серце. І як я так прорахувався, обравши цього клоуна? Що робити? Що робити? Як змусити його залишитись у грі?

Раптом зупинився, піднявши палець.

— Він має по-справжньому закохатися в Барбару. Навіть після гри вони зможуть бути разом, якщо хлопець виживе в тій сімейці. Я нічого поганого не зроблю, якщо допоможу їм зблизитися. Хіба ні? — розвів руками. — А що тут такого? Кохання — це чудово! Це політ душі. Нехай політають собі. А раптом їм судилося ось так зустрітися, щоб знайти одне одного. А якщо зрозуміють, що не пара, то просто розійдуться й на тому крапка. Але… Як закохати цього впертого віслюка? Якби ж Барбара була зговірливою, а так і вона з перцем. Ото сімейка. Що ж робити? Я ще ніколи не був у ролі купідона! — скрикнув нервово. — Почуваюся ідіотом! Так, думай, думай. Наодинці вони вже багато разів були й це ні до чого не привело. Що ж може їх зблизити? Що, що? Стоп! — клацнув пальцями. — А якщо використати екстремальний випадок, де їм треба буде виживати? Але який? Не відправлю ж я їх на Північний полюс або на безлюдний острів? Хоча мене цей гівнюк скоро доведе, що я це зроблю! — жбурнув на диван книжку. — Так-с. Чи намічається у сім'ї Льюїс щось цікавеньке найближчими днями? Здається, там, як завжди, хаос і суцільний бізнес. Нічого підходящого. Зараз дізнаємось.

Оскар набрав номер Каспера. У вухо ввірвалася дика рок-музика.

— Алло! — почувся веселий голос композитора.

— Це Оскар Гловер. Учитель та наставник Крістофера.

— Ага, я вдуплив. У мене є ваш номер на випадок, якщо цей дивний зятьок викине якогось коника. Слухаю вас.

— Хотів запитати, найближчими днями ваша родина вся буде дома? — робив паузи, намагаючись правильно підібрати слова. — Хотів відвідати. Але щоб усіх. Та не знаю, коли краще під'їхати, ви такі зайняті.

— Та ви що? — вигукнув веселун. — У нас ніхто дома не прив'язаний. Я не можу сказати, кому що спаде на думку. Вільний люд.

— Це так по-сучасному! — безглуздо розсміявся, беззвучно вилаявшись набік. — Життя вирує. Що ж робити? А чи є у когось якісь конкретні плани?

— Конкретні лише в Домініка. Він сьогодні пиляє за місто в джунглі знімати кліп. Швидше за все, пробуде там день чи два. А так нічого конкретного. Та забийте на все! Хочете приїхати, приїжджайте! Кого застанете, з тим і потусуєтесь.

— Ага, ну так. Чого б і ні? — Оскар видавив із себе смішок і, подякувавши хлопцю, поклав слухавку. — Що за манери? Вдуплив, пиляє, потусуєтесь, та ви що! — передражнив. — Та нічого! Що за молодь пішла? Ніякого виховання. Мій Крістофер ніколи б не дозволив собі так говорити зі мною, — шумно видихнув, намагаючись опанувати себе. — Так, добре. Їде, значить, за місто в джунглі. Це непогано. Але як мені змусити поїхати з ним цього віслюка з дружиною? І чи вплине це на ситуацію? Зміна обстановки нічого не дасть. Думай, думай, думай... — ходив по кімнаті, як поет, який шукає музу. — О! — раптом вигукнув радісно. — А вони ж можуть поїхати не туди! Вони можуть заблукати в джунглях. А там ніч, страшно, вони лише вдвох. Так! — потирав руки. — Це те, що потрібно. Їм просто необхідно загубитися в тих джунглях. Я маю все обдумати. Треба поспішати, — глянув на годинник. — Раптом Домінік уже поїхав? Хоча це й на краще. Зачекайте, голубки. Я вам влаштую справжнє побачення, — вибіг із бібліотеки, переповнений новими ідеями.

***

— Копієчка до копієчки — дві копієчки! — радісно, як дитина, вигукнула мати сімейства Льюїс, роздивляючись на сонці монетку. — Хто вміє заощаджувати, той володіє мільйонами.

Пауліна так задивилася на блиск дрібної частини її багатства, що не помітила водія, який вийшов із-за рогу маєтку. Він ліниво чухав бік і широко позіхав. Раптом у носі закрутило і чоловік, не закриваючи рота, вибухнув гучним «апчхи». Пауліна від несподіванки зойкнула, здригнувшись усім тілом, і випустила свій скарб, що зі дзвоном покотився під лімузин. Жінка з жахом простежила за ним і зірвалася істеричним криком. Водій влип у стінку, злякано притиснувши до себе руки.

— Що ти наробив? — ледь не плакала Пауліна. — Ось чому ти жебрак! Ти марнотратний бевзень!

— Що трапилося, пані? — не міг зрозуміти своєї провини.

— Пішов геть!

Просити довго не довелося. Він відкланявся й поспішив сховатися подалі від божевільні господині.

— Моя копієчка! — заламувала руки жадібна особа в спідниці. — Ще кілька секунд тому вона так блищала в моїх руках. А тепер… І все через цього дурня!

Повертівшись біля машини, обійшла її кілька разів, стала на коліна й зазирнула під неї. Очі спалахнули, помітивши втрату.

— Я тебе поверну, люба, — полізла під машину.

Мати сімейства Льюїс легко дісталася мети й міцно стиснула «багатство».

— Є! — вигукнула радісно.

Але шлях назад виявився не таким простим. Пояс на кофті зачепився за дно машини, і Пауліна враз стала бранкою незручної ситуації.

— Що робити? — заметушилася. — А якщо авто поїде? Ой-ой-ой-ой-ой. Допоможіть! Я тут! Допоможіть! — залементувала.

— Ви що там робите? — почувся голос поряд.